Місячна соната

Місячна соната стукає до кожного з нас у серце

Якщо відійти від бараку кроків з триста, то можна побачити оті горбочки, на які він минулого разу не звернув увагу. А чи були вони тоді? Підійшов, потоптався біля одного з них, штурхнув ногою гілляччя, що лежало зверху. Хотів повернути назад, але щось зупинило. Нахилився, потягнув рукою за гілки, вони легко піддалися, відкриваючи його очам якийсь незаповнений простір. Різко випростався. Там, усередині горбочка, сиділа якась зеківка, не зводила з нього своїх великих очей.
Першим рухом хотів покликати охорону, але, озирнувшись, зрозумів, що його ніхто не бачить. Поклав гілляччя на місце. І не поспішаючи пішов назад.
Якщо їх всіх постріляли у середу, то значить сидить без їжі вже четвертий день. У себе в амбулаторії довго порався з хворими зеками. Один з них, вуйко з полонини, посміхнувся до нього:
- Проше пана, ви такий добрий до нас, дай вам Боже здоров`я!
Коли за останнім зеком зачинилися двері, він дістав з тумбочки хліб, підігрів на примусі чай, перелив у баклагу, сховав у кишені кожуха і пішов туди. Було вже пізно і йому ніхто по дорозі не зустрівся. Знову підійняв гілляччя.
- Слухай, - сказав у темряву, - візьми, підкріпись.
Відчув, як її холодні руки зустрілись з його, зітхнув.
- Як тебе звати? - спитав.
- Оленою… - тихенько промовили у відповідь.
Місяць на небі не міг продертися крізь хмари і тому тут було темно, тільки біля самого бараку блимала лампа на стовпі від вітру, але сюди вона не досягала.
- Не їж зразу все, - сказав він, - завтра ввечері знову прийду.
На другий день він на кухні налляв у казанок ще гарячу юшку, а потім у себе витяг із сховища банку тушонки, відкрив її і половину вкинув у казанок.
Місяць сьогодні знову не видерся з-за хмар і тому він пройшов до горбочків непомічений. Хоча і без нього всі були зайняті своїми невідкладними справами а хто і просто спав після тяжкої праці, кому там було цікаво, що робить отой фершал.
А він затулив собою вхід під горбочок, щоб не так дуло і знову її замерзлі пальці зустрілися з його.
Поки вона їла, він поклав біля неї вузол із одежею.
- Приніс тобі дещо, щоб тепліше було. А взагалі треба думати, як тебе звідси витягти.
Документів, звісна річ, в неї немає. Як тут бути, не знав. Коли повертався назад, місяць таки видряпався з-за хмар і освітив місцину. Рівна площина до самого лісу, тільки отут біля нього оці горбочки.
Як це їй вдалося сховатися? Він підійшов до сусіднього горбочка , відсунув оберемок хмизу, заглянув усередину і завмер. Перед ним був штабель трупів. Відкинута назад голова верхнього зека дивилася на нього, а волосся, що впало униз, навіть не ворухнулося, так замерзло.
Він тихенько присунув оберемок хмизу на місце і обережно ступаючи, пішов до себе. Ось воно що. Значить, їх всіх ліквідували.
У себе в кімнаті він довго розглядав її убранство, роздумуючи, як зробити так, щоб в ній був якийсь закапелок. Потім переставив шафи, в яких тримав мізерний запас ліків.
Возився довго, бо свічка на столі майже вся згоріла, але, задоволений, довго сидів, розглядаючи результати своєї роботи. А потім, зморений, ліг і швидко заснув.
Наступний день почався як завжди, з обходу хворих лікарем. Він йшов за ним, записуючи те, що призначалось хворим. Але ліків не було і все воно залишалось у нього на папірцях. За ніч померло п`ять зеків. Їх витягли з палати і поклали біля стінки лікарняного бараку.
Цілий день мело і тому через півгодини тих зеків вже не було видно. Він тільки відмітив про себе, що добре було б, щоб і ввечері мело, тоді не залишиться слідів.
Так і вийшло, коли він знову був біля того горбочка, то той майже весь був заметений снігом. Прийшлось повозитися, щоб відсунути оберемок хмизу.
- Я тебе забираю до себе, - пояснив він жінці, - я вільнонайманий фельдшер, у мене обшуків не буває. А тут тобі залишатися не можна, замерзнеш. А там побачимо.
Жінка злякано мовчала. Він стурбовано озирнувся, але за завірюхою нічого не було видно і сказав їй:
- Пішли.
Жінка нерішуче зробила крок, другий. Він не став щільно закривати за нею горбочок, хай завалить снігом, тоді ніхто не здогадається, що тут хтось був.
І на цей раз ніхто не зустрівся, Він пропустив жінку у кімнату, зайшов сам і щільно закрив за собою двері. Біля грубки, що пашіла жаром, стояла на низенькому столі вечеря. А з другої сторони грубки височіла повна кип`яченої води діжка.
- Я зараз вийду, - сказав він, - а ви… помийтеся і взагалі… будьте, як вдома…
Посміхнувся розгубленій жінці, вийшов знову у коридор і закрив двері на ключ.
Коли через годину він повернувся, на столі вечері не було. Вона перехопила його погляд і сором`язливо сказала:
- Я не витримала.
- А хто витримає? - посміхнувся він до неї. Тільки тепер він її роздивився як слід. Рум`янець чи не вперше на її блідому обличчі, великі брунатні очі, здивовано його розглядає.
- Ким ви були раніше? - спитав він, несподівано для себе переходячи на «ви».
- Піаністкою… у нас в Ризі… у філармонії… - відповіла вона.
Він показав їй закуток, де вона повинна бути і побачив, що на лівій руці у неї немає мізинця.
- Так, - кивнула вона, помітивши його погляд, - вже не зіграю місячну сонату.
- Зіграєте… - щось ворухнулося у нього в грудях. Він ще виніс брудну воду з діжки, а потім ліг спати. В закапелку було тихо, мабуть, вона вже спала.
- Наші під Сталінградом оточили німців, - сказав йому на другий день лікар. - Тепер війна швидко закінчиться.
І зітхнув, бо його рідні залишились десь на Україні. Чи живи вони? Він і собі зітхнув, бо його рідні були теж в окупації, на Кубані. Як вони там?
Але на бездіяльність часу не було і він обережно почав промацувати лікаря:
- Степане Ільковичу, до мене повинна приїхати дружина.
- Хто вона за фахом?
- Музикантка.
- Нічого, хай приїжджає, знайдемо роботу.
І ввечері, коли вони знову залишилися удвох, за вечерею, він почав пояснювати їй:
- В мене нікого немає, тому я вас видам за свою дружину.
Вона мовчки дивилася на нього.
- Справа в тому, - додав він, - що з ваших ніхто не залишився. А так ми зможемо отримати документи.
І дійсно, лікар допоміг, коли він розповів йому, що у дружині у поїзді вкрали сумочку з грішми і документами.
- Нехай пише заяву, допоможемо.
А потім він її відправив до Ульяновська, де працював його брат директором школи.
- Влаштує вас
вчителькою музики, - сказав він. - Я йому написав листа…
Коли вони йшли на станцію, то вона йому сказала:
- Коли влаштуюсь, напишу вам…
А над ними сіяв місяць з темного неба. Проводжав.



23.10.2000р.
Свидетельство о публикации № 14138 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 34
  • Комментариев: 0
  • 2017-10-24

Проголосуйте. Місячна соната. Місячна соната стукає до кожного з нас у серце
Краткое описание и ключевые слова для: Місячна соната

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Каструля з варениками
  • На цій несподіваній війні. Демобілізація солдата й наслідки гулянки. Коли він демобілізується, то поїдуть спочатку в Одесу. Я думав, що вона вже давно демобілізувалася і поїхала додому. Віталій
  • З життєпису достойної людини
  • Про героя нашого часу! Віталій Шевченко.
  • Дитина в хаті
  • Зустріч після війни. Колгосп і районне начальство. Самотня дитина в хаті. Фронтове кохання. Віталій Шевченко.
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Місячна соната