Доля людини на тлі залізної епохи

Соціалістичне будівництво у розпалі. Віталій Шевченко.

Читаючи обидві книги, які я замовив у Видавничому фонді ОУН у Києві (Юрій Шаповал, Вадим Золотарьов, Всеволод Балицький: Особа, час, оточення, Київ, «Стилос», 2002р., 408 стор., + 24с фото та Командири великого голоду: Поїздки В.Молотова і Л.Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932-1933рр. / За ред. В.Васильєва, Ю.Шаповала, - Київ, «Генеза», 2001р., - 399с.), я несподівано для себе вийшов на мого діда, Григорія Васильовича, селянина села Федорівка Добровеличківського району Кіровоградської області, який був розкуркулений у 1930 році.
Жила собі у цьому селі велика селянська сім`я, мій дід і моя бабуся та їхні діти, а мої дядьки та тітки, Олексій (помер дуже рано молодим у 18 років), Гаврило, мій батько Іван, Наталка, Ганна і самий наймолодший Трохим. Після революції отримали, як і всі навколо, землю, обробляли її і жили, задовольняючі потреби і свої і держави.
А в 1930 році звалився на них соціалістичний Молох у вигляді свідомих більшовиків і почав заганяти у колгоспи, обіцяючи щасливе життя усім.
Коли звернулися до мого діда, то він навідріз відмовився йти у колгосп, мовляв, чого шукати щось непевне, коли є надійний механізм: земля і наші роботящі руки.
А в селі, коли взнали, що Григорій Васильович відмовився, то відмовилися всі вступати у колгосп, таким був високий авторитет мого діда. Він був людиною освіченою, з інших сіл до нього приходили люди і він усім читав листи та газети, які селяни приносили до нього.
Я пам`ятаю, що приблизно у 1949 році ми їздили з батьками у Федорівку до своїх родичів, а там на той час жили тітка Ганна та дядько Трохим, мені було років 10, і я з мамою пішов до сільської лавки, то дядьки, які стояли біля лавки, подивилися на мене і сказали, що я дуже схожий на старого Григорія Васильовича. Що вони там помітили, не знаю, але я це запам`ятав.
Позаяк мій дід зірвав важливий державний захід, то радянська влада поступила дуже просто: його розкуркулили. Мати розповідала, що діда помістили в якесь місце, де знаходилися подібні йому, називалося воно Вовча Яма (яка неприємна, зловісна назва!), можливо, це було десь на території району, не знаю.
І тепер в книзі про одного із сатрапів Сталіна (1879-1953), Всеволода Балицького (1892-1937), читаю наступне: «Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. розкуркулені ділилися на три категорії: перша («контрреволюційний актив») – селяни, які брали участь в антирадянських і антиколгоспних виступах. Вони підлягали арешту, а їхні родини – виселенню у віддалені райони країни; друга – «великі куркулі та колишні напівпоміщики, які активно виступають проти колективізації». Їх разом із родинами виселяли у віддалені райони країни. Третя частина: куркулі, що розселялися в спеціальних селищах в межах тих самих адміністративних районів. У всіх куркулів конфісковувалися засоби виробництва, худоба, господарські та житлові будівлі, підприємства по переробці сільгосподарської продукції та запаси насіння» (стор. 124).
Оця третя частина, - це про мого діда, Григорія Васильовича.
Мені запам`яталося, що в один із приїздів у Федорівку ми з батьком пішли кудись на околицю села і він там довго стояв на якомусь місці. Зліва була купка фруктових дерев, наче залишки садка, потім відкрита площина, а за нею залишки фундаменту якоїсь будівлі.
Запам`яталися батькові слова:
- Тут колись стояла наша хата…
Дід так і не звільнився від сталінських залізних ланцюгів, після Вовчої Ями він потрапив на Північний Урал, у Чердинь, де і помер. А бабуся Тетяна прожила ще десять років після діда і померла у 1941 році, усі їхні діти розбіглися хто куди. Старші діти, Гаврило і мій батько, студенти технікумів, повтікали з дому, дядько Гаврило на Північний Кавказ, батько у Вінницьку область, дочки на цей час були заміжні, а самий молодший, Трохим, теж втік на Кавказ.
Точно, як у Тараса Шевченка:

…А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята…

Тепер, читаючи ці книжки, уявляєш усю трагедію нашого народу. Те, що видавалося 60 років світлим шляхом у майбуття, виявилося бандитським знищенням кращих людей українського народу.
І серед тих мільйонів, хто загинув, був і мій дід Григорій Васильович.
Радянська влада силою насаджувала колгоспний устрій. Це була мертвонароджена дитина, проіснував цей устрій до 1991 року і разом із радянською владою впав, бо з під палки так ніхто і не навчився працювати. Фактично з 1930 року і до кінця Радянського Союзу нормального життя в селі не було.
І книга «Командири великого голоду» це підтверджує. Так, в серпні 1932 року хлібозаготівлі наражалися на спротив селянства. У відповідь рішенням Політбюро ЦК КП(б)У була припинена видача хліба на громадське харчування колгоспників. Усіх перекупників хліба притягали до судової відповідальності, щоб усунути їх з ринку. Перекупниками були селяни, які при нагоді купували кілька пудів збіжжя («Командири великого голоду», стор.31).
На село у порядку партійного набору було надіслано 2347 працівників терміном на 2 роки (там само).
Зверніть увагу, - почалося укріплення кадрів і продовжувалося воно до самого Горбачова, який теж постійно укріплював кадри. А треба було просто не заважати людям працювати на власній землі, як було до колективізації.
Влада була настроєна рішуче. 30 жовтня 1932 року В.Молотов(1890-1986) в телеграмі Й.Сталіну написав, що припиняється продаж частини промислових товарів колгоспам та одноосібникам (стор.229).
9 листопада надійшла у Харків директива ЦК ВКП(б) про вилучення всіх товарів з районів, які не виконували плану хлібозаготівель.
18 листопада 1932 року на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б)У за участю В.Молотова було ухвалено постанову «Про заходи з посилення хлібозаготівель». Відповідно до неї 600 робітників – комуністів з промислових центрів бригадами по 3-4 особи відправляли до сіл, де є «куркульський саботаж…» (стор.36).
Цим бригадам фактично дозволялося влаштовувати в селянських господарствах подвірні обшуки, забирати не лише збіжжя, а й усе продовольство (там само).
Але цим влада не обмежувалася, саме в цей час почалася операція ГПУ, згідно з якою повинні були підлягати арештам 3525 осіб, здебільшого керівні сільськогосподарські працівники майже всієї України (стор.38).
А на другий день В.Молотов віддав першому секретареві ЦК КП(б)У С.Косіору (1889-1939) розпорядження заборонити продаж у сільській місцевості сірників, солі, гасу (там само).
На цьому він не зупинився, вже 21 листопада члени його комісії (М.Калманович, С.Саркісов (1898-1938рр), О.Маркевич, Кренцель) на чолі із ним, запропонували Політбюро ЦК ВКП(б) створити позасудовий орган, який утверджував смертні вироки у справах репресованих під час хлібозаготівель (там само).
Тому не дивно, що вже на початку грудня 1932 року С.Косіор повідомив Сталіна, що за листопад і 5 днів грудня в зв`язку з хлібозаготівлями ГПУ заарештувало 1230 осіб, в тому числі 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників, 140 бригадирів, 265 завгоспів і вагарів, 195 інших працівників колгоспів. До суду притягнуто 327 комуністів (стор.50).
Всі ці репресії в республіці приводили до того, що влада вивозила скрізь всі колгоспні фонди, зокрема й насіннєві. Це загрожувало тим, що зерна на весняну сівбу 1933 року не залишиться. Тому ЦК КП(б)У 29 листопада 1932 року ухвалив рішення про неприпустимість вилучення всіх колгоспних фондів (стор.51).
Це рішення викликало серйозне незадоволення в Кремлі і він добився його відміни. Фактично по селах України йшли постійні арешти і обшуки. Так, з 1 липня по 15 листопада у хлібозаготівельних справах було заарештовано 11 тисяч осіб, а з 15 листопада по 15 грудня – ще 16 тисяч (стор.54).
Так званою «трійкою», яка була створена 21 листопада, були засуджені до розстрілу 108 осіб, справи ще на 100 знаходилися на розгляді (там само).
Давайте тут зупинимося на мить і подумаємо, хто ті 108 осіб, яких караючий меч революції прирік на смерть. Це були такі самі, як мій дід, звичайні рядові жителі республіки, які мали нещастя мати іншу думку, ніж товариш Сталін та його троглодити…
А далі що робилося. Подивіться! 26 грудня Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило пропозиції Л.Кагановича (1893 – 1991) і В.Балицького про висилку 500 селянських родин з Одеської області. Одночасно, на прохання С.Косіора, Сталін дозволив виселити 300 сімейств «куркулів» з Чернігівської області. 27 грудня П.Постишев (1887 – 1939) повідомив Сталіну про організовані ним масові арешти возіїв збіжжя на зсипні пункти в Дніпропетровській області.
Цього ж дня Л.Каганович повернувся до Одеси, де провів нове засідання обкому партії. Були прийняті рішення про висилку 500 родин «саботажників» хлібозаготівель, а також 500 голів селянських родин. 50 виключених з партії комуністів відправляли у концтабір. 500 селянських господарств позбавлялися садиби а їхнє майно розпродавали (стор.57).
Нічого собі, рідна радянська влада! Повибивала все, до чого доторкнулася її мускуляста рука. Тепер не дивно, що колгоспна система так ніколи і не оговталася.
А репресії не вщухали. У січні 1933 року ЦК КП(б)У виступив з пропозицією вислати з 20-25 сіл районів, які відстали у хлібозаготівлях, 700 селянських родин. Керівникам українських чекістів К.Карлсону (1888-1938) та С.Реденсу (1892-1940) доручалось організувати висилку на Північ 700 «злісних елементів і куркулів» без родин.
ЦК КП(б)У також мав скласти список 50 виключених з партії для негайного відправлення у концтабір.
Ще попереду Освенціми та Заксенхаузени а наші ріднесенькі концтабори ось вони, працюють! Так хто випередив фашистів? Риторичне запитання.
3 січня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло нову пропозицію ЦК КП(б)У про додаткову висилку на Північ 400 сімейств з Харківської області та 40 виключених з партії (стор.59).
Це посилювало застосування репресивних заходів у республіці. Якщо в грудні 1932р. за відмову від здавання хліба в Україні (без Вінницької та Донецької областей) було репресовано 8407 осіб, то за другу половину січня 1933р. по 153 районах України – 2709 осіб, з них 56 розстріляно за «контрреволюційний саботаж» (там само).
Наприкінці 1932 – на початку 1933р.селяни почали масово тікати в міста, а також виїздити з України в інші райони СРСР у пошуках хліба. Знаючи про це з повідомлень ОГПУ, керівники країни вирішили блокувати голодуючих селян (стор.66).
Ну, як це не кваліфікувати, як Голодомор! Керівництво країни свідомо знищувало українських селян, основу української нації.
Саме в цей час В.Балицький підписав відповідну вказівку органам ГПУ України. На залізничних станціях республіки повністю припинили продавати квітки на потяги. Транспортні відділи ГПУ відповідали за повернення селян-втікачів (стор.66-67).
Внаслідок цих операцій, за відомостями ОГПУ СРСР, на 13 березня затримані 219 460 осіб, з яких 186 588 повернуті на місця проживання, 9 385 притягнуті до судової відповідальності, 2823 засуджені, 10 657 знаходились у фільтраційних пунктах (там само).
Я думаю, що більшість з тих, хто був повернутий на місця проживання, помер там від голоду.
Діти Григорія Васильовича, на відміну від мільйонів розкуркулених і репресованих, взнали про його долю у Чердині.
Звідти зумів втекти їхній односелець, Олексій, він і розповів про долю діда.
- Коли він потрапив до табору, то він був геть увесь обморожений. Я його забрав до себе і тому він залишився живим, а більшість з тих, хто прийшов із ним, - повмирали.
Діти намагалися врятувати батька і старший син, Гаврило, написав листа у Москву до Калініна (1875 -1946). І як не дивно, це допомогло.
- Але, - розповідав Олексій, - у той день, коли він отримав листа від Калініна з реабілітацією, прийшов з ним у барак, присів на ліжко і… вмер. Серце не витримало.
Дядько Гаврюша, це я знаю зі слів батька, дуже переживав, коли вони взнали про це, винив себе.
Та справа, зрозуміла річ, була не в ньому…
Щоб подолати незадоволення і опір низових партійно – радянських працівників, в українській компартії була оголошена «чистка». До 15 жовтня 1933 року її пройшли 120 тисяч комуністів, з поміж яких 27,5 тисяч (23%) були «вичищені» як «класово ворожі елементи». Впродовж десяти місяців 1933р. ЦК КП(б)У надіслав в обкоми 233 нових працівників. На керівну районну роботу відряджені 1340 осіб. Призначено 278 нових секретарів райкомів (70% від загальної кількості) (стор.70).
Ось так відшліфовувся партійний гвинтик. Зрозуміло, що після всіх цих пертурбацій, ті, хто проходив «чистку», дивився у рот партійним вождям і готовий був виконувати всі їхні забаганки.
Репресивна машина зазирала у кожний куточок народного господарства України. Іноді дивуєшся тому, що робилося тоді. Наприклад, з посад директорів МТС було знято 400 чоловік. З посади голови колгоспів, яких було 11 420 чоловік, знято 6 089 людей. З посад знято 60% директорів радгоспів Наркомату радгоспів і 42% Наркомату землеробства.
Серед конюхів, здавалося б одна з самих мирних професій, була теж перевірка і знято з посади 12 359 чоловік, тобто, майже кожний четвертий (стор.71). Чогось вони не вгодили можновладцям,бо їх активно арештовували і в 1937 році.
П.Постишев на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У заявив про те, що з низових радянських установ «вичищено» близько 40 тисяч працівників. До ХІІ з`їзду КП(б)У (18-23 січня 1934р.) у республіці було замінено 60% голів райвиконкомів і 60% голів сільрад (стор.72).
Ось в таких умовах жив, існував, витримував різні біди наш народ. А потім ще на нас звалиться війна 1941-1945рр.
Хтось може зі мною не погодитися, мовляв, я можу сам взяти ці книги і прочитати. Будь ласка, читайте! Гірше від цього вам не буде. Але, коли я їх взяв до своїх рук, то через сторінки цих досліджень побачив долю найближчих для мене людей, без яких не було б і мене.
І я із сумом в душі розповідаю все, що знаю про них, хай серед розмаїття цієї народної трагедії залишиться і доля мого діда, Григорія Васильовича.
Всі його діти, і мій батько теж, були надзвичайно музично обдарованими. У них був свій оркестр і коли вони збирались біля дідової хати і починали грати, то все село сходилось їх слухати.
І ця музика і досі долинає через товщину минулого часу до моєї душі.

28.01.2015р.
Свидетельство о публикации № 13455 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Доля людини на тлі залізної епохи. Соціалістичне будівництво у розпалі. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Доля людини на тлі залізної епохи:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Доля людини на тлі залізної епохи