Чому Леніна не заарештували у 1917 році

Нарис про долю тих, хоть рятував Леніна від арешта в жовтні 1917 року. Віталій Шевченко.

Ленин... – памятник около магазина.

Даша Т., 1 «А» класс,
школа №686, г. Москва, 2006 г.



Готуючи статтю про життя та діяльність відомого діяча революційного руху Росії Георгія Валентиновича Плеханова (1856–1918), я несподівано для себе зіткнувся (як не дивно, бо про це писали усі, хто хотів) з маловідомою сторінкою в життя Леніна і його найближчих помічників і соратників у сімнадцятому році.
Коли я почав більш докладніше вивчати події від липня до жовтня сімнадцятого року, в яких приймав участь вождь більшовизму, то побачив, що не все потрапило на очі дослідників та письменників.
Думаю, що і читачам буде цікаво познайомитися із результатами моїх пошуків.
Нагадаємо, що Ленін, прибувши в Петроград, начав активну агітацію за соціалістичну революцію, і вже в липні місяці була зроблена спроба захопити владу збройним шляхом. Але ця спроба не вдалася, і Тимчасовий Уряд видав розпорядження про арешт Леніна та відомих керівників більшовиків, які керували повстанням, і відання їх до суду.
Хоча в радянській історіографії довгий час писалося, що це була мирна демонстрація, яку розстріляли війська Тимчасового Уряду. Але залишимо це на совісті тих, хто це писав.
Більшість керівників повстання здалася і була заарештована. Але суд так і не відбувся, і заарештованих поступово звільнили. Згадайте, що було з подібними заарештованими ДПУ або іншими революційними органами за часів радянської влади!
Але Ленін терміново пішов у підпілля. Він не захотів з’являтися на суд. Не будемо коментувати його рішення. Зробив так, як зробив. Всі роки радянської влади нам розповідали, що його збиралися при арешті вбити. Але з усіх заарештованих по справі липневого повстання жодного не було вбито.
Першу ніч, 5 липня, Ленін переховувався у Сулимових. 6 липня він вже ночував у сім’ї Василя Миколайовича Каюрова (1876–1936), про нього напишу трохи нижче докладніше. 7, 8 та 9 липня він ночував ще в одного відомого партійця, Сергія Яковича Аллілуєва (1866–1945). Його молодша дочка Надія (1901–1932) була дружиною Сталіна (1879–1953).
А вже у ніч з 9 на 10 липня він перебував в сім’ї робітника сестрорецького заводу Миколи Олександровича Ємельянова (1872–1958). Через кілька днів Ємельянов переправив Леніна у Розлив, тепер всесвітньовідомий, в якому Ленін знаходився цілий місяць, до початку серпня.
Ховався він там разом із Г. О. Зінов’євим (1883–1936). До хрущовської відлиги цей факт замовчувався. Скрізь писали, що він там був один і ретельно писав свій геніальний твір «Держава і революція».
А виявилося, що поруч із ним був іще інший партійний товариш, Зінов’єв. Першим про це написав Еммануїл Козакевич (1913–1962) у своїй повісті «Синій зошит». В свій час її з-за цього зачитували до дірок. Хоча тепер, перечитавши її, бачу, що багато в ній сьогодні помилок і замовчувань. Про це я напишу трохи згодом.
Коли Ленін відчув, що його можуть заарештувати у Розливі, то він переправився у Фінляндію. Там вже було трохи легше. Фінляндія йшла повним ходом до незалежності. І юрисдикція Тимчасового Уряду була тут трохи обмеженою.
6 серпня Ленін виїхав з Петрограду. Його переправили у село Ялкала до сім’ї П. Г. Парвіайнена, батька члена партії Лідії Петрівни Парвіайнен (1892–1970), тестя бойовика Ейно Рахьї (1886–1936). Але там він не затримався, бо батько Лідії Парвіайнен здогадався, хто у нього в домі переховується. І Ленін поїхав аж до Гельсінгфорсу (на шведській мові це Гельсінкі). Там він переховувався в помешканні начальника міліції міста Густава Ровіо (1887–1938).
Потім, відчувши, що забрався далеко від Петрограду, вирішив повернутися поближче до міста майбутньої соціалістичної революції. Був деякий час у Виборгу. А потім знову, перед самим переворотом, приїхав до Петрограду.
Дослідники пишуть, що за цей час він мешкав на 17 конспіративних квартирах.
З останнього помешкання, Маргарити Фофанової (1883–1976), 24 жовтня увечері Ленін пішов у Смольний, щоб втягнути Росію у веремію подій, які ми і досі не можемо залишити у минулому.
Хто сумнівається в цьому, хай подивиться, як Янукович підписував угоду з Євросоюзом у Вільнюсі.
Весь цей час зв’язував Леніна із ЦК партії більшовиків відомий діяч партії Олександр Васильович Шотман (1880–1937).
Ось я приблизно намалював коло людей, які були поруч із Леніним у цей час від липня до жовтня, а також ті місця перебування, де йому довелося переховуватися.
Цікаво, що остання адреса, звідки Ленін пішов у безсмертя, така: вул. Сердобольська, 1, кв. 41.
Як казав Чехов, «говорящая фамилия», так і тут, Ленін в результаті своєї діяльності зробив країну «сердобольскою».
Постає питання, чому Леніна не піймали і не заарештували? Охороняли його двоє чи троє фінських робітників, які не мали спеціальної підготовки по охороні людини, в даному випадку Леніна.
Все роз’яснюється дуже просто. В уряді Керенського міністром юстиції був меншовик Павло Миколайович Малянтович (1869–1940). Давайте уважніше придивимося до нього. Відомий адвокат, захищав учасників демонстрацій в Сормові та у Нижньому Новгороді у 1902 р. Серед його підзахисних був знаменитий робітник Павло Заломов (1877–1955), який став прототипом Павла Власова, героя відомої повісті М. Горького «Мати». Усього провів більше, як 100 політичних процесів.
В 1905 році його помешкання було явкою для Московського комітету РСДРП, а в 1909 році дав гроші РСДРП для підкопу під тюрму з метою звільнення в’язнів. Ось така перед революцією заслужена фігура.
Але головний факт в біографії Малянтовича ось який! Він виграв цивільний процес у спадкоємців фабриканта Сави Морозова (1862–1905), який мав необережність залишити 100 000 карбованців у спадок Марії Андрєєвій (1868–1953), дружині М. Горького, після чого його знайшли вбитим.
Отримавши гроші, Марія Андрєєва передала їх одному з лідерів більшовиків Леоніду Красіну (1870–1926), який, в свою чергу, приніс це своєму лідерові, Леніну. Ще треба нагадати, що в 1915 р. Малянтович прийняв до себе на роботу помічником учасника революційного руху меншовика Андрія Януарійовича Вишинського (1883–1954).
У вересні 1917 року став міністром юстиції Тимчасового Уряду. Вважав, що більшовики це його товариші по боротьбі. Підписав доручення про арешт Леніна.
Не вірю, що така людина, яка сидить на двох стільцях, могла арештувати Леніна. Так і вийшло. Але в житті нічого не минає безслідно.
В листопаді 1937 р. він був заарештованій, а 21 січня 1940 р. Малянтовича засудили до розстрілу і наступного дня розстріляли. Мабуть, комусь дуже хотілося оцього старця засудити на смерть саме у день смерті Леніна.
Малянтович після арешту звернувся до свого робітника у минулому, Вишинського, щоб той його врятував, але цей захисник соціалістичної законності відмовив йому. Отака дяка!
Мабуть, коли його вели на розстріл, Малянтович подумав, що у 1917 р. він помилився, потрібно було йому виконати обов`язок міністра. Та було вже пізно.
А як же склалася доля тих, хто оберігав та ховав Леніна весь цей час?
Про М. Сулимову не вдалося нічого розшукати. Можливо тому, що мала якесь відношення до Данила Єгоровича Сулимова (1890–1937), голови Ради народних комісарів РРФСР (1930–1937), розстріляного у 1937 р. Якщо це так, то тоді все зрозуміло. А ось Василь Миколайович Каюров дуже цікава фігура. Він у 30-х роках створив партію боротьби проти диктатури Сталіна, так звану групу Мартем’яна Рютіна (1890 – 1937), який написав усі документи групи. Зрозуміла річ, їх усіх заарештували і розстріляли. Разом із Каюровим розстріляли і його сина Олександра (1899–1937).
Доля Миколи Олександровича Ємельянова, наступного діяча у вервечці тих, хто опікувався Леніним, теж дуже цікава. Він, мабуть, з-за того, що переховував Леніна у Розливі, найбільш відомий.
Після захоплення влади більшовиками у жовтні 1917 р. Ємельянов на радянській і партійній роботі. В 1932 р. пішов на заслужений відпочинок, але у грудні цього ж року заарештований, бо виступив на захист Зінов’єва, який теж переховувався у нього в Розливі.
Дружина, Надія Кіндратівна, яка готувала їжу світочу світового пролетаріату у халабуді, теж була заарештована з чоловіком. Старші діти Ємельянова, Кіндрат(1901–1937), Микола (1905–1937 чи 1938) та Олександр (1899–1982), а дітей у подружжі було семеро, після 1934 р. були теж заарештовані, а Микола та Кіндрат, ще до всього, були розстріляні.
Олександр двічі відбував строки ув’язнення і тільки після 1956 року був реабілітований. Разом із Олександром ворогами народу стали і його діти, Микола та Ніна.
Олександр Миколайович був реабілітований з батьком і братами ще у 50-ті рр, а його діти були реабілітовані тільки у 2007 р.
Еммануїл Козакевич у своїй повісті розповідає, що Ленін в якійсь бесіді з дітьми Ємельянова у Розливі жартівливо віщує, ким стануть хлопці після завоювання у державі влади більшовиків: Кіндрат – адміралом флоту, Микола буде вченим, а Олександр стане керівником великого заводу, який буде випускати залізні плуги та трактори.
Як бачите, з Леніна ніякий не пророк, бо двох хлопців розстріляють, а Олександр буде мучитися на засланні і не в таких умовах, в яких перебував сам Володимир Ілліч у Шушенському.
Я думаю, що коли Козакевич писав свою повість, то він знав майбутнє своїх героїв. І, може, він у такій спосіб привертав увагу читачів до своїх героїв? Хто знає!
Коли, нарешті, вже онуки Ємельянова повернулися до себе додому у Розлив, то адміністрація музею була дуже незадоволена їхнім поверненням, бо треба було потіснитися. Онука Ємельянова, Ніна, розповідає у своїх спогадах, що було дуже важко жити усім у тій же самій будівлі разом із музеєм.
Тепер залишається розповісти про долю отих фінів, які так дбайливо оберігали Володимира Ілліча.
Відомий вже нам Густав Ровіо після революції був першим секретарем Карельського обласного комітету ВКП(б) (1929–1935). 10 липня 1937 року (як раз двадцятиріччя, коли він переховував у себе Леніна!) був заарештований, 21 квітня 1938 року (знову співпадіння з датами!) засуджений до розстрілу і в той же день розстріляний на полігоні «Коммунарка» під Москвою. Мабуть, теж встиг подумати, кого він переховував у себе в Гельсінкі.
І Шотмана постигла та ж участь: арештований 25 червня 1937 року, 29 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу, а наступного дня розстріляний.
Що вони всі думали тоді перед розстрілом? Що, мабуть, помилилися у житті.
Дивні почуття від усього цього. Боротися за щастя для усього людства, та одночасно топтати всіх, хто поруч із тобою, навіть тих, хто рятував твоє життя.
І на закінчення розповім, як я сам майже не доторкнувся до Леніна. Було це у 1966 році, ми на останньому курсі історичного факультету Одеського університету поїхали з нашим деканом Заїрою Валентинівною Першиною до Москви на музейну практику. Були там цілий місяць і передивилися усі музеї Москви. Було дуже цікаво.
Але одного разу нам об’явили, що сьогодні підемо до Мавзолею Леніна. І я ще з двома студентами, Іваном Брагинцем та Валерою Арбичем, відмовилися туди йти.
– У нас уже є уявлення про Леніна. Не підемо. – сказали ми.
Заїра Валентинівна здивовано подивилася на нас, як і інші студенти, але не заперечувала.
Пішли вони. Але після відвідування чомусь усі мовчали, наче язика проковтнули. Правда, ми їх не дуже і розпитували.
А ось моя дружина теж була у Москві із своєю двоюрідною сестрою Валентиною Дідик у 1965 р., і занесло їх теж тоді до Мавзолею Леніна.
– Ну, як? – спитав я її, коли писав оцю розвідку.
– Жах. Краще б ми туди не ходили. – відповіла вона. – Лежить у приміщенні мертва людина. Які можуть бути почуття? Ви вірно зробили, що не ходили дивитися.
Ось так. Мабуть, давно вже потрібно його поховати, там, де він заповідав, біля своєї матері.
Не дуже весела історія. Але її треба знати. Бо знання історії допомагає нам в житті.

01.12.2013р.

Література:

1. Эм. Казакевич. Синяя тетрадь. Госуд. изд. худ. литературы, М., 1961 г., 148 с.
2. Сергей Есин. Константин Петрович. Роман. М., «Советский писатель», 1987 г., 256 с.
3. Евгений Данилов. Ленин: тайны жизни и смерти. М., АСТ: Зебра Е, 2007 г., 656 с.
4. Сергей Есин. Дорога в Смольный, июль-октябрь 1917 года. Страницы великой жизни. М., Политиздат, 1985 г., 240 с.
Свидетельство о публикации № 6273 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Очерки
  • Читателей: 2 157
  • Комментариев: 0
  • 2013-12-21

Проголосуйте. Чому Леніна не заарештували у 1917 році. Нарис про долю тих, хоть рятував Леніна від арешта в жовтні 1917 року. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Чому Леніна не заарештували у 1917 році:

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100
    Произведения по теме:
  • Вони зникли або зникають
  • Тварини і птахи, що населяють і колись населяли Таврійські степи і південно-східну зону України: байбак, дрохва, тхір-перев’язка, сліпак, мишівка...
  • Велети серед карликів
  • Наші найближчі та найчисельніші сусіди: комахи, павуки. Сарана, коник, кобилка, акрида, богомол, оса сколія, тарантул, жук-носоріг, жук-олень. Юрій Безух.
  • Дивосвіт бражників
  • Найбільші метелики - бражники. Присмеркові метелики: бражник мертва голова, бражник павичеве око, винний, липовий, молочайний, тополиний, олеандровий, сосновий і т.п. Юрій Безух.
  • Справжній герой України
  • Життя справжнього героя України, єдиної у світі дівчина - командира взводу морської піхоти. Віталій Шевченко.
  • Тризна
  • Сучасний нарис. Нарис мої сучасники. Віталій Шевченко.  – Пом`яніть мого батька, Миколу Сидоровича, – звернулась до колег середніх літ жінка з м`якою полтавською вимовою, – доброї душі була

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Чому Леніна не заарештували у 1917 році