Очі

Яркий промінь нашої душі

Коли після війни приїхав до них у село кореспондент з обласної газети, щоб написати про подвиг нарис, то виявилося, що ніхто вже нічого не пам’ятає. У Василя Берестовенко батько повернувся з фронту, завербувався кудись на Північ і виїхав, забравши сім’ю з собою.
А у Андрія Гуцула, навпаки, батько загубився десь на війні, не повернувся, а всі рідні померли з голоду у 1947 році. Їхня однокласниця, Марійка Півненко, скрізь сльози тільки змогла сказати кореспондентові:
- Хороші були хлопчики…
Їй подобався Василь і вона навіть намагалася непомітно звернути на себе його увагу. Якби не війна то все це було б попереду… І тому тепер не могла розповісти кореспондентові, чужій людині, що коли їх вели на шибеницю і Василь побачив в натовпі Марійку, то помахав їй наостанок рукою. Сльози її душили і вона повторювала:
- Хороші були хлопчики…
Кореспондент постояв біля їхньої могили, на краю кладовища, за селом. За могилою починався степ, весняний степ, який жив своїм відокремленим від усього життям, не здогадуючись про проблеми, що створюють собі люди і не звертаючи ніякої уваги на двох вже літніх чоловіків, які застигли біля крайньої могилки.
- Думаємо до дня Перемоги… - розповідав кореспонденту голова сільради, бувший фронтовик, Іван Ладний, - ось тільки відсіємося… перенести їх у центр села, до сільради…
Кореспондент схвально кивав головою і щось записував у свій нотатник.
- Вони з тої сторони села, ми там вже були з вами, - пояснював Ладний, - косили траву для корів і не помітили телефонний дріт, який йшов до німецького штабу у школі, перерізали його косою і німці зчинили гвалт, мовляв, партизани, зігнали людей, і сказали, що все село розстріляють, якщо не видадуть тих, хто це зробив. Ну, вони самі і назвалися… - Голова сільради розвів руками.
- А чого вони призналися удвох, - спитав кореспондент, - можна ж було одному…
- А їх ще ніхто не навчив брехати, - відповів Іван Ладний, висмикуючи траву на могилці.
Кореспонденту нічого вже було робити тут і він повернувся до редакції. А через кілька днів в обласній газеті з’явився його нарис, який починався словами: «Ворог тимчасово топтав священну радянську землю. Молоді патріоти Василь Берестовенко і Андрій Гуцул не могли змиритися з цим і їхні душі прагнули нанести німецько-фашистським загарбникам стрімкий і несподіваний удар. Біля школи, де знаходився штаб фашистів, завмер німецький вартовий. І Василь рішуче сказав своєму товаришеві Андрію:
- Треба негайно знешкодити їхній зв’язок!»
Нарис займав в газеті цілий підвал і називався «Подвиг радянських патріотів».
А останнє, що побачив у своєму житті Василь, коли його виштовхнули на машину, де поруч завмер переляканий Андрій, і наділи йому на шию зашморг, перед тим як машина з’їде з місця, були очі людей, які стояли біля сільради, багато очей. Вони дивилися на нього з усіх боків. І з тим він покинув землю…

11.02.2006р.
Свидетельство о публикации № 14511 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 91
  • Комментариев: 2
  • 2017-12-21

Яркий промінь нашої душі
Краткое описание и ключевые слова для: Очі

Проголосуйте за: Очі

(голосов:4) рейтинг: 100 из 100

    Произведения по теме:
  • Щоб не запізнитися
  • Душею треба це відчувати
  • Зошит Оселедця
  • Мабуть ніде, ні в одній державі немає таких арештів, як оце в нас в Союзі. Віталій Шевченко.
  • "...Німих оркестрів початкові ноти"
  • Про людей на війні 1941-1945 і після. Солдат, що став вчителем. Віталій Шевченко.
  • Каструля з варениками
  • На цій несподіваній війні. Демобілізація солдата й наслідки гулянки. Коли він демобілізується, то поїдуть спочатку в Одесу. Я думав, що вона вже давно демобілізувалася і поїхала додому. Віталій
  • "Ой, радуйся, Земле, Син Божий народився!"
  • "Ой, радуйся, Земле, Син Божий народився!" Віталій Шевченко
  • Дощ
  • На початку дивного почуття, яке зветься коханням. Віталій Шевченко
  • Поруч з нами
  • Оповідання про хлопця – не то ідіота, не то вундеркінда, із екстрасенсорними здібностями. Віталій Шевченко.
  • Повернувся з того світу
  • В окопах Великої Вітчізняної війни, з циклу документальних оповідань «Незвичайні історії на війні». Віталій Шевченко.
  • Просто людина
  • Оповідання про концерти на війні. Третя історія із серії «Незвичайна історія на війні». Віталій Шевченко.
  • Державна справа
  • Оповідання про розшук і захоронення бійців Вітчизняної війни відразу після Перемоги. Державная справа, яка була доручена дівчаткам. Віталій Шевченко.

  • Феликс Фельдман Автор offline 22-12-2017
Щепотка правды и непосредственности. Особенно сильно и щемяще это: "-А їх ще ніхто не навчив брехати, - відповів Іван Ладний, висмикуючи траву на могилці."
  • Виталий Шевченко Автор offline 22-12-2017
Дорогий пане Фелікс! Дякую за відгук!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.