Щоб не запізнитися

Душею треба це відчувати

Мати зраділа, коли я у неділю заскочив до неї на хвилину.
- Добре, синок, що зайшов. Оце ти в мене був якраз два тижні тому, - сказала мати, пригортаючись до мене.
І я з подивом згадав, що, дійсно, заскакував до неї якраз перед футболом. Вона живе біля стадіону і коли йду на футбол подивитися наш «Трактор», то обов’язково відвідаю її.
Сьогодні футболу немає, Олена, це моя дружина, попросила занести їй на зиму теплі повстяники.
- А де Олена? – спитала мати.
- Її сьогодні викликали на роботу, - відповів я і спитав матір:
- Вони не малі, не тісні?
- Ні, якраз по нозі, - відповіла мати, - як казав колись батько: «Нога спить!»
Я вже збирався йти, коли мати простягнула мені два клуночка.
- Оце онукам, - пояснила вона, - а оце занеси тітці Нині. У неї сьогодні свято, вона в цей день побралася із своїм Іваном.
Дядька Івана я пам’ятав погано. Він був якимсь відлюдкуватим, без тітки Ніни нікуди не ходив, навіть до родичів. Він повернувся з війни калікою, вибило одне око, відірвало руку, а на іншій залишився мізинець і ще два пошкоджені пальця.
- Так, - підтвердила мати, - а ще в організмі у нього залишилось 29 осколків. Дивно, як він ще так довго прожив після війни. Ти б сказав Семену, щоб він частіше заходив до матері, а то прийде раз у півроку.
Семен, це син тітки Ніни, я з ним постійно бачусь на роботі.
- Добре, скажу, - пообіцяв я.
- Фактично Ніна заставила Івана одружитися, - розповідала мати, - він не хотів її обтяжувати, ховався від неї. Вони ж ще зустрічалися до війни. А коли повернувся, сказав їй, щоб вона на нього не розраховувала. Ось.
- Мамо! – тільки й сказав я. Переді мною була маленька, сухорлява стара жінка, тітка Ніна, з якоюсь винуватою посмішкою, мовчки, дивилася вона на мене. А я цього й не знав.
Ми з нею живемо в одному будинку, я на третьому поверсі, а вона на першому, і зустрічаємось сто разів на день. Я ще знав про неї, що вона звільняла наше місто, була стрільцем у стрілецькому полку і той трьохповерховий будинок, що зберігся біля обкому партії, вона під час атаки закидала гранатами. Та хто тепер це пам’ятає!
- Давай, мамо! Я зараз їй все це віднесу, - розмірковуючи, що ще до цього клунка додати від себе.
Та не так склалося, як гадалося. Коли прийшов додому, то довго дзвонив у двері тітки Ніни, бо ніхто не відповідав. На дзвоник визирнула сусідка, сказала:
- А її, Макс, забрала скора.
- Як, скора! – розстроївся я. – Куди?
- У п’яту лікарню.
Слава Богу, дома вже була Олена, вона якраз готувала вечерю, смажила сирники.
- Ти чула, що тітку Ніну забрала скора? – спитав я.
- Чула! – відповіла дружина.
- Ну, то збирайся, зараз відвеземо їй гостинця від мами і нас. У них з дядьком Іваном сьогодні особливе свято. Вони побралися у цей день.
Нас спочатку не хотіли пускати у реанімацію. Але потім дозволили. Тітка Ніна лежала вся обплутана проводами і щасливо посміхалася до нас.

17.10.2014р.
Свидетельство о публикации № 14291 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 50
  • Комментариев: 5
  • 2017-11-13

Проголосуйте. Щоб не запізнитися. Душею треба це відчувати
Краткое описание и ключевые слова для Щоб не запізнитися:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Невідома красуня
  • Невідома красуня. Віталій Шевченко
  • Призначення богів
  • Кого мені призначив Господь? Віталій Шевченко
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Віка
  • Любовь - удивленья мгновенная дань... Віталій Шевченко
  • Сучасна історія
  • Десь біля нас... Віталій Шевченко.

  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 13-11-2017
Шановний Віталій Іванович! Ви вчите оптимізму й умінню залишатися людиною в будь-якій ситуації.
  • Татьяна Окунева Автор offline 13-11-2017
Молодці, сусіди!
  • Виталий Шевченко Автор offline 14-11-2017
Дякую, друзі, на доброму слові!
  • Михаил Перченко Автор offline 15-11-2017
І все ж ми завжди і всіляко запізнюємося. Яка ж це невдячність до всього в нашому миттєвому житті.
  • Виталий Шевченко Автор offline 15-11-2017
Спасибі, Миша, на доброму слові. Так, не завжди ми встигаємо усе опанувати!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Щоб не запізнитися