Справжній поет

Слово про запорозького поета Анатолія Піддубного. Вірші поета із Запоріжжя Анатолія Піддубного. Друзі допомогли видати оцей перший збірник його, Анатолія Піддубного, збірник «…І», який так і залишився на цій обірваній ноті.


Доля звела нас на якійсь невеликий проміжок часу. У групі «Реабілітовані історією», де я з’явився пізніше за Анатолія. І де ми завмирали над справами репресованих. Пожовклими листами забутих справ, звідки волали до нас душі загублених людей.

Мені й печаль не чорна,
мені – біла.
Бо в білому кожусі,
Із скрині
баби Приськи забранім,
бідовий активіст
Роман Бідаш
мій рід повиганяв
Із білих хат
в архангельські
сумні сніги.
Бо серед білого цвітіння
в безкровний
тридцять третій
безсилими тілами устилали
мого народу люди
відчужений і вимерхлий
чорнозем.
Бо що там давнє –
Чорнобиль навіть учорашній
Не очорнив печаль
Чорнобильське зів’яле
білокрів’я –
таке собі ослабле відбиття
задавненого бляклого
безвілля.

22.02.93 – 11.02.94.

Серед нашого пишучого братства (Петро Ребро, Іван Дерев’янко, Іван Науменко, Степан Рев’якін, Олександр Ткаченко, Ваш покірний слуга) Анатолій був наймолодший. Але в наших щоденних розмірковуваннях, коли Анатолій брав слово, всі затихали і уважно слухали його. Чому саме його? Бо було щось таке у його словах, що заставляло замовкати навіть балакучих у нас і слухати.

… а якось все-таки воно прийшло.
Отак дев’ятого,
У грудні, в понеділок
понад буденно-сірі вихідні
та будні ще ніякіші
прийшов – ішов рясний
великий сніг,
прийшов – летів пречистий –
чистий сильний вітер.
Міський транспорт майже став.
А він же і вона ішли –
не розминулись.
А щастя рідко, безумовно,
так приходить,
як і щедрий сніг
до нас.
Усе проходить.
А він же і вона і шли, і шли.
Хурделице, дорого,
то продовжуйся,
продовж…
Бо що і ще їм треба?

21.02.92.

Бо якимось таїнами своїх душ, ми відчували що Анатолій не такий, як ми. Бо він і бачить далі, і відчуває тонше, і працює із словом не так, як ми. І навіть самий бандикуватий серед нас, Степан Рев’якін, затихав, наступаючи на горло своєї нестримної пісні.
Раніше я не зустрічав (можливо, не пам’ятаю?) публікацій Анатолія у місцевій пресі. Воно і не дивно. Треба бути великим знавцем світової поезії, щоб помістити вірші Анатолія серед знаних класиків. А таких в нас на місцевому рівні не було.

Здавалось б:
Що оглядатись?
… внуків виглядати.
Виростають,
але не піднімаються,
на скронях
волосинки – стебелинки
кольору полину.
… такої ж гіркоти.
Здавалося б:
Що сподіватись?
…мудро віддавати.
Та снить
чупринка мудра –
наче нечутлива –
ніжного доторку.
… що теплий і сухенький,
Мов бабусина молитва.

08. – 09.05.92.

Анатолій в цей час уперто працював над своєю першою збіркою поезій «…І». Чому саме така несподівана назва? Як пояснював сам Анатолій: «Між тим, що було І тим, що буде…»
Та, на жаль, того, що буде, не сталося. Бо у травневий день Анатолій загинув, потрапивши під колеса ваговоза з причепом.

відболіло недоладнє щастя
відійшло
і мабуть вже не прийде
засніжило забіліло вчасно
забілило незабуті кривди
завіває снігом незабутнє
завивають світлі заметілі
тільки б залишилась
людська сутність
дивне слово щоб не відболіло

12.02.97.

Друзі допомогли видати оцей перший збірник його, Анатолія Піддубного, збірник «…І», який так і залишився на цій обірваній ноті.
Осиротіла його сім’я, осиротіли наші «Реабілітовані історією», це була перша наша втрата, осиротіло Запоріжжя, навіть не підозрюючи цього, осиротіла українська поезія, теж не здогадуючись про це, бо меткі місцеві поети клепали свої геніальні «нетльонки», не озираючись навколо.
А поет пішов від нас у засвіти, щоб дивитися звідти на нас, посміхаючись, як це він робив за своє життя, бо він знав, що головне для творчої людини, «це робити добро із зла. Бо його, добро, більш немає з чого робити…»

01.08.2017 р.

Избранное: памяти поэта запорізькі письменники
Свидетельство о публикации № 13556 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Справжній поет.

Слово про запорозького поета Анатолія Піддубного. Вірші поета із Запоріжжя Анатолія Піддубного. Друзі допомогли видати оцей перший збірник його, Анатолія Піддубного, збірник «…І», який так і залишився на цій обірваній ноті.


Краткое описание и ключевые слова для: Справжній поет

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Власник "похоронки"
  • Кілька слів про героя. В нього дома лежала «похоронка», яка прийшла його сім`ї, коли він був на фронті. Де повідомлялось, що він загинув у боях.
  • "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне!"
  • Історики-викладачі Одеського університету радянської доби. Пам’яті наших вчителів присвячується! Спасибі їм усім, що вони в темряві тоталітарного режиму наполегливо тримали перед нами ліхтарик
  • Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам
  • Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам. Віталій Шевченко
  • Про історика та археолога Олександра Бодянського
  • Розповідь про археолога, історика Олександра Бодянського, про археологічні дослідження на о. Хортиця. Тамара Шевченко.
  • Моя ти доню золотая
  • Стаття по матеріалам історичного архиву, про долю засуджених до Сибіру батьків та розкиданих по дітбудинках дітей. Трагічна правда життя. Віталій Шевченко.

  • Михаил Перченко Автор offline 4-07-2017
Ставлю пять зірок.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 4-07-2017
Миша, дорогий, спасибі за Анатолія!
  • Светлана Скорик Автор offline 6-07-2017
Как жаль оборванных судеб, не сбывшихся поэтов, при жизни ненужных своему народу... Жизнь как трагедия...
Спасибо за память, Виталий Иванович, за то, что вернули нам стихи своего друга. Мне кажется, его фамилию я видела в какой-то запорожской газете в то время: или "Січ", или "Наш город", нет?
А что его не заметили местные известные поэты, неудивительно: верлибры до сих пор остаются неким "мудрствованием", непонятным ни читателям, ни поэтам классического стиля. Что Вы хотите! У нас даже пословицы и поговорки в рифму сложены, это наш способ мышления. Я люблю верлибры и сама их пишу, но в то же время осознаю, насколько они далеки от народа.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 6-11-2017
Дорогая Светлана Ивановна! Только сейчас увидел Ваш отклик на статью о Толе Поддубном. И в "Сичи" и "Нашем городе" Толя изредка печатался. Наши в Спилке его не очень признавали. Да и он был сам по себе замкнутым человеком. Жаль, что всё так сложилось... Очень жаль...
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.