Моя ти доню золотая

Стаття по матеріалам історичного архиву, про долю засуджених до Сибіру батьків та розкиданих по дітбудинках дітей. Трагічна правда життя. Віталій Шевченко.


 

Ці два листа не залишають людину байдужим. Прочитавши їх, забути вже неможливо.

Ось справжня ціна цієї війни, назву якої знахабнілі політики ніяк не можуть встановити. Зруйновані сім`ї, розпорошені під чужими іменами та прізвищами діти. В кращому випадку, бо багато з них померло без батьківської опіки.

І заради чого це робилося? Віднімали дітей у батьків, а самих їх відправляли до Сибіру, звідки багато не повернулося...

Виявляється, отакий фундамент міцної радянської держави? Про яку і досі багато людей кажуть, що раніше жилося краще. Краще, якщо не звертати уваги, що стоїш по самі коліна у людській крові.

Колись справжній письменник написав, що попіл Клауса стукає до серця кожної людини. Стукає він і до нас, бо не можна жити спокійно, прочитавши ці два листа, написані кров`ю серця.

 

«Шановна редакція

«Реабілітовані історією»!

 До вас звертаються Варфоломєєва Інна Григорівна та Попович Валерій Васильович, з якими Ви познайомилися в Державному архіві Запорізької області 13 лютого 2002 року, коли ми дивилися справу по звинуваченню нашої матері Чемерис Марії Йосипівни (дівоче прізвище Целлер) та її чоловіка Чемериса Федора Федоровича, засуджених у 1944 році.

Вони одружилися в 1936 році і проживали в селі Краснофельд (тепер Мар`янівка) Михайлівського району Запорізької області. Батько воював на фінській війні, був тяжко поранений, повернувся інвалідом 2-ї групи, а мати народилася, виросла і працювала в селі Краснофельд акушеркою. У них було троє дітей – Володя, Люда і я, Інна, наймолодша. Був свій дім, ділянка, господарство.

У травні 1944 року був арештований і засуджений мій батько, а через чотири місяці і мати, майно конфісковано, а всіх трьох дітей передали в дитячий будинок. Володі було шість років, Люді – 4, а мені не було ще й двох рочків.

У 1949 році мати звільнилась, але була під наглядом комендатури, без права виїзду. Це було в Красноярському краї. Батько відбував строк в іншому місці, на цей час він кинув матір і зійшовся з іншою жінкою, такою самою, як і він, яка народила йому двох дітей.

Мати почала розшукувати своїх дітей, розкиданих війною. Спочатку знайшла Вову, потім, в іншому дитбудинку під Запоріжжям, – Люду.

Мене у 1945 році забрали з дитбудинку і прийняли за дочку чудові люди, мої названі батьки – Єрмолін Григорій Лук`янович та Єрмоліна Марія Іванівна. Причому в документах не було згадано про моїх справжніх батьків, а рік народження та ім`я були змінені. На щастя, це були чудові люди, і в них мені було добре.

Рідна моя мати шукала мене довго і болісно. Куди вона тільки не писала, і тільки випадковість дозволила їй знайти мене. Я в цей час, у 1961 році, вийшла заміж і проживала в Донецькій області.

Мати приїхала до мене з Сибіру в Донецьк. Не знаю, чого було більше – радощів від довгоочікуваної зустрічі чи горя від того, що нічого вже не повернути і не виправити...

 

До рядків моєї сестри я, Валерій, тільки додам, що ми з нею зустрілися в Запоріжжі другий раз у житті. Перший раз у далекому 1961 році. Тоді ми проживали в Сибіру, за місцем проживання нашої матері після звільнення.

Потім було моє навчання. 27 років служби в армії. Старші брат та сестра, Володя і Люда, жили з нами в Сибіру. Володі вже немає, а Люда після заміжжя проживає у місті Грозному. Матір, після закінчення строку, відправили працювати в медпункт табору м. Артемівська Красноярського краю, де вона й познайомилася з моїм батьком. Він також постраждав у роки репресій і відбував там свій строк.

У матері від батька народилося ще нас двоє, я та Світлана. Батька вже немає на світі, а мати з 1999 року проживає разом зі Світланою у Німеччині.

Мати отримує пенсію, але здоров`я вже немає, і радощів це життя їй теж не приносить. У спогадах вона постійно повертається і наново переживає ті роки, коли зруйнували її сім`ю...

Ось така історія нашої сім`ї. Будемо дуже вдячні вам, якщо доля нашої рідної матері знайде відображення на сторінках вашої книги.

 

З повагою, ваші Інна Варфоломєєва

та Валерій Попович.

 

23.02.2002 р.»

 

 

Уривки з першого листа матері до своєї дитини.

 

«Дорога, кохана, золота моя рідна дочечка Інночка!!!

Дорога моя доню, з 1949 року я тебе шукаю, у мене зараз такий стан, що я тобі передати не можу. Адже скільки горя я прийняла – вас було троє, таких малесеньких, вас у мене вирвали з рук, наче в мене серце витягли. Це було таке горе, що передати неможливо, я не хворіла, а температура в мене доходила до 42 градусів. У мене були страшні серцеві приступи. Привезли нас у Чорногірськ Красноярського краю, і тут ми були в спеціальному таборі 5 років. В 1949 році я звільнилась. Вову, твого брата, я зразу знайшла, він був у дитячому будинку в селі Образцове, і я його забрала до себе в 1950 році. Люду я довго шукала, вона була в дитячому будинку у Кам`янці. Я тебе шукаю 13 років, куди тільки не зверталась. Все даремно. Тільки коли знайшла дівчинку Зіну, яка бачила, як тебе забирали названі батьки, то зуміла вийти на тебе.

Ось моя малесенька дорога дочечко, ми самі з Мар`янівки Михайлівського району. Зараз я живу без злиднів, але нічого не радує від такого переживання. Твоє прізвище було Чемерис Інна Федорівна, 9/Х- 42 року народження в селі Мар`янівка.

Дорога кохана доню, можливо ти мене і знати не хочеш, але я тебе дуже прошу, напиши мені відповідь. Я дуже чекаю. Скільки сліз пролито, я і зараз плачу. В мене вже і пам`яті немає, а мені всього 48 років. Ти в мене весь час перед очима, яка ти була малесенька...

Доню, золотая моя, я тебе дуже прошу, не залиш мого листа без відповіді. Я увечері вкладаюсь спати з думками про тебе і рано-вранці пробуджуюсь із ними.

Але на перший раз поки все, 1000 привітів від усієї моєї сім`ї, 1000 поцілунків та рукостискань від твоєї матері, яка тебе ніколи не забуває і яка тебе завжди любить, твоя рідна матуся Попович Марія Йосипівна.

 

20/ХІ-1961р.»

Избранное: статьи по истории
Свидетельство о публикации № 2390 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Стаття по матеріалам історичного архиву, про долю засуджених до Сибіру батьків та розкиданих по дітбудинках дітей. Трагічна правда життя. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Моя ти доню золотая

Проголосуйте за: Моя ти доню золотая

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Моя ти доню золотая