Внесок України у другу світову війну

Хто не хоче, той не знає! Віталій Шевченко.

Український народ зробив величезний внесок у перемогу над нацизмом та водночас, став одним із найбільш постраждалих народів у роки Другої світової війни.
Уже в березні 1939 року українцям Закарпаття довелося відчути дихання майбутньої світової війни. Довелося тоді вступити у бій із окупаційними військами з Угорщини – союзниці гітлерівської Німеччини.
У вересневій кампанії 1939 року 112 тисяч українців вступили у двобій із вермахтом у складі Війська Польського. 7834 з них загинули у боях з вермахтом під польськими прапорами, а 16 тисяч отримали поранення. А ще сюди треба додати тих солдатів і офіцерів, які билися і загинули в боях із Радянською Армією, яка вдерлася на сході польської держави. На жаль, таких цифр зараз у розпорядженні не маємо.
З перших днів вторгнення вермахту на територію СРСР Україна стала ареною запеклих бойових дій. До кінця літа 1941 року з території України до Червоної Армії було призвано майже 3,2 млн. осіб. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 відсотків бійців. На території України відбулися перші великі битви на Східному фронті Другої світової війни – Волинська танкова битва, оборона Києва, Одеси, Севастополя.
В Україні у 1941 році відбулися два великі оточення – Уманське і Київське (найбільше у світовій історії). До кінця 1941 року в німецькому полоні опинилося більше 1 млн. 300 тис. українців.
У 1942 році на територію України знову припало два великі оточення – Харківське та Керченське. У 1943-1945 роках з України було призвано до діючої армії ще 4,5 млн. осіб.
З другої половини 1943 року і в 1944 – 1945 роках українці становили 60-80 відсотків солдатів у з`єднаннях Українських фронтів. Поряд із звичними мобілізаціями в Україні провадилися мобілізації польовими військкоматами, які забрали до лав ще близько 1,5 млн. осіб.
Треба ще звернути увагу на те, що в Україні широко практикувався так званий достроковий призов юнаків 16-17 років. Лише за офіційними даними, їх призвали 265 тис., не рахуючи тих, кого призвали польовими військкоматами. Цього не було в жодній армії світу, дітей відправили на смерть. Дійсно, якихось там хохлів!
Усього у 1941-1945 роках до Червоної Армії було мобілізовано 30 млн. громадян СРСР (Німеччина мобілізувала 16 млн. своїх громадян).
З України до радянських Збройних Сил було забрано понад 9 млн. осіб. Усього СРСР у роки війни втратив 16,2 млн. військовослужбовців, близько 4 млн. з них були вихідцями з України. 1,7 млн. мешканців України повернулися з Червоної Армії інвалідами.
За мужність, проявлену в боях, 2,5 млн. українців були нагороджені медалями та орденами, 2070 – удостоєні звання Героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а один – Іван Кожедуб – тричі.
З Україною пов`язані основні вирішальні події на радянсько-німецькому фронті. На території України було розгромлено майже 61 відсоток сухопутних сил німецької армії. З січня 1943 року до жовтня 1944 року Червона Армія здійснила в Україні 13 наступальних і дві оборонні операції. А з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року на території України воюючі сторони провели 29 із 76 стратегічних наступальних і оборонних операцій війни. Тобто, вважайте, майже половину.
У 1944 році в Україні воювало 50 відсотків усіх сухопутних військ Червоної Армії (42% стрілецьких і 80% танкових та механізованих з`єднань).
Українці воювали з нацистами в радянських партизанських з`єднаннях, у лавах УПА, загонах французького, югославського, словацького опору. Близько 50 тис. українців брали участь у війні в лавах канадської, американської, австралійської, британської армій.
Колосальні збитки України принесла німецька окупація, майже безперервні бойові дії, диверсійно-партизанський і повстанський рухи. У роки війни, від 1939 до 1945 року, Україна втратила 4,5 млн. цивільних громадян (разом із військовими втрати України становили близько 8,5 млн. осіб).
У 1941 році на схід були евакуйовані (частково насильно) 3,5 млн. мешканців України. Протягом 1942-1944 років гітлерівцями було вивезено на роботу до Німеччини (здебільшого насильно) 2,4 млн. осіб.
Із 1941 по 1945 рік населення України скоротилося із 41млн. до 27,4 млн. осіб (це враховуючи, що частина людей уже повернулася з евакуації та діючої армії). За підрахунками вчених, Галичина втратила 22 відсотка населення, Волинь та Полісся – 12 відсотків, Центральна, Південна та Східна Україна – 30 відсотків.
Втрати населення великих міст сягнули 53 відсотки від довоєнної кількості. Загрозливих обрисів для майбутнього української нації набула демографічна ситуація: загибель значної кількості чоловіків призвели до різкого падіння народжуваності. У 1944 році на 1 тисячу осіб народжувалося 5 немовлят.
Жахливим соціальним наслідком війни стало колосальне сирітство, інвалідність мільйонів людей, деформована психіка всіх без винятку мешканців України.
Прямі економічні збитки України становили 285 млрд. крб. у довоєнних цінах (42 відсотки від усіх збитків, завданих Радянському Союзові), якщо ж додати до цього вартість майна реквізованого німцями та витрати, пов`язані з бойовими діями, то цифра економічних збитків виросте до 1 трильйона 200 млрд. крб. у цінах 1940 року.
В Україні частково або повністю було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, 28 тис. сіл, 16 тис. 150 промислових підприємств, 2 млн. будинків, 1 тисяча 916 залізничних станцій, 27 тис. 725 колгоспів, 1 тисяча 227 МТС, 873 радгоспи, 18 тис. лікарень, поліклінік і медпунктів, 32 тис. 930 шкіл, технікумів, училищ, інститутів та університетів, науково-дослідних установ, 19 тис.200 бібліотек, практично всі промислові підприємства. 10 мільйонів мешканців в Україні залишилося без даху над головою або проживало в ушкоджених приміщеннях.
Окупанти завдали колосальних збитків українському сільському господарству, вивізши з території республіки 7,6 млн. голів великої рогатої худоби, 3,3 млн. коней, 9,3 млн. свиней, 7,3 млн. овець. І це при тому, що у 1941 році, під час евакуації з України на Схід, уже було забрано 6 млн. голів худоби ( після війни повернули 0,01% евакуйованої худоби).
На Схід вивезли 550 найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули у рідні міста. Підприємства, за створення яких український народ заплатив власною кров`ю (у буквальному розумінню цього слова) упродовж 1930-х років, стали основою створення військово-промислового комплексу у східній частині СРСР у повоєнні роки.
Також доречно згадати й про те, що у 1941 році радянська влада при відступі Червоної Армії також часто залишала «випалену землю». Сучасний український історик Юрій Шаповал резонно підкреслив з цього приводу: «…не нацисти, а комуністична влада при евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес. І все б нічого, але про це не знало ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини. У Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної Армії затопили приморські квартали разом із жителями, а поранених червоноармійців скинули у море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити в закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі. Люди, які пережили цю катастрофу, знали, що український народ терпів від обох тоталітарних систем, як гітлерівської, так і сталінської».
Треба тільки додати до слів вченого, що при відступу радянських військ, скрізь по тюрмах розстрілювали людей. Особливий розголос це отримало в Західній Україні і Вінниці. Зрозуміло, що потім радянська влада ці позасудові розстріли звалила на німців.
Це саме відбулося і в Києві у 1941 році. Був підірваний Хрещатик і знищений Успенський собор ХІ століття енкавеесівцями.
Кореспондент газети «Saturday Evening Post», відвідавши в 1945 році Україну, з жахом написав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було, насамперед, українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі».
Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України зникли такі впливові раніше національні меншини як німці (їх вигнали на Схід СРСР у 1941, 1944 і 1945 роках, а після того, як їм дозволили повертатися на Україну у 60-х роках, вони майже всі виїхали у Німеччину), із майже 3 млн. українських євреїв, війну пережили 800 тис. осіб (згодом 140 тис. з них виїхало у Польщу), із 2,5 млн. поляків до 1950 року залишилося менше 400 тисяч.
Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 млн. зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн. осіб. Фактично, із країни з багатьма великими етнічними меншинами Україна перетворилася на державу з єдиною численною та постійно зростаючою російською меншиною. Яка перетворилася на центр русифікації на Україні, яку проводили постійно у післявоєнний час кремлівські гауляйтери і результати їхньої роботи ми тепер наочно побачили в Криму і на Донбасі.
Радянська влада створила власний міф про так звану Велику Вітчизняну війну, яка немає нічого спільного із тим, що було насправді і про що Ви вже прочитали у цьому нарисі.
Треба ще додати наостанок, що до 1947 року всі великі міста СРСР були «очищені» від інвалідів війни – прямого докору режиму. Що було з ними, це особлива сторінка майбутніх неупереджених досліджень чесних істориків.
Україна двічі знищувалася у ХХ столітті (про перше знищення, так зване розкуркулення у 1930-1934рр я написав у нарисі «Доля людини на тлі залізної епохи»). В цьому нарисі мова йде про друге знищення України під час німецько-радянської війни 1941 – 1945років.
Цей сумний внесок України у другу світову війну не повинен забуватися.


10.02.2015р.
P.S.Коли я вже написав цей нарис, то подумав, що він має пряме відношення до мого другого діда, Франтішка Лінца, якого в 1941 році випадково не розстріляли у тій сумно відомій тюрмі у Вінниці.
В нього була невеличка ковбасна майстерня і він жив у маленькому містечку Крижопіль, що на Вінниччині. Але в 1937 році його за звинуваченням, типовим для того часу, що він «ворог народу», заарештували і помістили в оту Вінницьку тюрму.
Там він знаходився до 1941 року, а коли німці підійшли до Вінниці, то енкавеесівці почали розстрілювати усіх, хто там був.
Дід розповідав, що витягували людей з камер, тягли униз і там розстрілювали. Люди не хотіли виходить з камер, плакали і пручалися, але ніщо не допомагало. Діда врятувало те, що начальник тюрми питав, у кого яка професія. Якийсь чоловік перед дідом, коли його спитали, яка в нього професія, сказав:
- Вчитель.
- Розстріляти! – наказав начальник тюрми.
- А в тебе? – спитав він діда.
- Ковбасник. – відповів дід.
- Заберемо з собою. – наказав начальник. – Пригодиться.
Отак дід випадково врятувався. Йому пощастило і він в ГУЛАГу не загинув. Врятувала його професія.
Коли він повернувся додому, переступив поріг, то одразу спитав у дітей:
- А де Маня? – так він називав свою дружину, мою бабусю.
І діти почали плакати:
- Мами немає. Вона померла.
- Як померла? – Він не хотів вірити. Він пройшов сім кругів Пекла і повернувся живий, а його люба дружина померла і він її не захистив. У бабусі не витримало серце, вона захворіла і померла у 49 років.
Треба ще додати до цього, що коли Вінницю звільнили, то енкавеесівці розшукували людей, які ходили у Вінницьку тюрму, коли прийшли німці, щоб упізнати своїх родичів, і вбивали всіх, щоб не залишилося свідків.
Отак, несподівано для себе, я написав нариси про моїх обох дідів, Григорія Васильовича (нарис «Доля людини на тлі залізної епохи») та Франтішка Лінца ( нарис «Внесок України у другу світову війну») і хай пам`ять про них не загубиться на звивистому шляху історії.

11.02.2015р.
Свидетельство о публикации № 13463 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Внесок України у другу світову війну.
Краткое описание и ключевые слова для Внесок України у другу світову війну:

(голосов:4) рейтинг: 80 из 100

  • Раиса Пепескул 17-06-2017
Низенький уклін тим, хто це не забуває.
  • Виталий Шевченко 17-06-2017
Дякую, дорога Раїса! Дійсно, хто не хоче, той не знає!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Внесок України у другу світову війну