Небилиця

      
 

Побігали, постріляли,
Накрили поляну
Й заходились домовлятись –
Доки ще не п’яні:
«Бувальщини – остогидли.
Байки – несерйозно.
От би чогось незвичного,
Щоб витиснуть сльози…
Треба так усе приправить
І таке утнути,
Щоб всі разом закричали:
Та не може бути!
І, якщо хто впарить- втюрить,
Чого не бувало –
В нагороду отримає
Все, що вполювали!»

Першим слово взяв Юрасик:
«Це, можливо, й диво,
Та пригоду розповім я
Все-таки правдиву.
Фарту в ній було чимало!..
Більш, ніж глузду й міри…
Сподіваюсь, що сьогодні
Мені не повірять…»

Правдива мисливська історія від Юрасика

Вечоріло. З полювання
Повертавсь додому.
Щось під ніс собі мугикав,
Забувши про втому.
Раптом бачу: вискакує
З балки вовча зграя.
До рушниці - а набою
жодного немає!
Вже й з ріднею став прощатись –
гірка моя доля! -
Та помітив краєм ока
Рятівну тополю.
Наче мавпа, на тополю
Видерся й радію,
що прокляті сіроманці
З голодухи виють!
Отак вили, завивали
Майже цілий місяць,
доки їх паскудні душі
Не взяла кабиця.

«А тебе ж як, любий куме,
Смерть там не скосила?»
«Це пусте! Жона щоденно
Харч мені носила…»

Правдива мисливська історія від Степана

«А я вірю! Кум Юрасик
Правду каже. Леле!
Я з віника одним залпом
Двох вовків застрелив!
То була якраз Покрова…
Йшли ми з Опанасом...
До ружжа, а там натомість –
Віник й пляшка з квасом.
Це вже жінка постаралась!
Ковінька – в печінку!
Через те, що я заходив
Із лісу – до шинку…
І якраз, мов хто замовив,
Зграя сіроманців
Саме та, яку я бачив
Сьогодні уранці.
Я й бабахнув!.. Ну, а далі
Вам усе відомо…
Притягли ми з Опанасом
Двох вовків додому.
Ще й чутки ходили лісом:
Дивувалась зграя:
« Уявляєте! В Степана
І віник стріляє!»

Знов куми сміються: «Друзі!
Й не таке буває!
Всім відомо: віник в хаті
Раз на рік стріляє,
А у лісі… Коли вовки… –
Карабіном стане…
Ти розповів бувальщину,
Дорогий Степане!»
«Ти тепер давай, Іване!
Не тягни за душу…
Бо потрусим ненароком,
Як в дитинстві – грушу»…

Правдива мисливька історія від Івана

«Я? Брехати? Ви сказились!
Які небилиці?
Краще чарочку подайте
Та шматочок пиці…
Небилиць не відав зроду,
Ну, а там дивіться…
Якось йшли на полювання…
Скоріш – похмелиться…
Походили, постріляли…
Як на те – нівроку.
Хто там був? Та я, звичайно,
І Василь Сорока.
Ще отой з Шалабалівки,
Кривенький на око,
Що тримає за дружину
Небогу Сороки…
Потім сіли на поляні.
Дістали, що мали.
Головне ж, що усі троє
По пляшці дістали!
Посідали – і на мене,
Наче на ікону:
«Наливай, Іване, - кажуть -
Скоріш самогону.
А на пеньку, повірите,
Ні чарки, ні склянки…
Ми тут дружно пригадали
Хто тещу, хто мамку…
От і все…»
- А що там далі?
- Соромно й казати…
Порозходились додому
Й полягали спати… -

- Ти, Іване, з’їхав з глузду
Каже кум Юрасик, -
Це ж горілка, а не кава,
Щоб не випить часом.
Що, скажи мені, за диво:
Гранчака не стало…
Так пили із огірочка,
З яблука бувало…
За таке нехлюйство, куме,
Турнемо із ланки -
І сліди позамітає
Твої до світанку…
То ж, як трапилося лихо,
Що немає склянки,
Можна просто перегризти
Пляшці тій горлянку!.. –

І в Степана слів чимало,
Та ще більше гніву…
- Звісно, брешеш ти Іване,
А це – не красиво!
Тобі теща поробила?
Чи хльобнув отрути?..
Порозходились додому!..
Та не може бути!..

- Може, може, голубчики!
Збирайте зайчаток!
У мішечок. Я сьогодні
Буду добрим татом…

- Ой, лишенько! Ой, матінко!..
- Пресвятий Микола!
Це ж вік тепер не бачити
Ні лісу, ні поля!.. –
І ще довго десь за лісом
Гелготіли гуси…
Та ще довш куми сміялись
У козацькі вуса!

Уже стали збиратися…
Іван носом крутить:
- Не зізнався б я, звичайно,
Та як мені бути?
Я не можу здобич взяти…
Знати б вам не лишнє:
Цю брехню не я придумав,
А великий Вишня!
- З цього місця – подробніше
І по пунктах, брате,
Це не той бува ще Вишня,
Що Остапом звати?
Той? То варто пом’янути –
Славний чолов’яга!..
За ним бігали щоденно
Хлоп’ячі ватаги.
А коли селом він їхав
На рябій кобилі,
Роздавав усім охочим
Абрикоси спілі.
А що співа! А розкаже!
Порадить корисне.
Була в нього улюблена
«Розпрягайте…» пісня…
«Розпрягайте хлопці коні –
І гайда до столу…
Піднімімо по чарочці,
Щоб всміхалась доля!..»
- Ти, Степане, розказуєш,
Наче сам те бачив.
- А то ж як?Звичайно бачив...
Так – і не іначе!
- Нехай йому земля – пухом!
А плавні…
- Втопили!..
Щоб їх бенеря побрала,
Як рябу кобилу!..
- І до чого ж тут кобила?
- На коня – й додому!..
І про наше полювання
Ні гу-гу – й нікому! -

А зайчаток, любий куме,
Забирай по праву:
Ти ж насипав, а ми з’їли
Мисливську приправу…
А за те, що не привласнив
Чужого доробку,
Тобі – стакан самогону
і брехні коробку!..

http://stihi.pro/16384-nebilicya.html
Свидетельство о публикации № 16384
Рекомендуйте стихотворение друзьям
Автор имеет исключительное право на стихотворение. Перепечатка стихотворения без согласия автора запрещена и преследуется...
  • © Сергей Редька :
  • Юмор
  • У стихотворения 18 читателей.
  • Комментариев: 0
  • 2019-02-09

Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Небилиця :

Гумористична поема, заснована на легендах перебування в нашому селі Остапа Вишні. Мисливці, куми, під чарочу розповідають про свої пригоди. Ось що з того вийшло...

Проголосуйте за стихотворение: Небилиця
(голосов:0) рейтинг: 0 из 100

    Стихотворения по теме:
  • Подтяжка лица
  • Серед дієслів і присудків
  • Зустріч з Музою!
  • Сучасне оповідання
  • Якщо щось піде не так, звалимо на Парасюка!Віталій Шевченко
  • У кодлі клятих друзів
  • У кодлі найкращих клятих друзів. Віталій Шевченко.
  • Горіти їм у пеклі
  • Ніхто не думає, що буде потім! Віталій Шевченко
  • Голуби миру
  • Де ми станемо однією ногою, там будемо стояти і іншою! Такий наш принцип! Віталій Шевченко
  • "Некошеной травой пробежать по полю..."
  • Про інтелигентів і партію. Юмор і сатира. Ванька відбив у секретаря парткому його жінку. Тепер, зрозуміло, секретар парткому люто ненавидить усіх інтелігентів, минулих, теперішніх і майбутніх.
  • "Вечной мужественности взмах..."
  • Письменник завжди тримає руку на пульсі. Я ж вже готовий письменник. І досвід в мене великий є, і знань потрібних теж багато. Можу вже писати! Віталій Шевченко
  • Український народний вулик
  • Гумористична історія про вибори довічного Президента. Голова Довічних Зборів підпорядковується Довічному Президенту, тобто вам. Ну, і так далі до самого споду: Довічних Сільрад. Віталій Шевченко.

Гумористична поема, заснована на легендах перебування в нашому селі Остапа Вишні. Мисливці, куми, під чарочу розповідають про свої пригоди. Ось що з того вийшло...


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Небилиця