Мудрість. Вузька дорога

Продовжуємо роздуми про смерть як стимул до життя. Професія лікаря вчить дивитися прямо в очі Смерті і чесно говорити гірку правду. Людське життя – це випробовування страхом смерті… Причому смерть означає не фізичне знищення, а драматичне й трагічне існування.


ІІ частина (читати I частину)

Вузька дорога


Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злих, бо Ти при мені.
Пс. 127 (126: 3)

В свете momento more мир делится на людей, живущих со смислом, полной содержательной жизнью, и людей живущих абсурдной, бессмысленной жизнью.
Юрий Боров

Тепер же поговоримо про вузький шлях – шлях філософів, мислителів, мудреців, богословів та митців. Шлях не втечі від Вічності, а навпаки розширення меж свого Я в просторі та часі, шлях стикання-доторкання та причетності до Вічності, до Бога, ризикований але плодотворний шлях споглядання-спілкування з Безоднею.
Сміливо заглянули в цю прірву Лев Толстой, Іван Тургенєв, близько підійшли Іван Бунін, Михайло Коцюбинський. Не просто прогулялися над прірвою, а й полишили чудові віхи-дороговкази та перестороги Борис Пастернак та Леонід Мартинов.
Поговоримо про таке надзвичайно важливе значення розуміння смерті, короткочасності людського життя – як стимулу для активного, творчого, натхненного життя. До відчуття смислу і значення нашого такого короткого життя, яке можна й треба наситити враженнями, подіями, а можна просто згаяти. І краще ніж наші великі мудреці і класики мабуть не скажеш.

У всеядности – суетность, а суетится перед лицом вечности все же не стоит.
Михаил Козаков

Ми не завжди владні над подіями, але в нашій силі згадувати добре, чи, навпаки, колекціонувати, всілякі неприємності та негаразди. Або, як сказав Володимир Рєзун, він же В. Суворов: Счастье – это умение забывать плохое.

Люди – преходящие пылинки вечности. И только те, кто ощутил свою причастность к этой вечности и Великому Единому, еще что-то могут. Но они не короли, они – Великие Души. А короли умирают, их дворцы – тоже.
Лама Ладака

Смерть – натхненна муза філософії; без неї філософія навряд чи б існувала.
А. Шопенгауэр

З мякою іронією про це ж пише київський філософ Віталій Маценко:

Чужая смерть подталкивает к жизни
И запах леса хочется вдохнуть.

Тут-то он и принялся за дело –
Сразу вдохновенье овладело,
Потому что смерть его задела,
Понял он, что надобно спешить.
Леонид Мартынов

Когда б ночами у стола
Меня бы вечность не ждала.

Надо быть верным бессмертию, этому другому имени жизни, немного усиленному.
В других вы были в других и останетесь. И какая вам разница, что потом это будет называться памятью. Это будете вы, вошедшие в состав будущего.
Искусство всегда, не переставая, занято двумя вещами. Оно неотступно размышляет о смерти и неотступно творит этим жизнь.
И мы с тобой последнее воспоминание обо всем том неисчислимо великом, что натворено на свете за многие тысячи лет между ними и нами, и память этих исчезнувших чудес мы дышим и любим, и плачем, и держимся друг за друга и друг к другу льнем.
Борис Пастернак

Искусство не есть ли попытка крикнуть «прощай» громче других. Найти ему форму, способную как можно дольше выдержать давление времени.
Дмитрий Савицкий

Поэта долг – пытаться единить
Края разрыва меж душой и телом.
Талант – игла. И только голос – нить.
И только смерть всему шитью – пределом
И. Бродский

Веками поиски уму землян присущи,
А истина едина и проста:
Соединилось прошлое с грядущим
На жестких перекладинах креста.
Ольга Асауляк

Для людей обдарованих, Великих Душ, творчість це один зі способів протистояння смерті, але є доступні кожному способи – це розширення свого я знаннями історії цього світу й свого роду, в тому числі; співбесіда з велетами людського духу.

* * *

Запорізькому професору філософії Віталію Андрійовичу Жадьку вдалося поєднати дві любові: філософію та філологію в щось єдине, де Логос – це не просто голос, слово, звук, мова, а це й розум, і світло, й дух. В цьому Логосі єдність Всесвіту і Людини (мікро- й макро-косму), часу й вічності. Звідси й світо-пізнання – це не заучення та запам’ятовування чужого, хай навіть і істинного, а пригадування, пізнання-впізнання, засвоєння того, що вже закладено потенційно в житті кожної людини, як Іскра Духу Божого, це повернення, навернення до відчуття всепоглинаючої єдності. Певною мірою я міг це спостерігати на своїх хлопцях близнюках, як у них поступово «ми» і «наше» розділялося на «я» і «моє». До речі, це і зараз допомагає їм у житті відчуттям єдності і причетності до чогось більшого ніж я: сім’я, родина, рід і т.д. Це і є маленький відблиск того потенційно закладеного в нас шляху до Бога: «будьте мов діти», який багато з нас втрачає ставши дорослим.
Віталій Андрійович як мало хто навіть з письменників володіє не просто досконалим знанням, а глибинним відчуттям мови.. Саме це відчуття мови допомагає йому занурюватися в неймовірні глибини Слова-Логосу.
Тим більше приємно, що сам він родом з Херсонщини. Наш таврійський діалект близький до слобожанського. Саме зі Слобідської України загорілася іскра національного Відродження. Г. Сковорода, І. Котляревський, Гулак-Артемовський, Гребінка, Харківський університет запалили той вогник, який був підхоплений Наддніпрянщиною та Галичиною.
Я ж наведу думки й вирази В. А. Жадько, які ілюструють сказане:

Пізнання – це процес, що супроводжується переходом вічності в час.
Якщо Бог це Слово, то любити слово й означає бути філологом, любословом і любомудром, бути богоподібною людиною.
Людське життя – це випробовування страхом смерті… Причому смерть означає не фізичне знищення, а драматичне й трагічне існування, таке, в якому немає задоволення, тому його супроводжують роздуми про смерть, а не роздуми про життя як найвище благо.

Тут Віталій Андрійович підходить, як мало хто, до Шевченківського розуміння «і мертвих, і живих, і ненароджених». Тобто фізично живих, але духовно сплячих. Не даремно єгиптяни називали рабів «живими мертвими».

…Разом із розумінням людина отримує від розуму (Бога) не стільки знання скільки духовну наснагу від віри у світо-творчу силу розуму…
Адже життя без духу пізнання – біологічне, тваринне, а не творче, це – мертве життя, оскільки фізична особина по смерті не залишає по собі пам’ять у своїх нащадків.

Для розуміння вічності й часу він нагадує нам слова Августина (354-430рр.):
Теперішність речей минулих – пам’ять; теперішність речей теперішніх – їх пряме бачення; теперішність прийдешнього – це сподівання.

Він наводить слова Бонавентури (1217-1274), що пам’ять підводить до вічності; вчить набувати навиків очищення, просвітлення і вдосконалення; сприйняття мудрості з насолодою.
Віталію Андрійовичу близькі слова Георга Гегеля, про історію людства, як один з етапів само-розгортання світового духа.
Жадько згадує слова Папи Іоанна Павла ІІ про обмеженість суто розумного (мозкового, як писав Б. Пастернак) шляху вдосконалення, який налаштовує на природну реальність, а людина є природно-духовна істота. Збагнути своє надприродне покликання допомагає віра у надприродне, бо це віра в Бога, як творця світу і людини за його образом і подобою. А Бог – це дух, що творить світ, це творчий дух і дух творчості.
В той же час сам В. А. Жадько постійно наголошує, що пізнати Бога лише розумом неможливо.
Особисто для мене найбільш переконливим є вираз: «Бог починається там, де вже закінчується природа, а ще не закінчується людина».

* * *

Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода.
Пс. 127 (126: 3)

Попередні роздуми відноситься до брахманів, людей створених для духовного пізнання, що ж до пересічних громадян у них свої завдання в житті, в тому числі годувати брахманів, воїнів і головне народжувати дітей, забезпечуючи безперервність біологічного і духовного життя людства. Багато геніїв не лишили нащадків, а рід людський продовжується.

Оставь же сына, юность хороня.
Он встретит солнце завтрашнего дня!

Но если смерти серп неумолим,
Оставь потомков, чтобы спорить с ним.
В. Шекспир

В чем смисл жизни?
Вовремя умереть, оставив за собой плодовитое потомство.
В. М. Михельсон

А мое наставление излечивает не одну болезнь, а всю нашу жизнь. Вот оно: презирай смерть!
Сенека

Професія лікаря вчить дивитися прямо в очі Смерті і чесно говорити гірку правду. Перед лицем вищого і непідкупного Судді, вона вчить зривати всілякі маски солоденького словоблуддя. В той же час, Смерть аж ніяк не варто зневажати, нехтувати чи ігнорувати, з нею треба рахуватися й поважати, як будь-яку реальність.

Избранное: мудрые мысли
Свидетельство о публикации № 14065 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Мудрість. Вузька дорога.

Продовжуємо роздуми про смерть як стимул до життя. Професія лікаря вчить дивитися прямо в очі Смерті і чесно говорити гірку правду. Людське життя – це випробовування страхом смерті… Причому смерть означає не фізичне знищення, а драматичне й трагічне існування.


Краткое описание и ключевые слова для: Мудрість. Вузька дорога

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Мудрість перемагає смерть
  •  Роздуми про життя і смерть, їх нерозривну єдність. Смерть як стимул до насиченого життя. Тругард Г. Мудрість перемагає смерть. XIX ст. Бронза.
  • Думи мої, думи
  • Роздуми про особливості мислення представників різних варн. Спробуємо систематизувати розмаїття людського розуму, мислення. Перший тип – точечне, цяткове мислення. Лінійний тип мислення найбільш
  • Гомосфера. Життя людини
  •  Життя людини: дитинство, молодість, зрілість, поважний і похилий вік. Світ Праві, Яві і Наві. Людина суспільна, соціальна, людина фізична і духовна.
  • Осанна Вірі
  • Зі святом Вас, дорогі жінки. Віри, Надії, Любові, Мудрості.
  • За мить до вічності
  • Роздуми про життя, час, вічність і останню мить перед смертю. Стрічка Мебіуса, безкінечність. Юрій Безух.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Мудрість. Вузька дорога