"На вроду в воду задивилась хата..."

3-й нарис.Володимир Булаєнко (1918 - 1944), український геній.

Прощальное стихотворенье
напишут, вальсируя, листья,
наполнив щемящим смиреньем
безбожника и нигилиста.
Евгений Пугачев

Коли почав готувати наступний нарис, виникло питання, в якій послідовності розміщувати поетів. Подумав, що краще в хронологічній послідовності.
І тому стихійно вийшло на перше місце ім’я Володимира Булаєнка (8 червня 1918 – 19 серпня 1944). Біографія у нього куценька, як видно з років його життя. Народився в селі Сорокодубах Хмельницької області в селянській родині. Після десятирічки він навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.
В 1941 році з 3-го курсу пішов добровільно на фронт. Наприкінці літа того ж року потрапив на Донбасі у полон. Скрізь у біографіях його і йому подібних бійців пишуть, що втік з полону і продовжував боротьбу. Але це не так. На початку війни німці відпускали полонених з України додому. Так вийшло і з Булаєнком. Повернувся додому і знаходився там, доки не прийшла Червона Армія. В партизанах не був. Хто його зна чому.
Коли повернулися радянські війська, знову був призваний на фронт і 19 серпня 1944 року був смертельно поранений в боях за місто Бауска Латвійської РСР, тепер незалежна Латвія. Там і похований.
Оце і все. Як у багатьох хлопців з України. А потім з’явилися вірші, які зберегла його мама і приніс додому матері його невідомий побратим із фронту. І всі зрозуміли, якого поета втратила Україна, геніального, який тільки піднімався на увесь зріст…

* * *
Осінь в димах. Підводь, мати, коня.
Витри сльози – війна навколо.
Сиву шапку потяг зняв
Над німим і печальним полем.
Чуєш, сурми зовуть. Не сумуй, не тужи,
Не молися світанком на небо.
Якщо вб’ють – кінь прибіжить,
Заірже під вікном у тебе.
1941р.

* * *
Де падали, як сльози, зорі
В полатаний рукав ночей,
Від важкої коновки горя
Вгиналося моє плече.
Де нивам серп щербатий сниться,
Хребтам мужичим – нагаї,
Мов камінь, кинутий в криницю,
Минув світанок днів моїх.
Де бунт рабів розкуті крила
Не дав скувать кайданам знов,
Ревнивою сльозою вмилась
Моя розхристана любов.
Де вітер брови рижі хмурив
В провулках кострубатих стріх,-
З-під каменю тих днів похмурих
Б’є джерело пісень моїх.

* * *
Коли шляхи снігами замело,
В німих полях затихли батареї,-
Виходиш ти за спалене село
І думаєш над долею моєю?..
А може, вже другому віддала
Ключі від серця, то й нехай заходить,
Як подорожній в пустку край села,
Коли за вікнами шумить негода.

* * *
Згадалось давнє: станція, лісок,
Дрімає каганець в вікні чужому.
Біжить і сперечається візок
Із молодим весняним громом.
Ставок розгладив лоб від зморщок хвиль,
На вроду в воду задивилась хата,
А соняшник взяв в руки жовтий бриль,
Щоб зір достиглих з дна дістати.
Біжать кудись, спішать кудись хмарки,
Поміж житами, ніби в снах, пливем ми…
О час благословенний! В час такий
Народжуються люди і поеми.

Вечір
Нахиливсь журавель над криницею,
Пахне з вулиці кропива.
День пробіг голубою лисицею.
Заховавсь.
Білокорими осокорами
Вечір нишком забіг
І під зорями
Ліг.

* * *
Вигинали хребти ешелони
Над сплетіннями чорних доріг,
Витираючи очі червоні
Голубим рукавом зорі.
А вітри їм співали славу
І несли легенду про них…
Чи не молодість нашу біляву
Із собою забрали вони?
16.ІІ.1944р.

30.12.2017р.



Свидетельство о публикации № 14593 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


3-й нарис.Володимир Булаєнко (1918 - 1944), український геній.
Краткое описание и ключевые слова для: "На вроду в воду задивилась хата..."

Проголосуйте за: "На вроду в воду задивилась хата..."

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100


 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
"На вроду в воду задивилась хата..."