З моєї книгозбірні

Український поет-політв’язень Іван Савич (1914-2000). Слово до людей. 



І.

«Безкрая ніч. Не дочекать світання…»


Почти облетевшие ветви.
Скудеющей жизни ремарка.
Евгений Пугачёв



Я пропоную читачам ознайомитися з тими поетами українськими і російськими, які мені подобаються, які чимось вплинули на мою душу, зупинили мою увагу, повз їхнього слова я не зміг пройти мимо, збагачуючи мене, відкриваючі мені свій потаємний світ…
І почну я з українських поетів, можливо, вони не всім відомі, але мені вони дуже дорогі, протоптали доріжку до мого серця…
І першого я назву серед них Івана Савича (1914 – 2000). Це псевдонім. Справжнє прізвище Іван Савич Лук’яненко. Народився в родині селянина. До війни закінчив Український комуністичний інститут журналістики в Харкові та філологічний факультет Київського університету, Викладав українську літературу в Кременецькому та Старобільському вчительських інститутах, також працював вчителем на Донбасі.
З початком війни в діючій армії. Був командиром взводу, помічником начальника штабу полку з розвідки. 30 липня 1942 року в Сальських степах був тяжко поранений у груди й потрапив до полону. Знаходився в режимному офіцерському таборі. Після звільнення до березня 1946 року був бійцем військово-будівельного загону. Після працював учителем української літературі на Донбасі.
9 лютого 1948 року його було арештовано у Старобільську, а 30 травня 1948 року військовим трибуналом Прикарпатського військового округу засуджено на 25 років виправно-трудових таборів. Обвинувачений за те, що перебував у полоні. Покарання відбував у таборах міста Інта в Комі АРСР.
12 червня 1956 року рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР Івана Савича було визнано засудженим безпідставно і звільнено із зняттям судимості. Після реабілітації повернувся до педагогічної і літературної роботи. Вступив до Спілки письменників України у 1959 році. Почесний громадянин міста Старобільську (Луганська область).
А тепер прочитайте його вірші!
Іронія долі
В голодному фашистському полоні,
В камінному кар’єрі чи колоні
Не раз одержував я палицю під крик:
-Оце тобі проклятий більшовик!
… На півночі, де снігові завої
І вітру злющого надривний свист,
Погрозливо лунає від конвою:
-Не відставай, недобиток-фашист!..



* * *
Коли я бігав хлопчиком до школи
І був уже поетом у душі,
То уявляв собі Полярне Коло,
Немов обруч дубовий на діжі.
Тепер, промірявши путі Вітчизни,
Я сам побачив (та чи ж я один!):
Полярне коло – це обруч залізний,
А бондар – майстер! – Берія Лаврін.

* * *
Ми землю, промерзлу до самого краю,
Невпинно кирками й ломами довбаєм.
Із чол наших тисячі крапель дрібних
Вже мерзлими цятками падають в сніг.
Спинюсь на хвилину, збираючи силу,
І думка снується в тривожній журбі:
О ні, це не шахту – холодну могилу
Своїми руками копаєм собі.

На етапі
«Крок вліво чи вправо – вважаю, втеча.
Стріляю одразу.» Голос лункий.
Чвалаю в колоні, і давить плечі
Мішок із речами, мов камінь, важкий,
Уже й відстаю. Ось привал хвилинний.
Одразу присів, аж звалився з ніг,
І скинув я ношу свою зі спини,
І в гніві конвойний умить підбіг.
-Ти, цеглу, мабуть, несеш, доходяго?
Ану розв’яжи, покажи мішок. –
І, звиклий до крику і до зневаги,
Показую речі – п’ятнадцять книжок.
-Хе! Викинь в замет і не гнись дугою.
Такого й не бачив ще дивака.
-Ні в якому разі, - кажу конвою, -
Це твори Грабовського і Франка.
А це ось Шевченко і Пушкін поруч.
А це – Достоєвський. Ну як я без них?
Читав я завжди – і в сувору пору…
Ні, ні, у снігах не прожить без книг. –
Кінець відпочинку. Пішли. Пороша.
«Ні вліво, ні вправо» - порядок, лад.
Не кинув конвойний в канаву ношу,
Згинаюсь, пітнію, а серцем рад.

Прощання з Олексієм Каплером

Олексію Яковичу! Друже!
Хай тепер вам сяють зорі творчі!
…Обнялися на прощання дужо,
І в обох у нас вологі очі.
А мені ще бути тут довгенько, -
Думаю тужливо в ці хвилини.
Хто ж мені розкаже про Довженка,
Про його любов до України?
Хто мої покритикує вірші,
Хто додасть моєму серцю віри?
Хто мені всміхнеться наймиліше,
Хто розмову поведе так щиро?
-Будь здоров! – Міцні обійми в нього.
Поміж брів дві рисочки уперті,
А в очах – не радість, а тривога:
Може, він по строк рушає третій?
Лейтенант уже махнув рукою.
Він пішов із гідністю, помалу
Ув останній раз до прохідної,
Далі з офіцером – до вокзалу.
Друже, друже любий, Олексію!
Тут без вас я зовсім захирію.

З листа Каплера через місяць:

«…У Москві потрапив до в’язниці.
Що ж, це знов у далі заметільні?
Тільки ж потім(думав, може, сниться):
-Олексію Яковичу – вільні! –
Вийшов я, а в сквері у газеті:
«Розстріляли Берію…» Хвилина –
І душа у радісному леті,
Сів на лаву й плачу, мов дитина…»

У рідній хаті

Я в рідній хаті. Мама ще жива,
Сльозинки радості рясні-рясні.
Хоч синові минуло сорок два,
Матуся гладить голову мені,
Неначе я хлоп’ятко - пастуша.
«От і діждалась, ось і дожила…»
Приходять гості, може, півсела,
І променем тремтить моя душа.
Федос прибіг. Безмежно рад:
Уже не «ворога народу» брат.

Івана Савича не добили німецькі солдати на передовій, не загинув у німецькому режимному офіцерському таборі, не вмер у сталінському концтаборі, тому що рука Господня відводила від нього Смерть, щоб він сказав своє слово людям. Бо, як сказано в Книзі Буття: «…і будуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте», глава 42, вірш 20.

26.12.2017р.

Свидетельство о публикации № 14561 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Український поет-політв’язень Іван Савич (1914-2000). Слово до людей. 


Краткое описание и ключевые слова для: З моєї книгозбірні

Проголосуйте за: З моєї книгозбірні

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100


  • Светлана Скорик Автор offline 27-12-2017
Очень интересно было ознакомиться с совершенно неизвестным поэтом. Спасибо, Виталий Иванович.
  • Виталий Шевченко Автор offline 28-12-2017
Спасибо, Светлана Ивановна, за отклик!
  • Инга Рубцова Автор offline 29-12-2017
Пронизливі вірші свідчать про важку долю невідомого, та дуже талановитого поета. Дякую вам, Віталію Івановичу.
  • Виталий Шевченко Автор offline 29-12-2017
Дорога Інга! Дякую Вам за увагу ! По мірі можливості буду давати ще невеликі шкіци про інших невідомих поетів.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
З моєї книгозбірні