Що чекало Європу?

Нарис про те, що чекало б Європу у 40-ві роки ХХ століття, якби не напад Германії на Радянський Союз. Віталій Шевченко.


В історії більшовизму є невеличка, але досить симптоматична сторінка. Це відносини лідера російської соціал-демократії Володимира Леніна із своїм улюбленим учнем Романом Малиновським. Ленін Постійно йому протегував, за його рекомендацією цього талановитого оратора та організатора в січні 1912 року вибирають на Празькій конференції у склад ЦК. 

Але ніхто тоді не знав, що вже з травня 1910 року Малиновський був агентом царської охранки. Коли він захотів під впливом якихось обставин відкрити Леніну дещо зі свого непривабливого минулого, то той його рішуче перебив, кажучи, що «для більшовиків подібні речі не мають жодного значення»: «Я збираю до свого оточення “всякую дрянь”, головне, щоб вони клялися на “Капіталі” Маркса і вміли “працювати”».

Серед оточення Леніна, яке вміло «працювати», можна назвати в першу чергу Бабушкіна, Дубровинського, Свердлова, Сталіна, Дзержинського. Якщо перші двоє загинули передчасно, не встигши розкрити свої таланти, то останні троє показали народам бувшої царської імперії, як вони вміють «працювати»!

Навіть коли в партії виникли підозри щодо Малиновського і була створена комісія у складі Я. Ганецького, Г. Зинов`єва та самого В. Леніна по перевірці цих підозр, то Ленін рішуче став на захист свого протеже. У своїй статті з цього приводу він писав: «…вы позволяете мерзавцам, гадинам, вонючкам, мимо которых с презрением прошёл рабочий класс, копаться в этом! И кто судьи? С вашей стороны дурачки соколовы и крестинские, тайно способные жать руку Мартову?!»

Але коли відбулася лютнева революція, відкрилися архіви і стало відомо, що Малиновський був агентом охранки, то Ленін сказав:

– Экий негодяй! Надул-таки нас. Предатель! Расстрелять мало!

І коли у листопаді 1918 року Малиновський мав необережність повернутися до Росії, то був схоплений більшовиками і розстріляний «без всякой идиотской волокиты», за словами того ж самого Леніна.

Треба сказати, що більшовики якраз і не відзначалися особливою «идиотской волокитой». На їхньому рахунку багато таких розстрілів і вбивств.

Саме в ці січневі дні, коли Україна, як і весь православний світ, святкує Різдво Христове, 90 років тому був підступно убитий співробітником НКВС у хаті свого батька геніальний український композитор Микола Леонтович, мелодію якого «Щедрик» ( на англійській мові «Carol of the Bells») співає і досі увесь світ. І буде співати завжди, доки буде йти по всій землі Ісус Христос, захисник сірих, убогих, бідних і слабких. А скільки їх загинуло від катів більшовицьких, ніхто і не знає.

Коли згадують розстріляних польських офіцерів, то весь час намагаються зрозуміти, чому це зробив Сталін, що він мав на думці. І пояснюють тим, що, мовляв, Сталін помстився полякам за поразку у 1920 році, коли більшовикам, а серед них був і Сталін, прийшлося відступати з Польщі. Але я думаю, що пояснення досить просте. І на цю думку мене наштовхнули публікації редактора журналу «Музеї України» Віктора Тригуба, відомого журналіста, про долю еліт Литви, Латвії, Естонії та Молдови. Після трагедії польських офіцерів  табори НКВС стали вільними для нових партій європейської еліти, які потрапили б до рук Сталіна. Він, як і Ленін, марив світовою революцією і ніколи її не скидав з порядку денного. Після Польщі у 1939 році наступила черга у 1940 році народів Прибалтики та Молдови, а в 1941 році Сталін планував звільнити народи Німеччини, Румунії, Австрії, Болгарії з Югославією, Франції та інші країни Європи від засилля світового капіталу. І скрізь було б одне і теж саме: арешт і вивіз еліти у заздалегідь обладнані табори НКВС, де їх б чекали розстріли, як польських офіцерів. Так планувався насаджуватись новий більшовицький, революційний, пролетарський порядок у Європі.

Але Гітлер мав свою, особисту, думку на всі ці сталінські плани, тим поламавши усі розрахунки майбутнього генералісимуса. 

Після війни ніхто вже не згадував про «освободительные» походи на Париж, Відень або Тірану. Так і залишилися розстріли польських офіцерів десь на узбіччі світової історії, поки існував Радянський Союз. Ніхто не здогадувався, що це був тільки початок і слідом повинні були йти розстріли інших народів Європи.

Та на щастя людей, вони не реалізувалися. Хоча у себе в країні і в найближчих сусідах «всякая дрянь» кров випила багато...

 

7.01.2012 р.

Свидетельство о публикации № 2449 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Що чекало Європу?.

Нарис про те, що чекало б Європу у 40-ві роки ХХ століття, якби не напад Германії на Радянський Союз. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Що чекало Європу?

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100
    Произведения по теме:
  • Закон Єфремова
  • Анекдот дня на політичну тему. Розмова з сусідом. Бувальщина. Віталій Шевченко.
  • Гость из стереотипов
  • Рассказы. Фантастический короткий рассказ. Рассказ о недалёком будущем, о том, как наши нынешние социальные проблемы отражаются в судьбах людей будущего. Люди находят свои ощибки, исправляют их,
  • Картинка с натуры
  • Короткий сатирический рассказ о депутатах. Виталий Шевченко. 
  • Споріднені душі
  • Коротке сатиричне оповідання про Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва. Віталій Шевченко. 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Що чекало Європу?