Крізь дощ і млу...

Ще одна історія нашого народу

Крізь дощ і млу вечірню на шляху
Самотня постать ледве бовваніє.

Іїо Согі


Вона визирнула з-за пожовтілих листів кримінальної справи і злякалася мене, старого діда, що уважно вивчав документи, які не загинули в спецхрані за шістдесят довгих років. Намагалася знову пірнути у папери, геть списані чужим, байдужим почерком.
- Почекай! – м`яко сказав я, - Я тобі нічого поганого не зроблю.
Вона нерішуче зупинилася і спитала:
- А хто ви?
- Вивчаю твою справу… і не тільки твою… а й подібні до твоєї… - відповів я.
Вона сумно глипнула на мене:
- Ви перший це робите за такий довгий час…
Обережно присіла на ордер на арешт і посміхнулася мені:
- Ну, якщо вивчаєте справу, то тоді все про мене знаєте!
Я уважно до неї придивився. Висока, струнка дівчина, довгі ноги підігнула під себе, а невеличкі дівочі груди явно не вміщувалися у благенькій кофточці. Вона перехопила мій погляд і зіщулилася:
- І ви теж…
- Ні, - тихенько засміявся я, - чого б це мені чіплятися до тебе. У 1944 році тобі було сімнадцять?
- Так, - кивнула вона.
- А звідки ти так добре знаєш німецьку мову? – продовжував питати я.
Вона пхикнула у відповідь:
- Ви питаєте як отой німецький офіцер з СД, Крюгер. Знаю, бо виросла серед німців у нашому селі Лейхтенфельд, що у Михайлівському районі.
- Але ж вони розмовляли на діалекті, - не погодився я.
- Ну то й що? – вона і собі не погодилася. – Якщо є словниковий запас, то порозумітися не важко.
- А за що тебе арештували у Дніпропетровську?
- Це причепилася якась офіцерша, молодший лейтенант, до всіх чіплялася. Зробила трус і знайшла оті фотографії. Дуже зраділа.
І вона кивнула на кремовий конверт з фотографіями німецьких солдатів.
- А чого ти їх з собою везла? – здивувався я. – Це ж очевидний компромат. - То ж мої знайомі. І половина з них загинула а про інших я нічого не знаю. Можливо від них залишились тільки оці фотографії. Як я могла їх викинути? – в свою чергу здивувалась дівчина.
Мені стало соромно і я притих.
- Але ж за це тобі дали п`ять років таборів. – трохи згодом продовжив я розмову.
- Вони б все одно засудили. Бо я була перекладачкою. – сумно посміхнулася дівчина і додала: - Німці дуже дивувались, що я так добре знаю їхню мову. Весь час перевіряли.
З-під фотографій визирав клаптик газетного листа, на ньому німецькою мовою був видрукуваний віршик.
- Das Wird ein Leben wie ein Marchen… - прочитав я.
Дівчина напам`ять продовжила його:
- Мein blonder Marchenprinz bist du, in deinen Armen find ich Seligkeit, Vergessen heit und Ruh. – і зітхнула.
- Ну, і знайшла ти принца? – спитав я.
- Знайшла! – в перший раз вона щасливо посміхнулася. – Тільки не блондина.
Вона подивилася крізь мене, переносячись у далекий, сумний Магадан. Вже коли була на поселенні і працювала у порту, якось підійшла до магазину купити хліба. І почула позаду захоплений вигук. Озирнулася, на неї дивився чорнявий, росту як вона, у куфайці, хлопчина.
- Ти давно тут? Я щось раніше тебе не бачив!
- Вже шостий рік.
- Я вже десять років тут. Як же ми з тобою раніше не зустрілись? – здивувався він.
- Не знаю! – відповіла вона, забувши для чого прийшла до магазину.



15.01.2005р.
Свидетельство о публикации № 14163 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 31
  • Комментариев: 0
  • 2017-10-27

Проголосуйте. Крізь дощ і млу.... Ще одна історія нашого народу
Краткое описание и ключевые слова для Крізь дощ і млу...:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • "Коли вгорі не звалося ще небо..."
  • Про первісних людей, перша зустріч з Євою, створення першої родини.
  • Призначення богів
  • Кого мені призначив Господь? Віталій Шевченко
  • Після війни
  • Новела про кінець війни ВОВ. Прощання солдат, дівчина-пепеже і нове кохання. Вона прикрила обличчя руками, тільки було видно усміхнені очі. Віталій Шевченко.
  • Справжній кінець великої війни
  • Оповідання про війну та кохання, про кінець війни і двох запорізьких дівчат. Віталій Шевченко.
  • Останній візит
  • Оповідання про дружній розигриш, про виклик повії до аспіранта перед іспитами. Віталій Шевченко.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Крізь дощ і млу...