Назустріч своєї долі

Назустріч своєї долі...


Было время, звал меня ты милочкой…
                                Ирина Ашомко

Клавка Смалюга здивовано подивилася на екран телевізора. Там у всій своїй красі телесувався народний депутат Сергій Башинський. Божився, що вірно служить народові. Клавка засміялася:
- Та в нього у хаті три мішка бабла набиті. Чмо лисе!
Її подруга, Вірка Чопик, здивувалася:
- А звідки ти знаєш?
- Я все бачу! – загадково проказала Клавка і таємниче посміхнулася подрузі:
- Сьогодні до тебе підійде Василь Верещака. Так що не лови із ним гав.
Василь Верещака, їхній однокурсник, дуже подобався Вірці, вона і так і сяк підкочувалася до нього, але він не відводив своїх красивих очей від підручників, все поглиблював і так свої великі знання.
- Правда? - зраділо проказала Вірка і метнулася до шафи, щоб таке щось гарне одягнути, бо хотілось вразити юнака.
- Може, оцю кохточку? – запитливо дивилася на свою подругу. З тим і пішли на лекції. А там усе розігралося, як по нотам.

Клавка затрималася у читальному залі, а коли вийшла, то побачила, як біля входу на факультет стоїть Вірка із Верещакою і вона не зводить з нього своїх очей, посміхається до хлопця і таке чарівне у неї обличчя, що хлопці, які йшли повз них, озиралися на неї. А Верещака стояв, як стовп і питав її, як розкладається на частини оця гексоринодербитова кислота. І Клавка допомогла подрузі, посилаючи невидимий сигнал і прив’язуючи Верещаку до Вірки.
Ще мить тому Верещака хотів йти знову у читальний зал, а тепер передумав і стояв і блимав очима на Вірку.
- Ти, той… - пробурмотів він, - той…
- Так! – погодилася Вірка, - я… той… - і несподівано для себе підхопила Верещаку під руку, притулилася до нього і знизу посміхнулася хлопцеві:
- Давай, пройдемося по Дерібасівській… тут так гарно…
- Давай! – погодився Верещака. Він спіймав себе на думці, що йому хороше із Віркою і нікуди йти від неї не хоче.
Клавка посміхнулася до себе. Нарешті Вірчині пляни здійснилися.
А сама пішла у міській сад, сіла на лавку і подивилася на протилежний бік, там зіщулився від болю якийсь хлопець. Вона підійшла до нього.
- З вами щось не так? – співчутливо спитала вона. Він підняв голову, перед ним стояла дівчина, випромінюючи якісь невидимі промені.
- Так… - простогнав юнак, - нічого не допомагає…
- Дайте вашу руку, - сказала Клавка, - ось так…
Вона відчула, що якась темна сила намагалася відсторонити дівчину від юнака, посіпалася, та не змогла і б’ючи кістлявими копитами, сердито покинула юнака. Той здивовано дивився на дівчину і обережно посміхнувся:
- Перестало боліти…
Тут підбігла до них середніх літ жінка.
- Євгенчику, ти тут?.. чого ти пішов? Бабуся перелякалася! - але, побачивши, що незнайома дівчина тримає її сина за руку, зупинилася.
- Ви хто? – спитала вона Клавку.
- Я була тут, побачила, що вашому сину погано. Тому і підійшла…
- Мамо! Вона мене взяла за руку і хвороба пішла кудись! Як вас звати? – посміхнувся до неї юнак.
- Клава! – відповіла Клавка і додала:
- Вам потрібно ще полежати, щоб хвороба остаточно покинула вас.
- Ви лікар? – спитала мати.
- Ні, - збентежилась Клавка, - я просто побачила його.
Мати стояла і переводила погляд свій зі свого сина на дівчину, з дівчини на сина, який давно не був таким бадьорим, як сьогодні, і тихо раділа диву, яке тихенько виникало перед нею.

05.01.2017 р.

Свидетельство о публикации № 14195 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 46
  • Комментариев: 2
  • 2017-10-30

Проголосуйте. Назустріч своєї долі.

Назустріч своєї долі...


Краткое описание и ключевые слова для: Назустріч своєї долі

(голосов:3) рейтинг: 80 из 100
    Произведения по теме:
  • Принц і принцеса
  • Шлюби укладають на небесах. Віталій Шевченко.
  • З життєпису достойної людини
  • Про героя нашого часу! Віталій Шевченко.
  • Поруч з нами
  • Оповідання про хлопця – не то ідіота, не то вундеркінда, із екстрасенсорними здібностями. Віталій Шевченко.
  • На зорі життя
  • Після війни у селі, дитячі судьби. І з неї самі вилетіли оті слова, які вже не заховаєш нікуди: - Твій батько герой… і красивий… мені баба Варка казала. Віталій Шевченко
  • Льоля
  • Віталій Шевченко. Він не міг відвести від них очей, на лівій руці не було п’ясті. З очей у неї бігли сльози: – Все не так… все не так… за що я горіла у танку… нікому не потрібна… таке собаче життя…

  • Светлана Скорик Автор offline 30-10-2017
Очень люблю Ваши тёплые зарисовки человеческих душ. Несколько маленьких штрихов - и человек словно на ладони. Умеете же!..
Такой тёплый и слегка ироничный рассказ, просто прелесть.
Хотела посоветовать: "метнулася до шафи, щоб таке гарне одягнути, щоб остаточно вразити юнака". Здесь двойное переподчинение: щоб - щоб. Лучше это предложение как-то изменить.
  • Виталий Шевченко Автор offline 31-10-2017
Шановна Світлана Іванівна! Дякую Вам за добрий відгук! Ваше зауваження виправив.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Назустріч своєї долі