Комбинезон

Ще одна історія з серії "Незвичайні історії на війні". Віталій Шевченко.

Це тільки так здається, що почув подібну історію і записав. Усе набагато складніше. Не тільки почув і записав, а пропустив її через своє серце. І ті, що несуть в собі добрий заряд. А особливо ті, в яких цього доброго заряду обмаль.
Бо людина на війні уособлює в собі Добро і Зло одночасно. І треба з ним пройти вершини його Душі і опуститися в ущелини заподіяного ним Лиха. А це, і читач відчуває на собі, досить і досить важко.
Коли я почав занотовувати «Незвичайні історії на війні», то побачив це на власні очі. Історії «Повстав із могили», «Залишився жити», «Просто людина» читач сприйняв позитивно. Наприклад, на сьогодні «Повстав із могили» на сайті «ХайВей» прочитано 735 разів, «Залишився жити» - 530, «Просто людина» - 1113 разів.
А ось «Невигадану історію» читачі вже прочитали усього 161 раз, а, як ви вже здогадалися, «Воєнні будні рядового Сергія Дідика» прочитали лише 67 разів.
Можна тільки дивуватися тому, як читач інтуїтивно розібрався із усіма оцими історіями. Він впевнено стоїть на стороні Добра і не може сприймати навіть у такому вигляді Зло.
А що ж робити досліднику, людині, яка вивчає всебічно історію війни? Замовчувати і йти по шляху, який легше? Допомагати фальсифікаторам і далі придумувати якусь особливу, героїчну, війну? Хоча більшість учасників війни, безумовно, тягнуться до Добра і вірять у нього. Бо народ не може бути злим.
Ось і цього разу, коли я прочитав «Воєнні будні рядового Сергія Дідика» шанованій мною Наталії Михайлівні Шолох, вона зразу же негативно віднеслася до розстрілу військовополонених німців, і не сприйняла слова командира батальйону відносно поповнення.
А їй можна вірити, бо вона учасниця Сталінградської битви від першого до останнього дня.
- Погана людина! – сказала вона про командира батальйону. І розповіла мені таку історію.
«Повз наших позицій йшли колони військовополонених. Ми особливо на них не звертали уваги. Йдуть та йдуть. У нас були свої справи.
А один сержант все стояв на узбіччі і уважно їх оглядав. Потім зупинив одного, на зріст такий самий, як він, викликав із колони, щось спитав у нього і застрелив.
Ми, дівчата нашої батареї, були шоковані. А він зняв з нього чоботи і комбінезон, виправ і на другий день вже носив його.
Я не могла на нього дивитися.
- Нащо ти його вбив? – спитала.
- Він зрадник, - була його відповідь.
- Він не зрадник, а полонений, - не погодилася я.
Він так і ходив у тому комбінезоні. А потім сержанта перевели в іншу батарею і до кінця війни я його більше не бачила.
Зустріла вже після війни на якихось зібраннях ветеранів. Розповідав, як героїчно воював на фронті. Я до нього не підходила. В мене він викликав тільки відразу».
- А як його прізвище? – спитав я.
- Ні, не скажу, - відповіла Наталія Михайлівна, - він ще живий. Може прочитати.
Колись був такий популярний вислів: «Я з ним пішов би у розвідку!» Тобто, надійна людина, на яку можна покластися.
А це випадок протилежний. На таку людину не те, що покластися можна, а й стояти поруч гидко.


28.07.2013р.
Свидетельство о публикации № 13549 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Комбинезон.
Краткое описание и ключевые слова для Комбинезон:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

  • Татьяна Окунева 4-07-2017
Увы... печальная история.
  • Виталий Шевченко 5-07-2017
Спасибі, Тетяно, за відгук! Мені важлива Ваша думка.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: