Прощання

Одна із сторінок історії

Марися вже збиралася лягати спати, як хтось біля дверей рвучко подзвонив. Вона відкрила двері і в хату в’юнами ввірвалися двоє молодиків, обійшли її і хутко пройшлися по квартирі.
-Бач… немає… - обізвалися один до одного.
А з порогу на неї дивився товариш чоловіка, начальник районного відділення НКВС Карпо
Ситник:
-Добрий вечір! – поздоровкався він.
-Добрий вечір! – обізвалася Марися, - проходьте.
Зайшли у кімнату. Там вже орудували ті, двоє. Один з них підійшов до етажерки з книгами і потягнув її до себе, книги посипалися з полиць на підлогу. Другий брав книжку в руки, недбало гортав її і жбурляв у сторону.
Ситник подивився на них, скривився і наказав:
-Йдіть на двір і там зачекайте мене, я сам проведу обшук.
Ті, не сперечаючись, почвалали до дверей. Ситник почекав, поки вони не вийшли у двір, потім спитав Марисю:
-Де Сергій?
-Поїхав терміново у відрядження, - відповіла Марися і відвела погляд убік: - А куди, не знаю… Не сказав…
-Отак усім і відповідай. – Задоволено сказав Ситник. Потім порадив:
-А краще за все якомога швидше звідси їдь. Не залишайся отут.
Підійшов до купи книжок на підлозі, підняв зелений томик віршів Гете, погортав його, зітхнув і поклав знову на етажерку.
-Вчора уночі арештували всіх директорів шкіл району. Оце тільки Сергія не взяли… - походив по кімнаті. Спитав:
-Зброя в нього була?
-Так, - ствердно кивнула Марися, - ось у шухляді.
Ситник витяг шухляду, обережно взяв у руки наган, потім з десяток набоїв, що лежали поруч, поклав собі у кишеню. Подивився на Марисю, в неї трохи випинав уперед живіт. Вона піймала погляд Ситника, зашарілася.
-Нічого, нічого, - посміхнувся їй товариш чоловіка, - це добре, бережи дитину. – Не здогадуючись, що ці ж самі слова сказав їй і чоловік.
-Мені мій товариш подзвонив із області, сказав, що сьогодні уночі прийдуть і за мною. – промовив Ситник. – Бач, а я оце прийшов арештувати твого чоловіка.
Підійшов до вікна, довго щось в ньому розглядав, але так і не побачивши нічого, відійшов убік.
-Пора вже йти. – Сказав він, - Прощавайте, Маріє Василівно.
-До побачення, Карпо Івановичу! – відповіла Марися.
-Ні, Маріє Василівно, прощавайте! – з тим і пішов.
А вранці, коли Марися поспішала на залізничну станцію, їй зустрілася колега по роботі, вчителька молодших класів, Інна Вікторівна. Вона, роблячи великі очі, виклала Марисі всі останні новини:
-Уявляєш собі, Марисю,сьогодні вночі в нас у містечку викрили велику банду терористів. Арештували головного агронома радгоспу, завідуючого лікарнею, редактора газети, а всіма їми керував, хто б міг подумати? – начальник районного НКВС. Коли за ним прийшли, він заперся у себе в кабінеті і застрелився!
Марися йшла і все бачила перед собою, як Ситник гортає книгу віршів, ту книгу, яку вона тепер несла у валізі.
28.10.2004р.
Свидетельство о публикации № 14623 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 67
  • Комментариев: 0
  • 2018-01-03

Одна із сторінок історії
Краткое описание и ключевые слова для: Прощання

Проголосуйте за: Прощання

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100

    Произведения по теме:
  • Розплата
  • Про бессудний розстріл колгоспників і Божу кару. Божа кара знаходить усіх, хто ходить кривими шляхами. Віталій Шевченко.
  • Сон у руку
  • В пошуках рідної душі. Віталій Шевченко.
  • Дуся
  • Оповідання про дівчину з розвідки і сирітку в часи після Второй світовой війни. Випадок з рецидивістом. Віталій Шевченко.
  • Розбурхали
  • Віталій Шевченко
  • Ховрашки
  • Війна 1941. Оповідання про тих, хто був на війні і вижив. Віталій Шевченко.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Прощання