Життя, як воно є

Віталій Шевченко.

 

     Круцик посадив за стіл навпроти себе тестя і тицьнув йому анонімку.

     – Тепер треба реагувати! – жалібно промовив він.

     – Старший економіст планового відділу Гольдштейн, позапартійна, народилася в Америці, – розібрав Сергієнко і зразу же відреагував. – Ну, то й що? Людина завжди десь народжується. Без цього не можна!

     – Але ж в Америці! – привів останній аргумент Круцик.


     Завідуючий оргвідділом міському партії Круцик взявся за голову. Перед ним на столі лежав лист до компетентних органів, де невідомий докладно розповідав про життя феросплавного заводу.

     Було від чого занервувати. Директор заводу Сергієнко, який звинувачувався в листі, був його тестем. «От тобі маєш! – Круцик не знав, що робити. – Тепер, коли мене нарешті зібиралися висунути на посаду секретаря!» Він підняв слухавку.

     – Слухаю вас, Петре Івановичу! – зразу же забринів приємний голос секретарки, Людочки.

     – Викличте до мене терміново Сергієнка, – і він поклав слухавку.

     Походив по кабінету. Хто б це міг написати? Ще раз заглянув у лист з шкільного зошита. Дитячим почерком хтось обписав його увесь з обох сторін. «Не встановиш!» – зрозумів Круцик. Майбутнє його було тепер сумне і невизначене. Скільки казав тестю: «Не бери на роботу своїх однополчан! Війна давно закінчилася». Не слухає Старий. Зітхнувши, він підійшов до вікна, подивився на вулицю. Був робочий день, і рідкі перехожі йшли по своїх справах повз будинок міськкому партії. Їм було не до нього.

     Озирнувся на портрет Малєнкова, що висів на стіні якраз навпроти. Той байдуже дивився кудись убік. Мовляв, сам приймай рішення. В цей час хтось постукав у двері, вони відчинилися, і в кабінет зайшов тесть, високий, кремезний чолов’яга, з орденською планкою на грудях шевйотового костюма.

     – Папа! – зразу пішов до нього Круцик. – Я ж вас попереджав, не беріть на роботу своїх однополчан! От тепер маємо!

     – Що? Чергова анонімка? – здогадався Сергієнко, цьомкаючись із своїм зятем. – Чхати я хотів на них!

     – Подумайте про свою дочку! – застогнав Круцик, хапаючись за голову. – Врешті решт – про мене! Моя кар’єра піде цуцику під хвіст!

     Круцик посадив за стіл навпроти себе тестя і тицьнув йому анонімку.

     – Тепер треба реагувати! – жалібно промовив він. – А які наслідки? Хто зна.

     – Старший економіст планового відділу Гольдштейн, позапартійна, народилася в Америці, – розібрав Сергієнко і зразу же відреагував. – Ну, то й що? Людина завжди десь народжується. Без цього не можна!

     – Але ж в Америці! – привів останній аргумент Круцик.

     – Бо батьки були професійні революціонери, до революції жили там, – не погодився знову Сергієнко, – до того ж, вона мене витягла пораненого з полю бою. Тоді там ніхто не питав, де хто народився. Не будь таким боягузом!

     – А ось далі, дивіться, – гнув своє Круцик. – Начальник цеху тепловодопостачання товариш Кац-Рейтман, член КПРС з 1940 року, має родичів в Америці! Як такого можна приймати на роботу? Куди дивилася ваша спецчастина?

     – Ть-ху! – розсердився Сергієнко. – А ти знаєш, яким він був начальником розвідки полку? Все в нього горіло під ногами! Я на Сему міг покластися як на кам’яну стінку. Не підведе.

     На закінчення додав:

     – А були в Америці, то й залишилися живими. А його мати загинула в Одесі. Свої ж і видали.

     – А що мені робити? – мало не плакав Круцик. – Треба ж якось реагувати!

     – Що там ще? – вивчав анонімку Сергієнко. – Головний енергетик заводу тов. Семінович, член КПРС з 1947 року, працює безініціативно, приховав від партії, що його родичі займалися антирадянською діяльністю, – мружачи очі розібрав Сергієнко. – Добре, скажу Миколі Івановичу, щоб підготував пояснення.

     – Цього замало, треба якось радикальніше, – засумнівався Круцик.

     – Звільняти нікого не буду! – відрубав Сергієнко. – Я їх всіх знаю з війни. Можна покластися на них в усякій ситуації. Що ще треба від працівника?

     – Але ж відреагувати треба, – гнув своє Круцик. – Ось, бачите тут таке написано, – і він процитував анонімку: – Начальником технічного відділу працює Неймарк, член КПРС з 1920 року, з 1917 по 1920 рік був у Бунді, має родичів в Америці.

     – Слухай, Петю, – не витримав Сергієнко, – треба ж мати здоровий глузд! Яків Борисович пройшов в мене всю війну замполітом. Це його найвища атестація. А ти мені цитуєш оцю погану анонімку!

     Подивився на розгубленого зятя, згадав свою дочку, пом’якшав:

     – Добре, – сказав він, – зробимо так. Ти підготуй довідку, виклади оці всі факти, що в анонімці, і надішли мені на перевірку. А я перевірю, відреагую і дам тобі відповідь.

     Круцик швидко-швидко хитав головою, погоджуючись. Слава тобі, Господи, тепер його кар’єрі ніщо не загрожує! Чи надовго тільки?

 

 

                           28.10.2006 р.

Свидетельство о публикации № 345 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 2 403
  • Комментариев: 0
  • 2010-11-19

Проголосуйте. Життя, як воно є.
Краткое описание и ключевые слова для Життя, як воно є:

(голосов:2) рейтинг: 40 из 100
    Произведения по теме:
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Важка шапка Мономаха
  • Віталій Шевченко
  • Поруч з нами
  • Оповідання про хлопця – не то ідіота, не то вундеркінда, із екстрасенсорними здібностями. Віталій Шевченко.
  • Сучасна історія
  • Десь біля нас... Віталій Шевченко.
  • Мели, Іване, доки вітер стане!
  • Оповідання про бюрократів, про чиновників, про міськвиконком. Віталій Шевченко

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Життя, як воно є