Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

Слухаю шелест думок людей...

Прочитав чудову книгу австралійського письменника Маркуса Зузака «Крадійка книжок». Її героїня, десятирічна дівчинка Лізель Мемінгер, мешкає під самим Мюнхеном у маленькому містечку Молькінг з прийомними батьками Розою та Гансом Губерманнами. Приблизно з 1939 року по 1944 рік, коли нацистська Німеччина вв’язалася у війну і завдячуючи їй впала.
Автор народився у Сіднеї у 1975 році і здавалося б, звідки він так досконало описав життя маленького містечка при фюрері. Виявляється, його батьки походженням з Австрії та Німеччини і що пам’ятали з того часу, те передали своєму синові. А там вже талант сина зумів створити таку чудову книгу.
Я на десять років молодший за цю дівчинку і її вік у 1939 – 1944 роках припадає на мій вік у 1949 – 1953 роках, коли ми жили з батьками у Львові. І мене, коли читав книгу, не покидало відчуття, що все це мені дуже знайоме, і я все це бачив і переживав.
Що відбувалося з Лізель в будинку, в якому вона жила, гралася на вулиці з хлопцями, бігала до школи, було дуже подібне на те, що відбувалося зі мною на вулицях Львова у 1949 – 1953 роках. Навіть те, що у Лізель була всеохоплююча любов до книжок і вона намагалася кожну книжку, яка зустрічалася у її житті, прочитати, була і зі мною, я теж не проминав жодної книги, яка зустрічалася мені на початку мого життя.
Зрозуміла річ, що книжки були різні. У Лізель Гете, «Mein kampf», інші, до яких дотягнулася її дитяча рука, в мене Шевченко і Пушкін, «Тарас Бульба» Гоголя, «Як гартувалася сталь», «Молода гвардія» і замість «Mein kampf»’у була товста, блідо-зелена книга «История ВКП(б). Краткий курс».
Мій товариш, Юра Колишкін, сміявся, що я єдиний на увесь Львів школяр, хто прочитав оцю надзвичайно нудну книгу.
Читаючи книгу Маркуса Зузака я зрозумів, чому вона мені так знайома. Все дуже просто. Там нацистська Німеччина, тут більшовицька влада. А різниці ніякої. В класі Лізель і таким, як вона, учням, втокмачували в голови дату народження любимого фюрера – 20 квітня 1889 року, а нас в школі заставляли запам’ятати коли народився дедушка Ленін – 22 квітня 1870 року, або радянський вождь Йосип Віссаріонович – 21 грудня 1879 року.
Що Лізель з її друзями, що нам усім в львівській школі було все це по барабану. У нас були зовсім інші клопоти. Лізель на вулиці з хлопцями грала у футбол, а ми з хлопцями дістали десь підручник по боксу і весь вільний час билися, намагаючись оволодіти боксерським мистецтвом.
І навіть те, що вулицями їхнього містечка вели на смерть в Дахау нещасних євреїв, мав і у нас у Львові подібний відповідник, ми жили неподалік від залізничного вокзалу і бачили, як вивозили цілі сім’ї та села за зв’язок з УПА у Сибір. Дітей, жінок, старих людей на вірну смерть.
Дві тоталітарні держави, одна на чолі з фюрером, інша на чолі з вождем. А ніякої суттєвої різниці між ними не було. Просто Доля розпорядилася таким чином, що Лізель опинилася там, а я тут. Оце і все!
В газеті «Шлях перемоги» від 9 травня впало в око симптоматична назва статті: «Перемога Колими над Бухенвальдом…» А якби фюрер не заважав своїм генералам , то цілком можливе було б те, що Бухенвальд переміг би Колиму.
Але, зрозуміла річ, ці системи не життєздатні. Вони обидві приречені на загибель. Тільки фюрер із своєю «тисячолітньою» справою загинув у 1945 році, а справа народного вождя і досі плутається під ногами у людей. Виходить, що дівчинка Лізель, крадійка книжок, перемогла, а ми, які не звільнилися від теорій великого вождя Йосипа, у глибокій дупі.
Чому так відбулося? Відповідь на поверхні. У Німеччині всіх членів нацистської партії відсторонили від влади. Раз і назавжди. А у нас члени ВКП(б) і досі продовжують керувати.
Наприклад, візьміть наше Запоріжжя. У нас місцеві радянські гауляйтери керували містом і районами міста вважай до 2012 року. А деякі з них і сьогодні сидять або депутатами міськради або депутатами облради.
Ну, і щоб було сьогодні у Мюнхені, якби міську раду очолював щирий нацист? А у нас таке можливе. Раніше вони сиділи у міськкомі партії а тепер сидять депутатами міськради. І що ж вони побудували у місті? Ні те, ні се, ні кукуріку!
Де тепер Німеччина і де тепер Україна? Ось це і відповідь на наше питання!

20.05.2018р.
Свидетельство о публикации № 15323 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Слухаю шелест думок людей...
Краткое описание и ключевые слова для: Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

Проголосуйте за: Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"