"Снились люди, убитые мной в детстве..."

Аркадій Гайдар. Світлі та темні сторінки його біографії. Віталій Шевченко.

Мою увагу давно привертала постать відомого дитячого письменника Аркадія Гайдара. Особливо після того, як мені стало відомо, що він доводиться родичем геніального російського поета Михайла Лермонтова. Але довгий час не вдавалося дізнатися про це більш конкретно.
Бо, як відомо, в радянські часи вивчення родоводів, навіть відомих людей, не заохочувалося. Може, тільки за виключенням Олександра Пушкіна. Та люди і самі не дуже цим займалися, бо боялися вийти на щось таке, що могло б зацікавити компетентні органи. А їх пильна увага завжди закінчувалася неприємностями.
Але коли мені вдалося впритул зайнятися біографією Аркадія Гайдара, то несподівано для мене самого відкрилося багато інтересних фактів, що, я думаю, зацікавить і уважного читача.
Хотів би тільки попередити його, що при вивченні кожної теми, кожного історичного діяча, потрібно бути виваженим і уважним, спокійним і об`єктивним і тоді істина відкриється навіть там, де ви її і не чекали.
І ще одне зауваження. В радянські часи повну і об`єктивну картину життя і діяльності Аркадія Гайдара дати було неможливо. Бо герой громадянської війни, з одного боку, і популярний дитячий письменник, з іншого, не міг мати недоліки. А ми знаємо, що такого не може бути. Людина є людиною, навіть геніальна, і щоб про неї відверто писати, потрібно не мати ніяких заборон. Отоді ми зможемо об`єктивно висвітлити перед читачем навіть найскладнішу фігуру людського буття.
Аркадій Петрович Голіков (майбутній Аркадій Гайдар) народився 22 січня 1904 року в місті Льгов Курської області в сім`ї скромного сільського вчителя Петра Ісидоровича Голікова і Наталії Аркадіївни (дівоче прізвище Салькова), родички М.Ю. Лермонтова. Але про це трохи згодом.
Брак батьків Аркадія Голікова був класичним mesalliance, тобто нерівним шлюбом. Вона належить до старовинного дворянського роду, відомого ще з початку ХVІІ століття, а він - простий сільський вчитель.
Батьки Наталії Аркадіївни не дали дозволу на цей шлюб, але на дворі вже були інші часи, і дівчина, захопившись молодим вчителем, незважаючи на заборону, виходить за нього заміж, якраз в дусі часу і під впливом любимих літературних героїв.
Щоб не переповідати усі подробиці, підкреслимо, що батьки мали великий вплив на Аркадія, як і на його молодших сестер Наталю, Ольгу та Катерину. В сім`ї панувала добра, творча атмосфера, любов один до одного, можна б сказати, дворянське виховання початку ХХ століття, яке з приходом до влади більшовиків, було знищено по всій країні.
Але батьки виховували дітей чесними, відважними, вміти тримати своє слово, ніколи не брехати. Дивно про це читати сьогодні, коли сучасна педагогічна наука десь застрягла на невідомому перехресті сьогодення.
Треба ще до цього додати, що батьки були прогресивно налаштовані люди, вели серед робітників революційну агітацію, в роки Першої російської революції активно допомагали революціонерам, зберігали нелегальну літературу, допомагали ховатися від переслідувань. Тому зрозуміло, що діти непомітно для себе всотували ці ідеї боротьби за краще майбутнє. Але хто міг тоді передбачити, що чудові ідеї інтелігентних людей перетворяться у кирзові чоботи охоронців ГУЛАГу.
Коли почалася перша світова війна, батько, Петро Ісидорович, був призваний на фронт і де в окопах імперіалістичної війни він поступово почав підтримувати більшовиків, навіть був вибраний полковим комісаром. Це, безумовно, не могло не впливати на його сина, з яким він листувався. Тому не дивно, що з початком революційних подій, Аркадій Голіков теж підпадає під вплив більшовиків, мріє прийняти участь в боях проти експлуататорів.
Він так і сказав матері:
- Скоро поїду воювати!
Мати, розуміючи, що дитину нічим не спинити, умовляє свого знайомого, Єфімова, який був призначений в кінці 1918 року командуючим військами по охороні залізниці Республіки, щоб він взяв сина до себе ад`ютантом. Він погодився, і так у 14 років Аркадій Голіков став військовиком.
Зрозуміло, що романтика війни у ті часи запаморочила голову не одному Аркадію Голікову. Військова форма, зброя, амуніція, накази, їх виконання, це впливало і впливає на підлітків і досі. Не оминув цього шляху і Аркадій Голіков. Збереглися фото часів громадянської війни, де він у військовій формі, обвішаний усякою амуніцією, дуже грізний на погляд, але все одно видно, що він ще дитина. І рветься на фронт, щоб прийняти участь у боротьбі з контрреволюцією. Та яка контрреволюція може бути у 14 років?!
Але отой Єфімов знайшов і в таких умовах чим зайняти юнака, призначивши його начальником команди зв`язку свого штабу. І тут вперше проявилися здібності цього хлопця. Скоро Голіков знав напам`ять, де, на якій станції і в якій кількості та з чим знаходяться вагони, паротяги. Як з якоїсь станції доправити у пункт призначення потяг з необхідним вантажем.
І коли Єфімов йшов на якусь нараду, то він почав брати з собою і Голікова. Не потрібно було тоді зазирати у різні папірці, досить спитати свого ад`ютанта і отримати чітку відповідь.
Одночасно, приймаючи участь у штабних нарадах, уважно слухав і запам`ятовував усе, що відбувалося на них, непомітно для себе робив висновки, аналізував, бачив, як можуть розвиватися події, починав і собі пропонувати більш оптимальне використання оцих усіх вагонів та потягів. Виявилося, що у хлопця надзвичайні аналітичні здібності. Та він усе одно рвався на фронт, у вир революційної боротьби.
Та коли виникла необхідність послати когось від штабу у Москву на навчання на командирських курсах, то вирішили, що краще кандидатури Голікова нікого немає.
Але часи були тоді непевні, більшовиків відтискали то до самих Тули чи Орла, то їм вдавалося знову повернути свій вплив на більшість територій європейської частини бувшої імперії. І тому курсанти командирських курсів потрапили на Україну, де командуванню Республіки потрібні були бійці, щоб переломити стан речей на свою користь.
А ми знаємо, що Україна в той час відчайдушно боролася за свою незалежність. Тепер сьогодні ми можемо написати, що саме червоні війська захопили територію сусідньої держави і встановили там на довгі роки диктатуру пролетаріату, і, як виявилося, межує з одним із найкривавішим режимом у всій історії наших земель. І в цьому приймав активну участь на боці червоних хлопчина Аркадій Голіков.
У своїй біографії він пише (даємо мовою оригіналу): «В марте 1919 года уехал вместе с 6-м Киевским пехотным полком имени Подвойского на Украину. Участвовал почти все лето в боях против отрядов атаманов Григорьева, Струка, Шекеры, Тютюника и Соколовского».
Я родом з невеличкого містечка Крижополя Вінницької області, що лежить на дорозі між Києвом і Одесою. І якось, вже у 60-х роках спитав маму:
- А хто у нашій місцевості боровся проти більшовиків у громадянську війну?
Вона відповіла:
- Соколовський. Він був вчителем. Захищав людей.
Тепер в книзі «Так творилося українське військо» роздивляюся його фотографію. Розумне, інтелігентне обличчя. Вчитель. Захищав людей. Загинув у 25 років в 1919 році. А люди його пам`ятають і досі.
А за радянської влади для них було тільки одне слово: «бандити». Як тут не згадати інші слова, слова нашого класика:

«Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане…»

В цих боях Аркадій Голіков був поранений та контужений, наслідки які будуть для нього у майбутньому найтяжчі, але про це трохи згодом.
Після одужання він у 16 років знову потрапляє на навчання у Вищі командирські курси «Выстрел». Спочатку на відділення командирів роти, потім, коли побачили, що він переріс це відділення, його переводять до відділення командирів батальйону. Там теж швидко зрозуміли, що йому тут нема чого робити і переводять до відділення командирів полку.
Взагалі то, це єдиний випадок за всю історію Червоної Армії, щоб у такому віці бути командиром полку. Можливо, щось подібне відбувалося в роки Великої Французької революції 1789 року.
А він ще, після того, як призначено командиром полку, був направлений у армію Тухачевського для боротьби з повстанням братів Антонових проти радянської влади на Тамбовщині. І там, в ході бойових дій, навіть виконував тимчасово обов`язки командуючого цілого бойового району. Тобто, у 17 років тимчасово був командиром дивізії. Генеральська посада.
З одного боку проявилися блискучі аналітичні здібності, з іншого, в Червоній Армії не вистачало освічених людей. І це допомагало у військовій кар`єрі.
Після придушення Антоновського повстання в 1922 році, ЦК РКСМ клопочеться перед штабом ЧОНу, кому був підпорядкований Голіков, про те, щоб направити його на навчання у Військову Академію Генерального штабу РСЧА. Це, мабуть, знову ж таки єдиний випадок за всю історію існування російської Академії Генерального штабу (1832 - 2010), щоб до неї направлявся на навчання бойовий офіцер у 18 років.
Але в цей час у штабі ЧОНу сушили голову над тим, як придушити народне повстання у Хакасії і прийняли рішення надіслати туди здібного офіцера, який би зумів швидко виконати поставлену перед ним задачу. І вони призначили на цю посаду Аркадія Голікова. І замість того, щоб проходити медичну комісію і здавати вступні екзамени, він їде у далеку Хакасію.
Штаб військ ЧОНу у Москві допустив помилку, направивши в Хакасію офіцера з досить відповідальними повноваженнями (покінчити з бандою Соловйова), але залишивши його під підпорядкуванням місцевої влади. Вона, побачивши, якого молодого офіцера надіслали їм з Москви, замість того, щоб йому допомагати, навпаки, заважала виконати поставлену перед ним задачу.
Майже рік, (вересень 1921 - червень 1922) Голіков намагався виконати завдання, але так і не зумів це зробити. Чому саме, є дві протилежні думки, одна, відомого гайдарознавця Бориса Камова, що йому заважали це виконати, інша, теж відомого письменника, Володимира Солоухіна, що Голікова відсторонили за зловживання і перевищення влади (найтяжче звинувачення - розстріл мирного населення) і провели службове розслідування, після якого відправили до Москви. Крім того, його виключили з партії на два роки. Але замітимо собі, що Голіков після цього так ніколи і не поновив свого членства. Теж існують різні думки з цього приводу.
Як завжди, істина, мабуть, десь посередині. Енергійний офіцер з Москви швидко знайшов шлях виконання поставленої задачі - розгром банди Соловйова, який мав велику підтримку у місцевого населення. До всього він ще проголосив вихід Хакасії зі складу Росії, підтриманий усіма хакасами.
Та тоді виникало питання, а що тут робить місцева влада? Але відсторонення від виконання службових обов`язків і проведене розслідування мало для Аркадія Голікова фатальні наслідки. Після повернення у Москву він захворів. І виявили це саме на медкомісії, коли Голіков знову почав оформлювати свій вступ до Академії Генерального штабу. Медкомісія встановила, що у Голікова травматичний невроз і порекомендувала спочатку підправити своє здоров`я а потім вже навчатися в Академії Генерального штабу.
Та хвороба виявилася невиліковною, далися взнаки поранення та контузії, про які вже писалося. Бо нічого безслідно не проходить. Періодично у Голікова виникали тимчасові порушення нервової системи, особливо тоді, коли він переносив тривалі переживання та розумове перенапруження. А це у нього вийшло саме у Хакасії.
Через рік, коли лікування не допомогло, Голіков у 20 років звільнився з Червоної Армії. Військова кар`єра, яку він зміг зробити в армії, раптово закінчилася. Треба було щось робити інше.
На відміну від свого знаменитого сучасника, Миколи Островського, який був прикований до ліжка, хвороба наздоганяла Голікова періодично. Не всі про це здогадувалися, вигляд у нього був здорової людини. Але, як і Микола Островський, Голіков спробував писати. І в нього вийшло!
Чи гени зіграли свою роль, як не як родич Лермонтова, чи те, що завжди вів щоденника та багато чого занотовував для себе, але вже перші спроби почали вдаватися. Отак припинив своє існування червоний командир Голіков і з`явився письменник Аркадій Гайдар.
Він швидко знайшов свою тему, - діти у громадянській війні або діти і Червона Армія, те, що Аркадій Голіков найкраще знав. За десять років став знаменитим дитячим письменником. Його творами «Школа», «Військова таємниця», «Доля барабанщика», «Тимур і його команда», «Чук і Гек», «Голуба чашка» зачитувалося не одне покоління радянських дітей.
У далекому тепер 1949 році на мій день народження тітка Маруся принесла і подарувала мені, а ми тоді мешкали у Львові, двохтомник творів невідомого мені письменника Аркадія Гайдара. Прочитавши залпом двохтомник, я на довгий час потрапив під вплив героїв цього письменника, наслідував їх, хотів хоч чимось бути на них схожим.
Часи змінилися і багато творів і письменників відійшли на marginalis сучасної літератури, але, думаю, «Тимур і його команда» буде в ній, бо великий етичний заряд твору залишиться на озброєнні не одного покоління дитячих душ.
Особисто мене дивує, як Аркадій Гайдар написав і видрукував свою повість «Доля барабанщика» у 1938 році, коли скрізь по країні йшли арешти, а він розповідає про долю хлопчика, який залишився на самоті, коли його батька заарештували органи. І хоч причина арешту була нетипова для тих часів (розтринькав державні гроші), але, думаю, читачам було цього досить, бо кожний бачив за цим своє.
Письменник повинен вміти передати своєму читачеві навіть те, що прочитується між рядками. І сила письменника саме в цьому. Згадайте хоч Кафку.
Та минуле ніколи його не покидало. Тимур, син Аркадія Гайдара, згадував, що коли по вулиці проходили повз строєм червоноармійці, то батько завжди відкривав вікно і дивився на них, обличчя його при тому ставало задумливим. Він тоді поринав у свої думки, може, згадував про те, що могло бути, та не відбулося.
Так, минуле його не відпускало. В своєму щоденнику, який вів усе своє життя, письменник занотував таке (даємо мовою оригіналу): «Снились люди, убитые мною в детстве».
Коли, після закінчення університету, я працював у сільській школі (село Яськи Біляївського району Одеської області), то зі мною був такий випадок. На Дев`яте Травня запросив до себе сусіда, мій однофамілець. Під час розмови він мене спитав: - Ти вбив німця?
Я відповів:
- Я був замалий для війни.
А він, не дуже прислухаючись до моєї відповіді, сказав:
- А я вбив…
Трохи помовчавши, додав:
- А тепер він мені сниться кожної ночі…
І подивився кудись у куток хати невидющими очима.
Ось так поранене сумління починає з часом наздоганяти. Мого однофамільця після війни і Аркадія Гайдара теж після війни. Бо з часом починаєш розуміти, що найбільша цінність, яка дана Господом, це життя і ніхто не має права її відбирати у людині.
Я думаю, що і писав свої твори для дітей Гайдар саме тому, що хотів спокутувати свій гріх перед Богом і людьми.
А тепер нагадаю про родинний зв`язок Гайдара з Лермонтовим. Виявляється, що через матір він належав до старовинної дворянської родини, Салькових, які ще у ХVII столітті породичалися з Лермонтовими.
Перший в ряду Салькових, який згадується в документах державного архіву, був Захарій Сальков. В 1613 році він воєвода містечка Парфеньєв від Галича «полста верст» у Костромській губернії. У тому ж році, коли Захарій Сальков був воєводою, перейшов на службу до московського царя Георг Лермонт, який також отримав землі біля Галича.
Так Лермонти і Салькови стали сусідами. Відставний секунд-майор Михайло Петрович Лермонтов був предводителем Галичського повіту, а предводителем у сусідньому Кологривському - відставний поручик Геннадій Іванович Сальков - дід Наталії Аркадіївни, матері Аркадія Голікова.
Але прийшов час і сусіди стали родичами. Ось як це вийшло. Петро Юрійович Лермонтов (1698 - 1753) та Матвій Юрійович Лермонтов (помер 1790року) рідні брати. Одночасно Петро Юрійович є прапрадідом Михайла Лермонтова (1814 - 1841). А дочка Матвія Лермонтова, Єлизавета, вийшла заміж за Микиту Баскакова. В них народилася дочка Марфа, яка вийшла заміж за Івана Васильовича Салькова, у них народився син Аркадій Геннадійович Сальков (1850 - 1907). Дочка його, Наталія Аркадіївна Салькова (1881 - 1924), є мати Аркадія Голікова (Гайдара) (1904 - 1941). Тобто, Михайло Лермонтов і Аркадій Голіков - родичі.
Думаю, що про це в сім`ї Голікових знали завжди, але по зрозумілим причинам мовчали.
З початком війни Гайдар зробив все, щоб потрапити на фронт. Він не міг по іншому. Писав про людей, які захищали Батьківщину і коли виникла загроза, то треба було зробити так, як писав.
Коли німці були вже під Києвом і останнім літаком міг повернутися до Москви, то відмовився і залишився разом з бійцями в оточенні. А через якийсь місяць загинув у партизанському загоні.
Поступив так, як справжній солдат. Генерал Петров все життя собі не пробачив, що покинув свою армію, оточену під Севастополем у 1942 році. Бо командир не повинен залишати своїх солдатів. Як це зробив Аркадій Гайдар.
Закінчилося його земне життя. Воно припало на складну і трагічну епоху його країни і його народу.
Часи міняються і ті, проти кого воював на Україні Аркадій Голіков, повернулися до свого народу. Як і в далекій від України Хакасії поставлять таки пам`ятник отому Соловйову, який боровся за незалежність Хакасії і був знищений радянською владою.
Та залишиться в історії і Аркадій Голіков, як приклад того, що навіть видатні здібності не приводять до добра, якщо це хибний шлях і письменник Аркадій Гайдар, який своїми кращими творами намагався спокутувати свій гріх, бо, як сказано у Святому Письмі, тільки це «очистить наше сумління» (Послання до євреїв, 9, 14 ).


ЛІТЕРАТУРА.

1. Аркадій Гайдар, Доля барабанщика, Київ, Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1984р., 264с з іл..
2. Аркадий Гайдар, Повести и рассказы, Киев, «Радянська школа», 1986р. 544с.
3. Аркадий Гайдар, Жизнь и творчество: Иллюстрации. Документы. Дневники. Воспоминания. Письма. Портреты. Книга для учителя. Составитель Н.И.Рыбаков, М, Изд. «Просвещение», 1991г. 208с; иллюстрации.
4. Е.Путилова, О творчестве А.П.Гайдара, Очерки, Ленинград, Государственное издательство детской литературы Министерства просвещения РСФСР, 1960г. 168с.
5. Вера Смирнова, Аркадий Гайдар, Очерк жизни и творчества. Второе, дополненное издание, Москва, Издательство «Советский писатель», 1972г. 256с, иллюстрации.
6. Борис Камов, Партизанской тропой Гайдара, Рассказ - поиск, Москва, Издательство «Детская литература», 1965г. 260с. + 52стр фотоиллюстраций.
7. Камов Б. М. Аркадій Гайдар, переклад з російської, К, «Молодь», 1978р., 376 стор., іл. (Серія біографічних творів «Уславлені імена», Випуск 41).
8.Борис Камов, Аркадий Гайдар. Мишень для газетных киллеров: спецрасследование, Москва, Издательство «ФАИР», 2009г. 560стр. + иллюстрации.
9. Владимир Солоухин, Соленое озеро, «Роман - газета», №15 (1237), М, «Художественная литература», 1994г., 64с.
10. «Так творилося українське військо». 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 - 1920-х років, Упорядник, вступне слово, примітки, додатки, біографічні довідки Р.Коваля, Київ - Вінниця, ДП «Державна картографічна фабрика», 2008р., 200с з іл..


28.05.2010р.
Свидетельство о публикации № 13446 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. "Снились люди, убитые мной в детстве...". Аркадій Гайдар. Світлі та темні сторінки його біографії. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для "Снились люди, убитые мной в детстве...":

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
"Снились люди, убитые мной в детстве..."