Життя на зламі двох епох

Ця "сповідь колишнього комуніста", як на мене є зразком щирості, життєвої мудрості, виваженості та толерантності, якої нам часто не вистачає.


Життя на зламі двох епох (сповідь колишнього комуніста)
Автор: Олексій Волович

100 років «Великого Жовтня», 74 роки існування СРСР… У ХХ столітті населення колишньої Російської імперії і колишнього СРСР пережило дві драматичні трансформації і зміни державного і соціального устрою, а також суспільно-економічної формації. Це був важкий і страшний експеримент - жахлива громадянська війна, десятки мільйонів невинних жертв внаслідок голодоморів, сталінського терору і репресій щоб загнати людей в «общество развитого социализма». З нечуваною в історії людства жорстокістю шляхом штучного голодомору московська комуно-ординська влада планомірно і послідовно нищила українців. Їх сотнями тисяч морили у в’язницях і таборах, масово депортували на Північ Росії і в Сибір, де вони швидко вимирали, виснажені тяжкою рабською працею. У 30-х роках минулого століття було знищено цвіт української нації - «розстріляне відродження» - тисячі представників української творчої і наукової інтелігенції.
Не оминув кривавий комуністичний молох і моїх предків. У 1929 році мого діда Івана Воловича (куркуля) за невиконання так званого «плану до двору», за яким він мусів здати державі увесь врожай зерна, було засуджено і ув’язнено на 3 роки, а у 1938 році його, 50-річного сильного і міцного колишнього військового матроса, було замордовано в сталінських катівнях. У 1930 році мого прадіда Пантелія Лобача, його дружину – мою прабабусю Клавдію, їх дочку і матір мого батька Неонілу з двома маленькими доньками, батьковими сестрами, заслали на Вологодщину, де незабаром майже усі вони загинули від холоду і голоду. Бабусі Неонілі вдалося утекти з однією дочкою (друга померла на засланні), але її вислідили у Каховці, заарештували і ув’язнили на три роки.
Майже така ж доля спіткала і родину моєї на сьогодні 93-річної мами Олі, яка все добре пам’ятає і наказує мені 70-річному ніколи про ці сталінські жахіття не забувати і передавати моїм нащадкам. У грудні 1933 року її маму і мою незабутню бабусю Варю схопили у полі, коли вона розривала норки ховрашків, щоб забрати у них приховане ними зерно… За цей «злочин» її засудили на 3 роки ув’язнення. Поки вона відбувала 3 роки покарання у далекому Казахстані, її дві маленьких дочки, сестрички моєї мами, померли голодною смертю…
Очевидно СРСР, побудований на кістках мільйонів безвинних жертв, не міг довго існувати і сам по собі розвалилося у 1991 році. Комуністичні бонзи, які на той час були повністю відірвані від життя трудового народу і справді жили у своєму замкненому колі в умовах повного комуністичного матеріального достатку у бідній країні, не змогли зберегти СРСР у цивілізованому форматі, надавши республікам максимум суверенітету і свободи. 19 мільйонів радянських комуністів (в тому числі і я) розбіглися як стадо овець і баранів і навіть не спробували зберегти Радянський Союз, тому що пересічним комуністам дозволялося лише підтримувати політику «партии и правительства». За прояви ініціативи з метою демократизації радянського державного і партійного устрою рядові комуністи жорстоко каралися. З 1991 року життя людей мого покоління проходить на драматичному зламі двох епох – комуністичної і квазі-капіталістичної. Одні, відійшли від комуністичної ідеології і стали українськими націонал-патріотами, інші залишились у минулому зі своїми раз і назавжди засвоєними закам’янілими стереотипами. Особисто я і мій батько, будучи на той час членами КПРС, раділи, що Радянський Союз розвалився і сподівалися, що незалежна Україна почне стрімко розвиватися. Але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Ейфорія початку 90-х років минулого століття розвіялася… На зміну їй прийшли зневіра і розчарування. Думаю, щоб було б неправильно змальовувати радянський період виключно чорними фарбами. Я пам’ятаю і певні позитивні моменти в житті радянських людей, особливо в 60-70-80-х роках минулого століття: справді безкоштовні освіта і лікування, відносна соціальна рівність більшості радянських людей, відсутність безробіття, надання населенню безкоштовного житла тощо. Особисто я здобув дві вищі освіти і захистив дисертацію, не заплативши жодної копійки. Мої батьки у 60-70-х роках побудували будинок, купили автомобіль практично зі своєї зарплати пересічних робітників. Мій батько побував в усіх республіках СРСР, а також в Польщі, Болгарії і Югославії за рахунок профспілок. В ті часи ми думали, що безхатченки і жебраки можуть бути лише в Америці та інших країнах «загниваючого капіталізму», але сьогодні, на жаль, їх у нас сотні тисяч. У мене немає жодної ностальгії по СРСР, просто констатую факти. Що було, те було, і що є, те є - ніде правди діти. Але що було - те минуло і назад нічого не повернеш, та й не треба вже. Сьогодні ми, українці, маємо довести, чого ми варті і побудувати справді незалежну, демократичну і заможну Україну. Але, на жаль, ми вже більш як 26 років тупцюємо на одному місці і практично залишаємося на узбіччі світового магістрального розвитку. І сьогодні економічний потенціал незалежної України все ще значно менший, ніж він був у 1990 році в Радянській Україні…
Отже, перший експеримент побудови комуністичного суспільства СРСР виявився невдалим і навіть трагічним. Напевно китайські товариші зробили висновки з прорахунків, помилок і злочинів радянських комуністів і сьогодні комуністична система в Китаї демонструє свої переваги перед капіталістичною. Китай вже третій рік поспіль випереджає США за обсягом ВВП (20 трлн. дол.), далеко обігнавши величезну Росію, ВВП якої (3.5 трлн. дол.) менший ніж у відносно маленькій Німеччині.
На мій погляд, комуністична ідея - свобода, рівність, соціальна справедливість - колись (через 100 - 200 - 300 років) буде реалізована в усьому світі, тому що не може довго існувати нинішній світоустрій, коли купка мільярдерів управляють світом, а десятки мільйонів людей щороку помирають від голоду і сотні мільйонів ледве животіють. Кожен день від голоду в усьому світі помирає 20 тис. осіб. За даними Worldometers, кількість осіб, які страждають від голоду по всьому світу на даний час складає 732.4 млн. осіб. Щорічно близько 25% населення Землі піддається ризику захворювань через неякісну питну воду. Кількість людей, які не мають доступу до безпечної питної води, становить у світі 595.2 млн. осіб. У 2017 році станом на вересень від вживання забрудненої води померло 605 тис. чоловік, від інфекційних захворювань померло 9.3 млн. чоловік. Екологічні катастрофи зменшують шанси людства на виживання. У 2017 році (станом на вересень) зникло 3.7 млн. га лісів, 8.7 млн. га земель перетворилися в пустелі, 5 млн. га земель втрачено через ерозію ґрунтів. Витрати всіх країн світу на оборону у 2016 році склали астрономічну суму 1 трлн. 686 млрд. дол. У цих катастрофічних умовах створення військових блоків і гонка озброєнь - це безумство і «кам'яний вік» в ядерну епоху. Тільки сьогодні замість дерев'яних кийків використовуються ядерні. За останні 10 тисяч років печерне мислення людей не змінилося. Це безвихідь на шляху розвитку людства, що може призвести до його кінця…
Читаючи ці мої рядки, хтось може подумати, що я, колишній комуніст, «прозрів» щодо злочинів комуністичної системи в СРСР лише після його розвалу у 1991 році. Але маю сказати, що почав «прозрівати» я задовго до цього. Більше того, ще у моєму дитинстві у 50-ті роки минулого століття я чув від своїх родичів про «голодовку» (тоді слова «голодомор» не вживали), про долю моїх дідів і прадідів. Пам’ятаю в перше десятиліття після німецько-радянської війни 1941-45 рр. було чимало суперечок про Сталіна, про те, що нібито він «виграв війну». Мій батько вже тоді був затятим антисталіністом, оскільки трагічна доля його сім'ї спонукала його до цього. На все життя запам’ятав батькове: «…радянський народ здобув перемогу у війні не завдяки Сталіну, а всупереч йому».
Я вступив до лав КПРС у 1967 році, коли служив солдатом у НДР, за настійливої поради офіцерів нашого підрозділу. На той час я вирішив вступити до Військового інституту іноземних мов у Москві і мені сказали, що членство в КПРС мені допоможе. Не знаю, чи допомогло це мені, але у 1968 році я успішно склав іспити у Франкфурті-на-Одері і таки вступив до цього Інституту, де вивчав арабську і англійську мови. Звісно, ще змолоду я бачив виразні вади радянської системи, але тоді я думав, що згодом до влади у державі і в Політбюро КПРС прийдуть розумні і порядні люди, які повернуть все на краще і СРСР догоне і перегоне Америку, як нам обіцяв ще М. Хрущов. З 1962 по 2002 рр. я вів щоденники і в них доволі часто писав про свої доволі критичні спостереження розвитку радянської системи. Подаю нижче запис із свого щоденника за два дні до смерті Л. Брежнєва:
«8 листопада 1982 р.
Що ж буде після смерті Брежнєва? Це питання не може не ставити собі кожен думаючий радянський громадянин. Брежнєв прийшов до влади будучи відносно молодим (58 років). Його оточення і члени Політбюро старіли разом з ним. Найближчі кандидати на заміщення його поста такі ж старі як і він. Тому і їх влада довго не протримається. Значить після смерті Брежнєва і його оточення має прийти нова, молода зміна, більш активна і більш ініціативна і рішуча, більш здатна до здійснення змін, оновлень, нововведень, експериментів, пошуків кращих шляхів побудови комунізму, менш корумпована. Нинішнє старе керівництво ніби скам'яніло, елемент творчого підходу до вирішення проблем радянського суспільства зведений до нуля. Це перша характерна риса нинішнього керівництва і вона випливає з самої суті старецтва, яке прагне спокою і непорушності існуючого далеко не втішного положення. Друга риса - це корупція, відрив від життя народу, збагачення, формування правлячої партійно-бюрократичної «еліти», яка як ракова пухлина вразила всі органи держави - партію, армію, державно-адміністративний апарат і навіть сферу науки, культури і мистецтва. Блат, зв'язки і протекціонізм існують всюди. Все купується і продається. Чесні «фанатики», порядні люди відтісняються на задній план, якщо вони не хочуть лизати зади, догоджати начальникам. Корупція верхівки породжує в народі розчарування, зневіру, скептицизм, а то й цинізм. Хто говорить про «високі матерії» - над тим сміються. Правдолюбців стає дедалі менше і менше. Моральні цінності все більше знецінюються.
Не виключено, що нова хвиля молодих, талановитих керівників не проб'ється до влади і одних людей похилого віку змінюватимуть інші люди похилого віку. Тоді негативні процеси в нашому суспільстві будуть посилюватися, зростати і коли-небудь вони приведуть до загального збурення основної маси народу проти правлячої корумпованої «еліти». Цілком припустимо також, що влада може посилити апарат придушення опозиції, якщо вона з’явиться і буде зростати, і ми можемо стати свідками нової єжовщини і беріївщини. Цілком припустимо також, і швидше за все так воно і буде, що ніякого зростання опозиції не буде, що аполітичність і пристосуванство народу зростатиме і кожного буде цікавити тільки його власне благополуччя в рамках доступних можливостей. Споживацтво і міщанство прийдуть на зміну, вірніше, вже прийшли, подвижництву і ентузіазму. Щоб зрозуміти - що відбувається і чого можна очікувати треба бачити, розуміти і думати.
11 листопада 1982 р.
Недовго залишилося чекати відповіді на ті питання, які я поставив в останньому записі два дні тому. Сьогодні ми дізналися про смерть Л. І. Брежнєва, яка сталася вчора. Ще 7-го листопада він стояв на трибуні Мавзолею Леніна і вітав «представників трудящих Москви». Закінчилася епоха Брежнєва - 18 років - і вона вся пройшла на моїх очах. Очікується, що на зміну Брежнєву прийде Андропов або Черненко. Зрозуміло, ніяких корінних змін не відбудеться. Але люди все ж чекають деяких дуже істотних змін:
- підвищити порядок і відповідальність керівних діячів і кожної людини на виробництві;
- виконати продовольчу програму;
- повести рішучу боротьбу з казнокрадством, хабарництвом, блатом;
- навести порядок в кадровій політиці - на керівну роботу призначати чесних і здібних людей;
- удосконалювати демократію, домогтися того, щоб люди говорили те, що вони думають, скинути нарешті маску лицемірства;
- підвищити роль партії на рівні рядового комуніста, рядової парторганізації;
Як би там не було, але зміни мають бути і якщо вони будуть, то настануть через 3 - 6 місяців, а може й раніше, і хочеться сподіватися, що вони будуть доброчинними. А взагалі-то, той спосіб життя, який встановився у нас зараз, мабуть, дуже мало зміниться в найближчі 20-30 років. Кардинальні зміни відбуваються тільки при зміні поколінь.
Десь до середини 70-х років, авторитет Брежнєва був вельми вагомим. Однак з того часу, як йому стали присвоювати одне за іншим звання Героя Радянського Союзу, маршала Радянського Союзу та інші титули і регалії, коли заслужений усім його життям авторитет почали підміняти дутим, штучним авторитетом, з того часу його авторитет почав падати з кожною новою медаллю і орденом. Свідченням цього є та байдужість, з якою була сприйнята, принаймні людьми навколо мене, звістка про його смерть. Мені здається, що вона було сприйнята навіть з полегшенням, бо всім було вже давно ясно, що цей лідер вичерпав себе і що він помер раніше його фізичної смерті. Йому б піти з честю років 7 - 8 назад, але, на жаль!»

З часу цього запису у моєму щоденнику минуло 35 років - ціла епоха! Після Л. Брежнєва до 1985 року змінилося два генсека - Ю. Андропов і К. Черненко. Протягом їх перебування при владі було таке відчуття, що залізобетонна радянська система доживає останні часи і вже починає тріскатися. З приходом до влади М. Горбачова повіяло весною, було таке відчуття, що до влади нарешті (!!) прийшов справжній лідер, який оновить і омолодить керівництво КПРС, відкриє дорогу до «соціального ліфту» в різних сферах життєдіяльності радянського суспільства молодим, талановитим і порядним комуністам. З великим ентузіазмом я, мої друзі і колеги зустріли перебудову, гласність, демократизацію, розрядку напруження у відносинах з країнами Заходу. Скажу чесно і відверто: до самого ГКЧП у липні 1991 року я не уявляв собі, що М. Горбачов піде у відставку і Радянський Союз припинить своє існування. І тільки після ГКЧП я усвідомив, що Україна має шанс здобути незалежність і що українці мають зробити все для того, щоб цей шанс був реалізований.
З 1991 року і до сьогодні я залишаюсь безпартійним. І це мені не заважало щось робити в силу своїх можливостей для моєї України на всіх державних посадах, які мені довелося обіймати до 2014 року: служити у Збройних Силах України до 1996 року у званні полковника, працювати в МЗС України протягом 5 років, викладати 2 роки арабську мову в Інституті соціальних наук при ОНУ ім. І. Мечникова, очолювати з 2003 до 2011 рр. Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України. І сьогодні я, колишній комуніст, який сам себе декомунізував, намагаюся своїм словом боронити Україну, не втрачаючи віри в її щасливе майбутнє. І цю віру зміцнює розуміння і усвідомлення того, що на зміну людям мого покоління приходять талановиті і патріотичні молоді люди, які виросли в незалежній Україні, живуть і працюють для її щасливого майбутнього у сімї європейських народів.

Олексій Волович

14 листопада 2017 р.

Свидетельство о публикации № 14309 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Ця "сповідь колишнього комуніста", як на мене є зразком щирості, життєвої мудрості, виваженості та толерантності, якої нам часто не вистачає.


Краткое описание и ключевые слова для: Життя на зламі двох епох

Проголосуйте за: Життя на зламі двох епох

(голосов:3) рейтинг: 40 из 100


  • Виталий Шевченко Автор offline 17-11-2017
Гарно написано! Спасибі!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Життя на зламі двох епох