Блискавична реакція

Оповідання про шантаж і блискавичну реакцію, про авторитетів і найманців, мажорів і дільців. Віталій Шевченко.


Пам’яті Оксани Макар

 

Двері в кабінет прочинилися, і на порозі з`явилася Марійка – секретарка, 20-річна дівчина, така молода, а вже знає англійську мову.

– Семене Івановичу! – сказала вона, – тут до вас якась людина.

Він клацнув на комп`ютері останню літеру, подивився на екран: гарно вийшло.

– Хай заходить! – кивнув Марійці.

В кабінет зайшла якась дивна людина. Вицвілий плащ, більше схожий на балахон, з-ід якого визирали стоптані черевики, на голові скуйовджене волосся, неголений, дивиться якось значуще.

– Сідайте! – кивнув на стілець біля столу. Але дивак не сів, він швидко сказав завчену фразу:

– Ми... той... підрахували... що... в тебе... 300 мільйонів в обігу... той... віддаси половину... і без коників... бо втратиш доньку...

– Ти диви, – засміявся Семен Іванович, – все підрахували… а як мені це все поділити?

Їхній викладач фізкультури у технікумі, Бесо Арчилович, завжди казав:

– Тобі, дарагой, не фінансами займатися, а спортом, бо в тебе геніальна реакція, такої я ні в кого не бачив!

Цим своїм сміхом він збив відвідувача, той усе чекав, тільки не сміх людини, в якої ось так, ні сіло ні впало, відбирають половину його статків.

– Я усе сказав, – нерішуче повторив балахон.

– Та ви сідайте! – Семен Іванович знову запропонував сісти відвідувачу. І, спантеличений, той сів на стілець.

– Я розумію, – продовжував володар кабінету, – ви там усе ретельно підрахували, але в мене всі гроші в обігу, тому передайте туди, – він ткнув пальцем кудись угору, – щоб уточнили, що залишається у мене, а що заберете ви. А ще краще було б зустрітися, щоб конкретно поділити.

Несподіваний відвідувач піднявся і, не зводячи очей з Семена Івановича, позадкував з кабінету.

Семен Іванович почекав, поки людина вийде з будинку, і підійшов до вікна. Якщо живе поруч, то піде пішки, а якщо мешкає десь подалі, то сяде на автобус, а зупинка якраз перед його вікном. І дійсно, балахон виперся на інший бік вулиці, сів на лавку на зупинці, чекаючи автобуса і зрідка поглядаючи на будинок, що завмер навпроти нього.

Треба було цього чекати. Зараз скрізь розвелися оці круті, мажори, авторитети, куди не плюнь, скрізь вони. Оце і до нього добралися. Дружина вже давно казала: поїдемо за кордон, чорт з ними, з цими грошами. Усе не заробиш. А йому хотілося хоч щось зробити на рідній землі. Добре пам`ятав, як батько гнув спину на колгоспних ланах.

До зупинки підкотився автобус, хтось вийшов, хтось сів, серед тих, хто сів, був і балахон. Поїхали. Значить, живе десь на Гусарці. Тепер будуть шукати зустрічі, треба підготуватися. Відпустив шофера, пішов пішки. Йшов, а чомусь здавалося, що за ним йдуть. Озиратися не став, а зайшов у «Амстор» по дорозі. Людей тут багато, хай понервують. Заглянув у відділ, де продають диски з фільмами. Стояв біля стелажу, так, щоб його не було видно з входу, і роблячи вигляд, що збирається щось купити. Мабуть, оцей фільм «Артист», усі хвалять.

Не помилився, у відділ вскочив якийсь молодик, товста репа, зробив вигляд, що теж щось збирається купувати. Десь його бачив, де саме? Пам`ять на обличчя мав гарну. Зосередься і згадай.

Вдома дружина готувала вечерю на стіл.

– Зараз Софійка прийде, тоді і повечеряємо, – посміхнулася вона йому.

Він вийшов на двір, підійшов до воріт, звідси непомітно оглядав вулицю. По ній пройшовся той самий, що заглядав у відділ. Бач, до чого дійшло.

В кінці вулиці почув дівочі голоси, серед них розпізнав Софійчин. Сховався за гараж. Біля воріт Софійка порозмовляла з подругами, потім побігла у хату. Він обережно вислизнув з-за гаража і теж пішов додому.

Повечеряли. Софійка сказала, що у неділю збирається із подругами поїхати у місто. Іншим разом він був би не проти, але цього разу сказав:

– Доця, краще посидь вдома, я тобі потім усе поясню.

– Ну, тату, – надула губки Софійка, але, глипнувши на батька, замовчала. Якщо він щось каже, то краще слухатись. А батько подивився на дочку і подумав: краще б отой в балахоні не лякав його.

Після вечері він пішов у свою кімнату, завмер перед телевізором і, хоч на екрані чудова героїня, яку грала Кіра Найтлі, зваблювала простодушного героя, але він їх не помічав, думки його були далеко від них, таких впевнених у собі героїв.

І тут він згадав отого, в «Амсторі». Це ж широко відомий у вузьких колах цікавих людей Сашко Боцман, з тюрми не вилазить. Найманець Зеленого, найбільшого в них авторитета. Ось хто до нього добирається! І думка запрацювала чітко і швидко.

Витяг із шухляди мобілку, по якій дзвонив тільки в гострій потребі. Набрав номер, прислухався, як десь далеко м`яко залунав дзвоник. Хтось на тому боці завмер, мовчки прислухаючись.

– Зустрінемось, як завжди, – сказав він і виключив мобілку.

Ще ніхто нічого не підозрював, а колесо подій закрутилося.

Тільки той, у балахоні, коли вже посутеніло на вулиці, вийшов з дому і пішов у бік вокзалу. Він ще в кабінеті отого крутого зрозумів, що вони всі програли і треба тікати, поки ще живий. З такою блискавичною реакцією людину він ще в своєму довгому житті не зустрічав.

 

29.03.2012 р.

Свидетельство о публикации № 2978 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 2 309
  • Комментариев: 0
  • 2012-04-17

Проголосуйте. Блискавична реакція.
Краткое описание и ключевые слова для Блискавична реакція:

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Блискавична реакція