Бувші

Отаке людське серце

…серце людське… осереддя всього тілесного й духовного
життя людини, …най істотні ший орган і щонайближче
містище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і
думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками.
Памфіл Юркевич

З вікна аудиторії було видно старовинний парк, запущені алеї, засмічені листям, яке залишилося ще з минулого року. Вона відійшла від кафедри, подивилася на студенток, милі дівочі обличчя, уважно слухають, щось нотуючи у своїх зшитках. Захопилася і не помітила, що їхня увага перейшла від неї на щось інше.
Дівчачі обличчя, як ті соняшники до сонця, повернулися до вікон, і щось там розглядають. Підійшла і собі. На алеях парку, що виходили до будинку університету, їхні сусіди, курсанти морського училища, прибирали сміття. Засміялась:
- Женихів побачили!
Аудиторія відповіла сміхом, знову повертаючись до неї, але увага була вже роздвоєна, і слухали її і дивилися на хлопців.
Вона і собі звернула увагу на незнайомого офіцера, що супроводжував курсантів. Працював разом із ними, вперто тягнучі граблями опале листя до купи. Здивувалася, бо зазвичай його колеги стовбичили на доріжках, роздаючи гучні команди у всі боки.
Але тут пролунав дзвоник і вона пішла з аудиторії. Коли поверталася додому після лекцій, то на залізних вхідних воротях парку курсанти чіпляли велике біле полотнище, на якому були красиво виписані кармінові літери гасла: «Хай живе рідна партія – наш Рульовий!»
І знову серед молодого юрмища вирізнявся отой незнайомий офіцер. Впала в око його білозуба посмішка. Щось промовляв до своїх підлеглих, а вони всі так і липли до нього.
Саме тут їй зустрілася колега, викладачка кафедри історії літератури Серафима Іллівна Будько, перезріла дівиця.
- Ти що, Трощинська, на цивільну оборону не йдеш? – спитала вона здивовано.
- Ні, йду, - встигла зорієнтуватись, - це я вийшла подихати свіжим повітрям.
- Справді? – по-змовницькі посміхнулась Будько і уважно подивилась на офіцера. Але той стояв спиною до них і нікого не помічав, захоплений своєю справою.
Потім Трощинська сиділа на заняттях і якийсь молодик у цивільному ретельно пояснював їм, як захищатись під час газової атаки, а вона думала про своє, про те, що було б непогано видрукувати статтю про вплив Гофмана на сучасну літературу. Вона вже і приклади підібрала.
Згадала, як парторг факультету, довгий, як жердина, будьонівський вояка Пишкін дивувався:
- А де тут керівна роль партії?
Вона навіть не знала, що йому відповісти. Бо не скажеш, що ніякої керівної ролі не треба.
- Я подумаю, - ухильно відповіла вона.
- Нема чого думати, Трощинська, - просторікував їй залізобетонний партійний лідер, - читай «Матеріалізм і емпіріокритицизм» Володимира Ілліча Леніна, там все є.
І тепер вона сиділа і думала, як втулити у статтю хоча б дві цитати, щоб замилити очі. Коли виходили з аудиторії, її перестрів Пишкін.
- Трощинська, - сказав він, - в статті треба ще помістити цитати товариша Сталіна з його останнього виступу на Пленумі. Зрозуміло?
- Аякже! – погодилась вона, - Обов’язково.
Дивно, як вона до цього не додумалася сама. Сказати б, про тяжку артилерію і забула. Бо тоді ніхто не наважиться підняти руку на її статтю. Може і Гоголя згадати, як попередника декого із сучасних письменників?
І вона із задоволенням думаючи про таку можливість, йшла і не бачила, як стояв і дивився їй услід Пишкін, вщент забувши про класиків марксизму-ленінізму і самого найкращого із них Йосифа Віссаріоновича Сталіна.
«Яка гарна молодиця!» - думав відчайдушний рубака, який волею партії потрапив у філологічний вуз – піднімати пролетарську культуру. «Шкода, що я не зустрів її під час революції!»
Удома мати, радісно посміхаючись, казала:
- Приходив мій бувший учень, Сашко Обідовський, ти його пам’ятаєш?
- Ні, - відповіла вона, у мами тих учнів, як сіна в скирті.
- Його перевели служити з Балтійського флоту до нас у місто, - торохтіла собі мати, - він питав про тебе…
Але вона була зайнята своїми думками. Швидко проковтнувши вечерю, пройшла до себе, дістала рукопис, газету з доповіддю Сталіна і почала примірювати, куди б оце втелющити цитату. Хоча б одну. Знайшла таке місце і задоволено почала її переписувати.
Закінчивши цю справу, сиділа поруч із матір’ю, не слухаючи її воркотіння.
- Тобі вже пора заміж… Що ти собі думаєш? Але дівчині твого походження сьогодні таки дійсно важко знайти достойну партію.
- Візьму і вийду заміж за нашого секретаря комячейки! - засміялась вона, згадуючи масні очі Пишкіна.
- Що ти! Що ти! – з жахом замахала на неї руками мати, - і не смій. Як можна!
На другий день вона здала свою статтю на кафедрі. Встигла, як раз у строк. Тут її перестрів Пишкін і покликав до себе в кабінет. Там він відкинув усю недоречну дипломатію і поставив питання рубо:
- Трощинська, зроблю тебе доктором наук, якщо… той…
Вона засміялась:
- Слухай, Пишкін, тобі твій тютюнчик єврейські дівчата не відірвали у громадянську війну? – і залишила його, остовпілого, в кабінеті.
А в цей час керівництво факультету звітувалось перед високою партійною комісією. Чи не пробрався, бува, в лави наукових працівників хтось з гнилою душею. І виходило, що таки пробрався. Викликали Пишкіна.
Як це вони не додивилися, що Трощинська за походженням із заклятого старшинського роду. Її предки із самим Богданом Хмельницьким билися за волю України. І тут Пишкін проявив себе з несподіваної сторони.
- Трощинська наша кадра, – підкована з усіх боків. – Помахав її рукописом: - На високому науково-ідейному рівні і пропагує геніальне вчення нашого Йосифа Віссаріоновича…
І тим врятував її і себе. А вона нічого цього не знала, йдучи додому. Була задоволена собою, і на роботі все нормально і відбила кавалерійську атаку цього пришелепуватого Пишкіна. Удома її чекав сюрприз.
- А у нас гість! – таємниче посміхаючись, казала її мати, коли вона переступила поріг єдиної кімнати, що їм виділив житловий комітет у їхньому власному будинку.
За столом сидів той самий незнайомий морський офіцер, що так дивно працював тоді у парку.
- Знайомтеся, - казала мати, - це моя дочка.
Він піднявся їй назустріч.
- А ми знайомі! – посміхався їй.
І вона згадала. Дійсно, вони були знайомі, грали у робітничому клубі «Щаслива дорога» в самодіяльному спектаклі під назвою, здається, «Бувші». Вона дочку фабриканта, він – сина графа. І ховали один від одного своє походження.
- Здрастуй. – тихо промовила вона. – Де це ти так довго був?

30.06.2001р.



Свидетельство о публикации № 14674 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 67
  • Комментариев: 6
  • 2018-01-10

Отаке людське серце
Краткое описание и ключевые слова для: Бувші

Проголосуйте за: Бувші

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100

    Произведения по теме:
  • Принц і принцеса
  • Шлюби укладають на небесах. Віталій Шевченко.
  • Не вічні ми, та вічнеє життя...
  • Да пошле Господь усім людям безтурботне і чесне життя! Віталій Шевченко.
  • Баба Фроська
  • Людина живе, поки її пам’ятає хоч одна жива душа. Ось так сиділа, згадуючи минулі роки і все намагаючись згадати щось таке, що пов’язане було б з її чоловіком. І нічого згадати не могла, все
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • У паралельному з нами світі
  • Богіня Ерато і зрада у коханні. Оповідання про зраду та грецьких богів. Віталій Шевченко.

  • Татьяна Окунева Автор offline 10-01-2018
Щодо керівної ролі партії, все правильно, вимагали щоб ця роль була видимою скрізь. Але, я впевнена, що вихована дівчина "з колишніх", у якої, до того ж, мати вчителька, наврядчи скаже чоловікові фразу: "... тобі твій тютюнчик єврейські дівчата не відірвали у громадянську війну?" Тут автор перегнув палицю А ви як думаєте, Віталію Івановичу?
  • Виталий Шевченко Автор offline 10-01-2018
Шановна Тетяно Омелянівно! Ви мене знову втягуєте у дискусію!Я зараз перечитую "Мастера и Маргариту" а там подібних сітуацій багато. Або візьміть Бабеля. Там знову нестандартних ситуацій багатенько! Або Ільф - і в нього ними хоч пруд пруди! Тобто, щоб річ заграла, треба не боятися писати правду. Так, із зовнішнього вигляду - все вірно, не можна. Але це говорить людина, яка пережила громадянську війну і випадково збереглася в житті. Так, вона могла цього не сказати і вилетіти з університету, в кращому випадку. А тут в якусь хвилину свого буття їй допоміг той, від кого вона зовсім не чекала допомоги. Чому? Бо вона проявила характер з ним. Навіть у такий бандитський спосіб! Ви ж не забувайте, що це відбувається у Одесі. Можливо, потрібно було більш відкрито написати, де відбувається дія.Я ходив по Одесі в свій час і бачив меморільну дошку на розі вулиці , тепер вона називається Преображенська а поруч Тираспольська. Я там був тисячі разів і читав цю дошку. Де було написано, що вороги революції, денікінці, розстріляли цілий клас гімназісток. А виявляється, що їх розстріляли бійці Червоної Армії. Але написати про це ніхто не спромігся.Ми залишаємо моїх героїв у непевний час, бо що з ними буде потім, ніхто не знає. Дай Боже, щоб вони вижили, дві люблячі душі! Крім того, у громадянську війну перші, хто робив єврейські погроми, це була Червона Армія. Я не кажу, що це були всі бійці, я не кажу, що це відбувалося постійно, але що було, те було.А історія така наука, що вона повинна усе помічати. А за нею йде література. І якщо поет чи прозаїк не помічає надбань історії, то він постійно із своїми творами опиняється не там,де бути потрібно. Там, де Булгаков, Бабель чи Ільф.
  • Татьяна Окунева Автор offline 10-01-2018
Віталій Іванович, вибачте мене, я не знала, що ви не хочете розбору свого твору. Хай буде так.
  • Виталий Шевченко Автор offline 10-01-2018
А чому Ви вважаєте, що я не хочу? Написав цілу супліку і не хочу! Цю жінку я бачив у дворі моєї тітки і вона мені все це розповіла. Вона сказала, що не видала його під час окупації, коли випадково зустріла на Селянському базарі. Він перелякався, а вона йому сказала я нічого не бачу. А в тому класі вчилася її двоюрідна сестра. Я вважаю, що в екстремальних умовах людина може зробити те, що ніхто про нього не подумає. Я дав кілька версій можливого розвитку подій. Читач може пристати на кожну з них, а може і не пристати. Дійсно, нам це якось дивно! Але не забувайте, що Анна Ахматова, коли було їй потрібно, матюкалась. А в неї з освітою і вихованням все було гаразд.Мені дуже подобається Гашек, неймовірний письменник - сатирик. Так в нього у його класичному творі "Пригоди бравого солдата Швейка" є безподібна сценка, коли мені потрібно, я завжди її повторюю! Особливо в наші дні! А там одні матюки! По чеському і по німецькі! Дружина завжди лається і забороняє мені це казати, але справа в тому, що поки хтось буде роз’яснювати що він хоче, можно просто сказати коротко і ясно! І все! До речі, всі вважають, що це матюки російські. Нічого подібного! Вони прийшли з Китаю.До речі моя онука вчить китайську мову. І я її завоював одним реченням - вона живе в Одесі - я сказав їй по телефону одне речення: - Ні хао, Софійка! І вона тепер мені дзвонить, бо раніше не можна було її заставити це зробити! А Ні хао по китайські це : Здравствуй! Думаю, що свою позицію я висказав відносно оповідання.
  • Татьяна Окунева Автор offline 10-01-2018
Дякую за цікаві доповнення до Вашого твору, шановний Віталію Івановичу. Особливо цікаво, як доля надала можливість героїні Вашої розповіді віддячити людині добром за добро. А що стосується занадто відвертих розмов юної дівчини, судячи з усього не розпущеної, з дорослим чоловіком, то мене, як і раніше, беруть сумніви. Ахматова - стаття особлива, там я допускаю. Чого гріха таїти, я зараз і сама можу сказати міцне слівце. Але, я ще не забула себе і своїх подруг в юності. Ні, таке було просто фізично неможливо.
  • Виталий Шевченко Автор offline 11-01-2018
А чому Ви вважаєте, шо вона молода дівчина? Їй вже біля 30-35 років. І Пишкін такий самий, просто він негативний тип і тому ми на нього дивимся з осудженням. Значить, я не виписав це.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.