"Самый человечный человек..."

Як Ленін віддавав свій борг у 17 копійок. Віталій Шевченко.

Мене завжди зупиняла оця страшна несправедливість: розстріл геніальної людини. В радянські часи на кожному перехресті писали про те, що іспанські фашисти під час громадянської війни розстріляли геніального поета Лорку. І ми всі в нашій країні жаліли і плакали за ним. А його поезія проникала у найглибші куточки наших сердець.
Та ми не знали тоді, що щось подібне відбувалося і з нашими найгеніальнішими діячами мистецтва і культури. Холоднокровно отруїли поета Олександра Блока. Розстріляли поета Миколу Гумільова.
У всі часи геній був людиною, яка вміла пояснити сьогодення та відчути і побачити майбутнє і в своїх творах передавала ці відчуття і видіння або сучасникам, або наступним поколінням.
І радянська система не зупинялася ні перед чим, від Леніна(Блок, Гумільов), через Сталіна (Микола Куліш, Бабель, Мандельштам) і до Горбачова (Василь Стус), було одне і теж: гинули найгеніальніші творці від рук вбивць, пересічностей, які не годні і в слід ступити своїм жертвам.
Тільки вже за незалежної України стало відомо, що в 1937 році в урочищі Сандормох, в Карелії, якийсь виродок капітан М.Матвєєв розстріляв сам 1111 чоловік і серед них генія Миколу Куліша а потім ще попросив відпустку, бо, бачте, перевтомився…
А інший виродок, такий собі старший лейтенант держбезпеки Т.Ф. Купрій розстріляв у Харкові в 1940 році 3900 польських офіцерів, а після війни його направили у Полтаву директором жиркомбінату, країні не вистачало кадрів, і цей сатрап перекваліфікувався. Люди вживали те масло, не підозрюючи, хто його виробляв…
Моя юність пройшла в Одесі, і коли я вперше, ще на університетській лаві, прочитав Бабеля, то був зачарований ним на все життя. Бо я знаходився у гущі його героїв, чув кожного дня їх на вулиці, або в магазині, пересікався з ними у типовому одеському дворі моєї тітки Жені, і дивувався, як він точно і об`ємно створив їх своєю уявою і пустив у вічне життя по світу.
І ось знайшовся якийсь скажений вбивця, підняв руку з пістолетом і пустив кулю у потилицю генія. І все. Людина загинула, розлетілися на тисячі уламків його геніальна уява, його неповторність, його життя…
Коли гине або вмирає звичайна людина, це трагедія для Всесвіту, бо зникає неповторний світ, а тут зникає геній від рук вбивць. Десь у Всесвіті плаче тоді Творець.
Ось такі думки виникають, коли читаєш про те, скільки людей неповторних і вічних, загинуло під час ленінського експерименту. Заради реалізації своїх ідей він не зупинявся ні перед громадянською війною, ні перед розстрілом інакодумаючих.
Але коли стосувалося особисто його, то він виявлявся таким, як і усі навколо нього люди. Був вражений несподіваною смертю Інеси Арманд на Північному Кавказі, куди вона поїхала відпочивати по його рекомендації. Всі, хто бачив тоді Леніна, залишили спогади, що він був просто убитий і йшов за труною дорогої йому людини ледве переставляючи ноги.
Серед великої ленініани мені вдалося знайти цікавий матеріал, який теж висвітлює його зовсім з несподіваної сторони.
Цікаво, що скільки не шерстили ленінські ідеологічні працівники, створюючи з Леніна ікону, але все знищити не змогли. Ось і ця історія проросла крізь бетонні плити марксистської теорії і потрапила до людей. Бо, як сказано у Святому Письмі: «Немає таїни, схованої від тебе» (Єзекіїля, 28,3).
Жив колись в кінці ХІХ століття на Новгородчині, на річці Мста у селі Капустино звичайний селянин з рідкісним ім`ям Поплій Васильович Капустін. В кінці століття він разом із сім`єю переїхав на постійне мешкання у північну столицю Петербург. Оселився він у Бельовському провулку по Петербурзькому шляху і відкрив там шевську майстерню. І зажили вони на новому місці працьовито і спокійно.
Та дуже скоро виявилося, що в сусідньому завулку, де була розташована Олександрівська молочна ферма, яка постачала робітникам Обухівського заводу молоко, з`явилися відомі тепер Володимир Ілліч із Надією Костянтинівною, які вели там пропаганду проти фабрикантів, роз`яснюючи, що фабрикант Обухов навмисне випоює молоком робітників, щоб ще сильніше їх експлуатувати.
Одного разу, коли агітатори тікали від царських переслідувачів, Володимир Ілліч спіткнувся і впав на бруківку, розірвавши підошву на черевику. Коли він піднявся, то побачив, що стоїть біля самих дверей, над якими майорить вивіска із написом «Капустін», біля якого туляться намальовані чоботи.
Так професійні революціонери познайомилися зі шевцем Поплієм Васильовичем. Він відремонтував черевик майбутнього вождя пролетаріату і позаяк у сіячів революційного вчення не виявилося з собою грошей (Ленін довго заглядав у свій порожній гаманець, це ж саме робила поруч і Надія Костянтинівна), то Поплій Васильович записав борг несподіваних гостей у 5 копійок у боргову книгу, яку він пунктуально вів. Так, мабуть, вони там і залишилися б, якби з часом не було продовження.
Революційна доля закинула подружжя у Шушенське, звідки їх винесло у Європу, де вони носилися по більшовицькій справі майже по всьому континентові, щоб вже у 1917 році знову опинитися у Петрограді. Цього разу вони знову зайшли до Поплія Васильовича полагодити своє взуття. У Капустіна була гарна пам`ять, він впізнав своїх клієнтів, відремонтував взуття у обох, набив нові збоїни і Володимиру Іллічу і Надії Костянтинівни. І знову ні у Володимира Ілліча ні у Надії Костянтинівни не виявилося грошей і пунктуальний хазяїн записав у свій кондуїт новий борг, усього тепер сімнадцять копійок.
Боржники більше не з`явилися але історія мала знову продовження. Перед самим вже 17-м роком у Поплія Васильовича справи йшли добре, в нього вже було троє найманих робітників.
І раптом сталася революція, до якої спочатку Поплій Васильович віднісся іронічно. Але погано він знав своїх знайомих! Вже після повалення Тимчасового уряду, якось Поплій Васильович розвернув свіжу газету і побачив там на першій сторінці надзвичайно знайоме обличчя. І він впізнав свого боржника. Щоб пересвідчитися, що це він, Поплій Васильович пішов на якийсь мітинг на завод, де повинен був виступати знайома йому людина. Дійсно, побачивши і послухавши його, він пересвідчився, що не помилився. Дійсно, його боржник!
І тут у Поплія Васильовича виникла думка, а чому б не зайти у Смольний, зустрітися зі своїм знайомим і нагадати йому про борг. Він узяв свій пошарпаний гросбух і пішов до Смольного. Там йому пощастило. Зразу потрапив усередину, йде по якомусь коридору, аж – гульк! – назустріч суне Ленін. Від несподіванки Поплій Васильович завмер, як стовп, на місці.
Ленін пройшов повз, неуважно зиркнувши на людину, яка завмерла збоку, але щось його зупинило, він озирнувся:
- Вибачте, десь я вас бачив раніш, шановний… Ви хто, ходак чи інтелігент?
Про класовий розподіл суспільства Ленін не забував ні на хвилину!
І тут Поплій Васильович розгубився, він відкрив портфель, став витягувати свій гросбух і казати:
- Ось, Володимире Іллічу, за боргом я до вас прийшов.
- Не пам`ятаю. Який борг? – спохмурнів Ленін. Він почав озиратися на якогось охоронника, що стояв в кінці коридору, але тут із гросбуха випала фотографія, на якій був сфотографований Ленін із Надією Костянтинівною в оточенні сім`ї Капустіна.
Ленін автоматично нахилився, підняв фотографію, побачив себе і Надію Костянтинівну, активного розповсюджувача ідей чоловіка, і згадав усе:
- А-а-а, це ви! Щось в мене з пам`ятю останнім часом стало. Так скільки я вам винен? Сімнадцять копійок? – він знову витяг свій гаманець, почав в ньому ритися, а там, як завжди, ні копійки.
Поплій Васильович захвилювався:
- Не треба нічого, Володимире Іллічу, я так… прийшов… порозмовляти…
- Ну, як це, не треба, - не погодився великий кормчий, - у нас, у більшовиків, облік на першому місці!
І тут мимо Леніна пройшла якась людина у довгій солдатській шинелі.
- Фелікс Едмундович, стійте, - звернувся до нього Ленін, - тут мені треба повернути товаришу борг.
Але коли Капустін почув вже відоме прізвище першого чекіста країни, він зблід, повернувся і пішов геть, не зупиняючись, прийшов в себе тільки десь далеко за межами Смольного.
Отак ходив Поплій Васильович за своїм боргом до Леніна у Смольний. Виявляється, легше встановити абстрактним людям продрозкладку, ніж від себе, любимого, відірвати назавжди сімнадцять копійок.


25.01.2012р.
Свидетельство о публикации № 13567 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. "Самый человечный человек...".
Краткое описание и ключевые слова для "Самый человечный человек...":

(голосов:4) рейтинг: 60 из 100

  • Михаил Перченко 5-07-2017
Отак Капустін не здер з Леніна капусти. Більшовики всі едмунди.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
"Самый человечный человек..."