Великодні пілігріми

Оповідання про подорож у степ та балки. Останнє, ще тепле (навіть гаряче) про Вовчу греблю. Всіх з Великим і світлим святом Перемоги! Юрій Безух.

 
Оптимістична філософія та життєвий досвід свідчать, що коли Провидіння щось у нас відбирає, то скоріш всього Воно просто звільняє місце для чогось нового.
Ми тепло попрощалися з Віталієм Івановичем. Переїжджаючи на Кіровоградщину, Гончаров В. І. полишив не лише добру пам’ять, а й передав свою колекцію гермів-котків та жорно. Вони прикрасили парк біля районного будинку культури й поповнюються новими пам’ятками.
Пройшло кілька тижнів, і подзвонив фермер зі Змагання В. П. Ярошенко. Він розповів про своє захоплення нашою степовою минувшиною і запросив на екскурсію.
Восени ми відвідали недосліджену мною окраїну нашого району. Там, на балці Сухий Ярок, збереглася давня іменна Коржова гребля. Сіро-бурий степ скрашували гарні ніжно-рожеві квіти степової гвоздики. Тут же виникли плани щодо наступної мандрівки.
Нагода випала в квітні наступного 2012 року. Другого після Великодня 16 квітня ми вирушили в пішохідну мандрівку. Син Віктора Пимоновича, теж Віктор, підвіз нас до Дружбівки-Калги. З задоволенням оглядаємо збережені будівлі земської школи. Далі – шлях на північ вздовж звивистого русла балки. Не так давно місцевий тракторист у цих краях був змушений ховатися від вовка в кабіні. Так що Віктор Пимонович прихопив рушницю. Крім лисиці, зайця та кількох куріпок, нам нічого не трапилося. Погода сприяла нашій мандрівці: хмарно, але без дощу. Цікав, що балка Велика Калга починається з невеликого вибалку, а ось велике північне русло носить назву Сухий Ярок.
Балка зараз не розорюється, але різниця між рослинністю тієї частини, що розорювалася в погоні за «українським мільярдом», і її цілинною частиною – відчувається. Хоча флора в цілому бідна і пригнічена. Дещо багатша на квіти і трави південна околиця Новорогачинського, де зусиллями колишньої керуючої відділком було збережено пасовище. Неподалік правого берега, в посадці, серед акацій та в’язів, розкинулася кремезна дика груша, явно самосійка. А найближчий до вітровпору – хутір Міщенка. Підобідаємо під цією грушею. Видно слід від кострища, так що облюбували це місце не ми перші.
Крокуємо далі вздовж балки. Полишивши Новорогачинське зліва, доходимо до Вовчої Греблі*, де нас уже чекає машина. Що ж, маршрут пройдено немалий, відмахали кілометрів 15, пора вертатися додому. У жодній з балок: Сухий Ярок, Каненга, Вовча Гребля та Сухий Яр – води немає. Але Сухий Яр обсаджений старими й молодими вербами і має привабливий вигляд. Сповнені враженнями та планами на майбутнє, вертаємося додому. Ми краєчком торкнулися та відчули подих того степу в якому жили наші предки.
Рік 2012 був насичений подіями, поїздками та враженнями. В той же час зріло бажання відвідати місця обох хуторів: Міщенкового та Вовчої Греблі. Порівняти та розставити всі крапки над «і». Відчути оте глибинне: «Предки мои внимали пятками земле, а макушкой – небу!».
У мене ж було навпаки. В голові вже все склалося, треба було лише завершити – відчути ногами.
Дзвоню друзям-краєзнавцям з Веселівського району. Запрошення тут же з радістю приймається. Заради такого діла приїхав і син Валентин з Дніпропетровська. Зустріч на Вовчій Греблі, якраз на межі Херсонської та Запорізької областей. Приїхали з картами, книгами, рукописами. Кожен прагне поділитися своїми новими знахідками.
Спершу їдемо в урочище Міщенково. Воно розташоване якраз посередині великого поля, засіяного пшеницею. Щоб добратися, треба чимало пройти по сусідній оранці – фермери старанно зорюють польові дороги. Бажаючих пройтись по бездоріжжю виявилося всього троє. Степ зустрів буянням маків. Таке ж море маків навколо дрімучих заростів, – власне, єдиного, що нагадує про хутір. Густа й висока пшениця надійно сховала всякі натяки про колишні будівлі. «Внимаю» п’ятами землю і силою уяви відтворюю колишнє життя. По ледь помітним змінам рельєфу розповідаю супутникам: ось в’їзд, тут будинки, залишки ставка, сад.
Зробивши коло, вертаємо на Вовчу Греблю. І тут над нами святковий хоровод кібців. Їх десятка три, вони просто кружляють, вітаючи нас. Навіть у Дурній Балці, де була велика колонія цих найдрібніших і найхулігайніших із наших соколиків, не бачили одночасно такої їх кількості. За моїми багаторічними спостереженнями, кібчики прилітають до нас (аж з Південної Африки!) 4 травня. Цієї ранньої та жаркої весни, я спостерігав їх масовий приліт 26 квітня.
Не лише ми оцінили місце злиття Вовчої Греблі та Сухого Яру. Мої супутники знайшли кострище з запасом хмизу і стіл. Ми ж з Валентином шукаємо інше. Переходимо до старого кладовища – все, що лишилося від Стасів. Частина могил прибрані, інші вже забуті і поросли бур’яном.
Вимальовується загальний вигляд поселення. Вздовж мальовничої балочки зі сходу на захід ішла вуличка. Перпендикулярно, вздовж Вовчої Греблі спочатку зелена огорожа з жовтої акації, далі більш надійна – з глядичії – дикої акації і нарешті пеньки, каміння та купи землі і сміття – все, що лишилося від саду та будівель. І тут нас чекав новий сюрприз. З-під ніг Валентина випурхнув великий світло-рудий хижий птах. Спочатку мені привиділася «котяча» морда сови. Низько й важко він зник за найближчим вітровпором. Ми зрозуміли, що підняли самку з гнізда. А ось і саме гніздо – кілька билинок на землі, 7 білих яєчок. Щось середнє між голубиними та невеликими курячими. Зверху символічний дах з кількох рідких кураїн. Дах – маскування від ворон та інших хижаків.  Залізти й злетіти з гнізда можна лише з одного боку. Можна лише дивуватися витримці і вмінню маскуватися. Адже Валік фактично переступив через гніздо. Квапливо робимо фото і швидко йдемо геть. Хижі птахи дуже сторожкі і можуть покинути виявлене людьми гніздо. Взагалі склалося враження, що крупні орли та соколи непогано почувають себе в цьому віддаленому куточку не лише району, а й області. Ми бачили їх регулярно. Кілька разів траплялися і припутні («вяхирі» російською).
Дома спробуємо розібратися, кого ж ми потривожили. Тим більше, що по мобільному нас запрошують до столу. Віддавши належне нехитрій трапезі, роз’їжджаємося.
Та є ще одне місце, яке мене манить. Пам’ятаєте – «міцний, як грибочок, курганчик». Він посередині закультивованого соняшникового поля. Я вирішив зміряти його п’ятами. Спека, земля розігріта й безліч грудок. Так що вже добре довелося намазати п’яти маззю. Але майже 2,5 метровий «курган» нас розчарував. Він виявився всього лиш фундаментом – основою від полишеної водонапірної башти. А жаль...
Щодо гніздового птаха. Недаремно кажуть, що ранок мудріший за вечір. Вранці, на свіжу голову, все склалося. Велика кладка на землі. Орли відпали одразу – у них у гнізді максимум три яєчка. Совиний вигляд. «Щоки», що нагадують совині, мають лише луні. Що це не болотяний і не луговий лунь, свідчив колір (вони темніші), та й відсутність води майже виключала гніздування лучного, а тим більше, очеретяного лунів. Залишилися білі луні – рідкісний степовий, та більш розповсюджений польовий. Їх дуже важко відрізнити у природних умовах, тим більше самку. У польового біле надхвістя, але помітити його важко. Залишалася кладка. У степового – 3–5 яєць, у польового – 5–6, у нашої «рекордсменки» – 7. Самка польового більша, до 600 грамів. Розмах крил до 120 см.Якщо нагадати, що лунь степовий більш рідкісний, можна сміливо зробити припущення, що ми підняли самку польового луня.
В результаті цієї мандрівки отримали радість спілкування з однодумцями та природою степу. Остаточно вималювалося розташування та структура двох найбільших Міщенковських хуторів. І, звичайно ж, подарунки від степу: червоне водопілля маків, хоровод кібців та гніздо луня.

5.05.13. Великдень.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 5105 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © lik :
  • Мемуары
  • Читателей: 3 205
  • Комментариев: 0
  • 2013-05-12

Стихи.Про
Оповідання про подорож у степ та балки. Останнє, ще тепле (навіть гаряче) про Вовчу греблю. Всіх з Великим і світлим святом Перемоги! Юрій Безух.
Краткое описание и ключевые слова для: Великодні пілігріми

Проголосуйте за: Великодні пілігріми


    Произведения по теме:
  • Візит вдячності
  • Краєзнавче оповідання про місце, де був хутір Стаси, степ, дику незайману природу рідного краю. Продовження теми Вовчої греблі та Вершника з минулого. Юрій Безух.
  • Повторний візит
  • Нарис про дику природу степу та засновників мого роду. Хутір у степу. Юрій Безух.
  • Вовча гребля
  • Краєзнавчі нариси про південь України, Сірогози Херсонської області, про засновників мого роду. Юрій Безух.

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: