Дівчинка з зеленими очима

Звичайна людська увага лікує людей!


Дописывает осень пьесу в прозе
Прозрачными чернилами дождя.
                      Лариса Есина


Фура з’їхала на узбіччя, зупинилась і водій сказав, посміхаючись до Тишка:
- Ось підеш униз, там за вербами село, спитаєш людей, вони підкажуть де саме розташований санаторій. Ну, давай! – і Тишко зіскочив із фури.
- Бувай! – махнув рукою водій, і фура почимчикувала далі.
А Тишко пішов униз, до верб. І дійсно, коли він їх обійшов, відкрилося село, білі хатки скупчилися навколо ставка, а за ними, трошки збоку, виднілася двоповерхова цегляна споруда. І питати не потрібно.
Коли Тишко дібрався до неї, то зрозумів, що потрапив туди, куди треба. Санаторій. А біля входу до нього скупчилося кілька крутих тачок. Він їх проминув і зайшов у приміщення. Зустріла молода, заклопотана медсестра:
- Ви до кого?
- Я до головного лікаря! – Тишко потоптався біля неї.
- Він зараз на обході. Почекайте!
І Тишко посунув по коридору далі. Ось і кабінет головного лікаря. Тут теж були люди. Чекали. Та чекати довго не прийшлося. З’явився високий, кремезний чолов’яга, впевнено йшов до себе в кабінет, оточений різними людьми, прохачами, працівниками санаторію. Всі з якимось справами. Тільки Тишко стояв байдуже, підпираючи спиною стіну.
Тому, мабуть, головлікар і зупинився біля нього. Теж хлопчина високий, міцний, чорняві вусики, червоні щічки, медсестри, які йшли за головлікарем, задивилися.
- Вам щось потрібно? – спитав головлікар.
- Я до вас, – відповів Тишко і простягнув йому папірець, своє направлення.
Головлікар мовчки зиркнув у папірець і покликав до себе свого помічника:
- Вікторія Іванівна! Влаштуйте молодого чоловіка! – він передав їй, яка рвучко підкотилася до свого начальника, папірець і зник у своєму кабінеті.
- Йдіть за мною! – наказала Вікторія Іванівна, середніх літ жіночка у білому халаті, такому білому, що навіть очі зводило від цієї білизни.
- В нас людей не хвата, – вона зазирнула ще раз у папірець, - Тихін Савович, так що ви вчасно з’явилися у нас. Дуже добре! Місяць відпрацюєте!
- А не відпустите? – Тишко зробив спробу відкараскатися від практики.
- Ви що? – засміялася найбіліша у світі жіночка, випромінюючи впевненість і доброту душевну, - у нас і так з вашої академії ніхто не добуває до кінця! Будете обслуговувати 14-у палату. Зараз по розпорядку сніданок, переодягніться і йдіть на кухню. Там все вам пояснять!
Прийшлося Тишку виконувати розпорядження Вікторії Іванівни, на кухні йому дійсно усе докладно пояснили, ось їжа на двох і йдіть у 14-у палату. Там лежать двоє дівчаток. Тільки в палаті він зрозумів, чого усі жінки, і молоді і не дуже, так співчутливо дивилися на нього.
В палаті було два ліжка, посередині якійсь столик, куди можна було ставити тацю, вікно з гратами, два стула, оце і все. Санітарка, яка вбирала кімнату, пояснила Тишку:
- Ви повинні тричі на день їх кормити, ну… і той… якщо вони щось зроблять… то прибирати… за ними… - і показала горщики під ліжками.
- Та ви що! – Тишко утупився у ці горщики.
- Ваші тут до кінця місяця, дівчата і хлопці, не добували… тікали… - співчутливо дивилася жінка на Тишка. Він подивився на своїх пацієнток. Обидві спали. З лівої сторони вікна була на вигляд молодша, чорнява, а з правої сторони вікна старша, білявка.
- А коли їх розбуджувати? – поцікавився Тишко, топчучись на місці із тацею.
- Не треба, вони самі проснуться! – пояснила санітарка.
- До цієї, Клави, приходять батьки, - додала ще вона, - а до цієї, - вона показала праворуч, - ніхто не ходить.
- А як її звати? – спитав Тишко.
- Маргарита, – відповіла санітарка, підхопила швабру з відром і пішла з палати. І перше, з чим зіткнувся Тишко на своїй новій роботі – поміняти закакані трусики у дівчат. Обидві укакалися, але продовжували спати. Він став мокрим, поки це зробив.
Все прибрав у горщики, відніс і викинув у чоловічий гальюн,вимив горщики а потім побіг і виправ трусики у пральній кімнаті, показали медсестрички, дивуючись тому, що він робить. Тільки сів відпочивати, ліва, Клава, дівчинка проснулася і почалось:
- Сьо… сьо… фут… фут…сьо… - щось вона промовляла до себе: - сьо… сьо… тх… тх… тх…
Він підійшов до дівчини, вона лежала з заплющеними очима і торохтіла на своїй тарабарській мові:
- Пс… пс… сьо… сьо…
Тут зазирнула якась жінка з коридору і втупилася у Тишка:
- Ви хто? Що ви тут робите? – роздивлялась вона незнайомця.
- Я студент… на практиці… перший день… - буркнув Тишко. Жінка підійшла до Клави, обійняла її, обціловуючи обличчя:
- Ах, ти моя доця! Я тобі принесла цукерки! – тут вона побачила випрані трусики дівчат і сказала Тишку:
- А нові, що, тьотя Катя не наділа? Я їй показувала, де вони лежать!
- Це я, - засоромився Тишко. – А нових не знайшов.
- Ой, - засоромилася в свою чергу жінка, - що, дівчат у вас немає?
- Немає! Ніхто сюди не хоче йти! А мене послали сюди як покарання. – відвернувся Тишко.
Жінка показала де лежить чиста білизна дівчат, одягла Клаву і пішла, оглянувши хлопця, мабуть, не надіючись, що побачить його наступним разом.
Клава знову завела свою стару пісню:
- Сьо… сьо… сьо… пть… пть…
Тишко під звуки цієї пісні одягнув і Маргариту. А потім побіг по обід. Дівчата в їдальні відверто його розглядали:
- І що ти такого наробив, що потрапив до нас? – поцікавилася найсміливіша.
- І сам не знаю! – пожартував він у відповідь. Повернувся у палату, покормив обох дівчат. Маргарита лежала із закритими очима, сторожко прислухаючись до невідомої особи у палаті.
Після обіду Вікторія Іванівна прийшла подивитися, як справи, їй сподобалося, скрізь прибрано, усе чисто, вона навіть зазирнула у горщики під ліжками. Похилитала головою.
- Ви пообідали? – спитала наостанок.
- Ні, - відповів Тишко, - не до їжі було.
- Ну, то йдіть у їдальню, пообідайте, вас вже поставили на облік, - сказала Вікторія Іванівна і пішла.
Тишко подивився на дівчат. Вони продовжували лежати на ліжках. Клава співала свій монолог, а Маргарита підняла ручку і тримала її над собою. Тишко схилився над нею, поправив ковдрочку і в цей момент Маргарита тихенько притулилась своєю ручкою до його руки. Лежала так посміхаючись.
Тишко закляк, і так і стояв над нею. Тільки коли побачив, що вона спить, обережно звільнив свою руку і поклав її руку на простирадло. І пішов обідати.
Після обіду він знову повернувся у палату. Приніс дівчатам їжу. Вони спали. Сів і став чекати, коли вони прокинуться. Прокинулися і не встиг він їх покормити, як прийшлося бігати із горщиками у гальюн. Медсестри і санітарки, які його зустрічали, відводили від нього очі, соромились. А йому було байдуже, вони не знали, що у нього є двоє маленьких сестер і для нього ця операція звичайна.
Потім виправ трусики, обтер їхні місця і одягнув нові, чисті, і поклав випрані трусики на батарею сохнути. Клава заспівала свого гімну:
- Сьо… сьо… гахк… гахк… сьо… сьо…
А Маргарита піймала руку Тишка і тримала її на своїх грудях. Подивилася на нього вперше своїми зеленими очима і сховалася знову за віями.
Коли головлікар із своїм супроводом під час вечірньої перевірки зайшов у палату, то всі були вражені, Тишко сидів біля дівчини, а вона тримала його за руку і посміхалася.
Стояли тихо навколо Тишка і здивовано дивилися на цю картину. Тишко хотів піднятися, але головлікар швидко зробив крок і нахилився над студентом:
- Сиди… сиди… - і поплескав його по плечу. Такого в них у санаторію ще ніколи не було.

Ну, що я вам скажу, дорогі друзі! Тишко вилікував оцю красуню, їй потрібна була звичайна людська увага, відчути, що і вона комусь потрібна у цьому ворожому світі. А Тишко не тільки вилікував її а і забрав до себе у сім’ю, умовив батьків удочерити її. Батьки погодилися, було троє дітей, в тепер буде четверо!

28.11.2017 р.



Избранное: современный рассказ
Свидетельство о публикации № 14413 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 41
  • Комментариев: 4
  • 2017-12-07

Проголосуйте. Дівчинка з зеленими очима.

Звичайна людська увага лікує людей!


Краткое описание и ключевые слова для: Дівчинка з зеленими очима

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Прапор наших батьків
  • Конституція порядку!
  • Перший бій
  • Отак загинув батько моєї дружини,коли їй було усього два рочки. Віталій Шевченко
  • Меморіал воїнам
  • На війні як на війні. Віталій Шевченко
  • Сучасна історія
  • Десь біля нас... Віталій Шевченко.
  • Ворошиловський стрілець
  •  Сучасне оповідання про депутатів-бандитів, про снайпера, про опір звичайної людини: до чого може довести безкарність і жадоба. У кожного може бути свій рівень толерантності. Як його вгадати, і де

  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 7-12-2017
Спасибі за світло!
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 8-12-2017
Дорогий Юрію Валентиновичу!Цю історію мені розповіла дружина. Вона була у відрядженні у Чернігівському районі, шукала пам’ятки історії. І в одному селі знійшла бувшу оселю німців-менонітів, де був розміщений санаторій для дітей інвалідів. А дальше Ви все вже прочитали. Дякую Вам за відгук!
  • Светлана Скорик Автор offline 8-12-2017
Потрясающая история. Даже верится с трудом, что бывают настолько отзывчивые люди, чтобы принять чужую беду как свою. Да, помощь нуждающимся оказывают, какое-то внимание им уделяют, но чтобы взять в семью!!!.. Спасибо за такое чудо, Ваш рассказ поднимает веру в людей.
Один совет: "Тишко сидів біля дівчини, бо не всі знали, як її звуть, а вона тримала його за руку і посміхалася". Т.е. получается, что "сидів біля дівчини, бо не всі знали, як її звуть". Вы понимаете, о чём я?
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 8-12-2017
Дорогая Светлана Ивановна! Спасибі за відгук! Зауваження я вже виправив! Спасибі!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Дівчинка з зеленими очима