Знаємо, яким він хлопцем був!

Портрет без ретуші



Нещодавно звернув увагу на розміщену в інтернеті статтю запорізького журналіста Дмитра Шіліна «Вспомним Яланского. Каким мэром Запорожья он был?»
Назва статті це парафраз відомої пісні О.Пахмутової та М.Добронравова «Знаете, каким он парнем был!»
Мовляв, Яланський був таким чудовим мером, як Гагарін був чудовим космонавтом. Але чи так це, давайте спокійно розберемось.
В статті автор приводить спогади людей, які працювали із Яланським: Олександра Головка, Павла Михайлика, Івана Щербахи. Приводить він ще спогади дочки Яланського. Але для кожної дитини батько це, - святе, тому її спогади ми залишимо осторонь.
Всі, кого згадує Дмитро Шілін у своїй статті, були підлеглими Яланського, крім Головка, він тоді працював директором маленького заводу «Світлотехніка», і всі вони знаходились у вибудуваній партійно-радянській системі, замкнутій і відгородженій від простої людини.
Вони і зараз жалкують за нею. Тому до їх спогадів потрібно відноситися обережно.
Вони згадують, як він гарно очолював міську раду, як він знав добре міське господарство, ЖКГ, як він будував нові будинки, школи, лікарні, мікрорайони. До всього йому була справа, він в усе вникав, усе у нього було на контролі.
Але ніхто з них не згадав, що Запоріжжя саме в ці роки розповзлося в усі сторони і щоб з Шевченківського мікрорайону потрапити на Бабурку, потрібно було здійснювати справжню багатогодинну з пересадками подорож, або таку ж саму подорож із Павло-Кичкасу на Верхню Хортицю.
Їм, хто згадує, було простіше, їх возили службові машини. І за взуттям чи одягом їм не потрібно було штовхатися у чергах. Для них працював спецвідділ в універмагу «Україна», де був багатий вибір від екзотичних парфумів і до імпортного одягу та взуття.
А я колись купив на проспекті Металургів у взуттєвому магазині туфлі і пішов у них додому, а жили ми майже поруч, дві зупинки по проспекту Леніна вбік Дніпрогесу, то в мене на обох туфлях відпала підошва. І я їх зняв удома і викинув. А це була продукція місцевої взуттєвої фабрики.
Якось улітку я захотів випити пляшку пива і з цією метою я пройшов від пам`ятника Леніну, де я жив, і до проспекту Гагаріна по проспекту Леніна, а це майже половина знаменитої нашої центральної вулиці міста і ніде не побачив жодної пляшки пива. Хоча я не дуже великий любитель цього напою.
Ось такі вони керівники. А тепер нам розповідають, як у них все було добре і чіпляють самі собі пам`ятні дошки на будинках, де вони жили, чи працювали.
Але я хотів розповісти про інше. Саме з-за цього я вирішив написати свій відгук. Щоб зрозуміти ситуацію, я повинен нагадати читачу деякі свої біографічні дані.
Я закінчив відробляти обов`язкові три роки в сільській школі в Одеській області і перед нами з дружиною встало питання, що далі робити. Позаяк ми не збиралися жити в селі, то виникло питання: куди їхати? В Одесі нас не приписали, хоча була така можливість, а на роботу не брали без прописки(класичне замкнуте коло радянської влади!), то поїхати ми могли тільки до Запоріжжя, де жила мама дружини.
Вона мешкала із сусідами в одній кімнаті у трьохкімнатній квартирі і ми в 1970 році приїхали до неї. Влаштувалися на роботу, почали працювати, я у школі, дружина в Заповіднику на острові Хортиця.
Але, як ви розумієте, квартирна проблема для нас була надзвичайно складна. Троє дорослих людей в одній кімнаті. Можна собі це тільки уявити.
Це продовжувалося біля трьох років. Десь у 1974 році я взнав у школі, що можна стати на чергу на кооперативну квартиру. Зібрав потрібні документи, написав заяву, ось вона:

В местный комитет ВСШ №5 от учителя
истории (прізвище, ім`я, по батькові)
проживающего по ул. Леонова, 9 кв 39

Заявление

Прошу Вашего ходатайства перед Шевченковским райкомом профсоюза о выделении
мне двухкомнатной кооперативной квартиры. В данную квартиру, кроме меня, будет
вселяться моя жена (прізвище, ім`я та по батькові). Общий заработок составляет 280 рублей в месяц.
К заявлению прилагаю следующие документы:
1. Справки с информбюро с обеих сторон.
2. Акт обследования.
3. Выписка из решения местного комитета.
4. Справка с местожительства.
5. Справки о заработке с обеих сторон.

15.10.74 г. Підпис.

Довідки я всі зберіг, не буду їх приводити. Тільки зверніть увагу, що на моїй заяві стоїть резолюція: «Отказать» з нерозбірливим підписом та дата (увага!): 15.10.74 р.
Тобто, там не дуже церемонилися, в цей же день і відмовили. І все.
Треба тільки нагадати, що Валентин Антонович вже був мером міста, хоча прямого відношення до відмови на мою заяву він ще не мав. Але читайте далі!
Що робити? І тут ми згадали, що мати є сім`єю воїна, загиблого на війні. Вона більше заміж не виходила. Тобто, якісь пільги, про які ми нічого не знали, вона мала, бо як раз був прийнятий відповідний закон у 1973 році. Тому ми вирішили звертатися далі.
Як не як, навколо нас радянська влада і вона нам допоможе! І ми пишемо листа від матері у Ленінський райвиконком, на території якого ми мешкали.
Ось яку відповідь ми отримали, даю її повністю.

Виконавчий комітет
Відділ соціального забезпечення г.Запорожье, ул.Леонова, 9, кв 39
від 02.03.76 р.за №1196
на Ваш №367 от 28.01.76 р. Болгариной А.М.

Об улучшении жилищных
условий Болгариной А. М.
На Ваш №367 от 28.01.76.

Ленинский райсобес сообщает, что гр. Болгарина А.М. 1907 г. рождения, пенсию получает по старости в размере 49 руб. 50 коп. Является семьей погибшего.
Проживает по вышеуказанному адресу, где занимает одну комнату жилплощадью 18.99кв.метров в 3-х комнатной коммунальной квартире со всеми удобствами. Две другие комнаты занимает семья пенсионера Стурикова С.Б.(помилка, треба В. – В.Ш.) из 4-х человек.
Данную комнату гр.Болгарина А.М. получила в результате обменного ордера на себя и дочь. Дочь вышла замуж, муж работает в 5-й вечерней школе рабочей молодежи.
Жилищно-бытовая комиссия считает, что гр. Болгарина А.М. жильем обеспечена и улучшить свои жилищные условия может только по месту работы трудоспособных членов семьи.

Зав. Ленинским райсобесом Подпись Л.Деменок

Ленінський райсобес входить в систему міської влади, тобто, можна сказати, що цей чи ця Л.Деменок працює в команді Валентина Антоновича, і Яланський і Деменок вже відповідають за кожну літеру цього листа.
Не може такого бути, щоб на якійсь нижчій драбині міського чиновництва хтось може собі дозволити написати у відповідь не те, що відповідає Закону і що, як голова міста, вважає сам Яланський.
Думаю, що про це знають і Головко, і Щербаха, і Михайлик, і Межейко, бо тоді вони так довго не працювали б із Валентином Антоновичем.
А далі ще краще! Ми на цьому не зупинилися і написали листа в «Красную звезду», орган Міністерства збройних сил СРСР. Вони, зрозуміла річ, відфутболили нашого листа до міськвиконкому. І звідти 25 січня 1977 року прийшла відповідь.
Цитую: «Ваше письмо, адресованное редакции «Красная звезда» направлено в отдел учета и распределения жилья тов. Мурмантову И.Я. для рассмотрения и решения вопроса по существу. Зав. общим отделом горисполкома». І нерозбірливий підпис.
А вже 1 лютого 1977 року від виконуючого обов`язки завідуючого відділом міськвиконкому І.Я. Мурмантова, до речі, учасника війни, який на 9 Травня завжди пригощався солдатськими 100 грамами, прийшла відповідь, відмова.
І її зацитую, щоб, як кажуть, «из песни не выкинуть слова»: «На Ваше письмо, поступившее из редакции газеты «Красная звезда» сообщаем, что Ваша мать, как жена погибшего военнослужащего в Отечественную войну, жилой площадью согласно установленной нормы Положением обеспечена.
Вопрос улучшения жилищных условий в связи с увеличением семьи необходимо решать по месту ее пенсионного обеспечения, или по месту работы Вас и Вашего мужа на общих основаниях».
І ось тільки тоді ми склали руки. Ну, що ж поробиш, рідна радянська влада, а це і Яланський, і Щербаха, і Михайлик, і Мурмантов, і число їм нескінченне, каже: «Не положено!»
Нагадаю, що це був 1977 рік. Зрозумівши, що ніхто нам у цій державі не допоможе, ми почали займатися обміном і на цей раз нам хоч трохи пощастило і вже 1 травня цього ж року вдалося розмінятися із сусідами.
Після обміну ми отримали однокімнатну квартиру і були на сьомому небі від щастя. Нарешті наша сім`я має окреме помешкання.
За цей час я перейшов працювати з 5-ї вечірньої школи Шевченківського мікрорайону, де почалася моя квартирна Одіссея, до інтернату для сиріт на Павло- Кічкасі. Одночасно читав історію і підробляв ще вихователем.
Пройшло ще три роки і якось весною 1980 року в мене було «вікно» в уроках і я пішов до книжкового магазину подивитися книги. А там біля магазину був ще розташований газетний кіоск, зачинений на обідню перерву. Я у вітрині угледів брошурку з промовистою назвою «Житлове законодавство Української РСР» у синій палітурці.
Я став біля того кіоску і стояв, мабуть, з півгодини, доки не дочекався продавця і не купив оту брошуру.
Коли я уважно прочитав відповідні пункти, я не повірив власним очам. Там чорним по білому було написано, що мати, як удова воїна, що поліг на фронтах Великої Вітчизняної війни, має право на окрему квартиру і це право розповсюджується на усіх членів сім`ї, які живуть із нею, тобто на нас із дружиною.
Закон діє з 1973 року, тобто з того часу, коли я в перший раз звернувся до влади в особі всіх тих відписувачів, про яких ви вже знаєте. Виявляється, вони спокійно, виважено, дивлячись вам ув вічі, - Яланський, Щербаха, Михайлик, Мурмантов, хто там іще, брехали.
Я б ніколи не міг про це подумати, моя рідна, радянська влада мене обдурила, як циган на базарі.
Коли я прийшов додому і розповів це, знову всі гуртом читали і дружина із матір`ю і теж не вірили. Що? Оці святі комуністи? І найбільші брехуни у світі? Не може бути!
Тепер я знову написав заяву до Ленінського райвиконкому по місцю проживання і знову прийшла трафаретна відповідь, мовляв, мати має житлову площу, а діти повинні стояти на черзі по місцю праці.
Але на цей раз я був вже озброєний до зубів, взяв їхню відповідь і цю брошуру і пішов на прийом до голови райвиконкому Дрібнохода.
В той день я довго не чекав під кабінетом. Коли зайшов у кабінет, то звернувся до чиновника, мовляв, ось ваша відповідь, а в цьому законодавстві все навпаки. Він не став зі мною розмовляти, натиснув на дзвоник, зразу прибігла якась людина, і Дрібнохід йому наказав зі мною розібратися.
Пішли до того в кабінет, він скоса зиркнув на мою брошуру, яку я держав перед собою, взяв свого листа і сказав:
- Помилились! За це ж не судять!
Дійсно, помилилися усі вони, але тільки для чого тоді вони там сидять на наші гроші платників податків. Це ж службовий злочин! І кого вони обманювали, удову воїна, загиблого на війні!
Тоді ж в кінці 1980 року нарешті нас поставили на пільгову чергу і через два роки, в першій половині 1982 року, ми отримали, нарешті, двохкімнатну квартиру на Бородінському мікрорайоні.
І коли я тепер читаю, які файні були працівники міськради на чолі із Яланським, то, вибачайте, в мене зовсім інша про них думка. Далеко їм до кращих працівників!

13.11.2013 р.

Свидетельство о публикации № 14176 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Знаємо, яким він хлопцем був!.

Портрет без ретуші


Краткое описание и ключевые слова для: Знаємо, яким він хлопцем був!

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

  • Светлана Скорик Автор offline 30-10-2017
Не знаю, в курсе ли каждого ответа своих подчиненных был Яланский, особенно если ему на них не жаловались, - думаю, нет, но всё равно ситуация характерная. По моим наблюдениям, подавляющее большинство тех, кто были при власти, вместе со своими командами подчинённых, не отвечали тем качествам, который должен был иметь каждый советский руководитель. Безыдейные, чёрствые карьеристы и эгоисты. Потому и Союз развалился, что людям надоело такое положение дел. Правда, лучше не стало.
  • Виталий Шевченко Автор offline 31-10-2017
Шановна Світлана Іванівна, дякую за відгук! Приємно, що ми з Вами однаково думаємо.Зрозуміло, що Яланський мою історію та і про мене знати не міг але за визначенням цього не могло бути у них взагалі!Закон каже одне а вони кажуть інше! А потім розповідають, що він багато зробив для міста. Коли я читаю про його "доблести" я завжди згадую сльози моєї тещи на 9 травня за її чоловіком, вбитого на війні, вона ніколи його не забувала. А тут прийшла морда чиновника і бреше!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Знаємо, яким він хлопцем був!