Наш пророк Тарас Шевченко


Щось пророче
Мені вже зазирає в очі,
І я вже Богу не молюсь...
Тарас Шевченко

Тарас Шевченко – велетень духу, і будь-які спроби втиснути його в шори якоїсь ідеології чи партійності марні і даремні. Він живий і сучасний, посміхається у вуса над марними намаганнями зробити з нього зручного тобто мертвого ідола. Міцною опорою служить він тим, хто хоче піднятися вище, хто шукає і завжди знаходить у нього щось своє рідне і неповторне. Він ласкавий і прихильний до тих, хто черпає живу невмирущу мудрість його творів. Шевченко – визнаний світом геній. Хтось хоче погрітися в промінні його слави, хтось хоче покопирсатися в тіні, сховатись від правди, істини.
Ганьбу і презирство викликають плазуни та пігмеї, що кусають його ступні, повторюючи давні нісенітниці й даремно намагаються принизити його до свого рівня. Але стоїть наш Тарас непохитно – наша совість, наша вічна й невмируща душа.
Чи багато ми знайдемо творців світової літератури, а особливо в минулому столітті, хто зміг би без лукавства сказати:

Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
(Доля. 1858)

Син кріпака, але онук і правнук козака, Тарас Григорович був абсолютно вільною людиною: «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя буть вольним чоловіком, робиш що хочеш, ніхто тебе не спинить» (З листа до М. Г. Шевченка. 15.11.1839).
А ще Тарас Григорович – один з найбільших світових пророків. Вшановуючи 200-ліття з дня народження великого поета, художника-академіка, споглянемо в глибінь його пророцтв та попереджень. Він звертається до всіх нас: живих, справжніх, пробуджених українців; до мертвих, хто прожив, можливо, й сите життя, та так і не зрозумів, хто він, що він, нащо він. Звертається до «ненароджених»:

Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
(Бували войни й військовії свари. 1860)

Шевченко не має жодних ілюзій щодо багатьох свої земляків:

Люде, люде!
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То оддасте...
(П.С. 1848)

Попереджає можновладців:

Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...

Гнівно картає:

Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
(Холодний Яр. 1845)

Попереджає скоробагатьків всіх часів і народів:

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
(Кавказ. 1845)

Не чують, не слухають, орють і продають уже й дно морське. Забувають про страшне пророцтво, щодо сім’ї Романових:

Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатії царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
(І Архімед і Галілей... 1860)

Написано 24 вересня (5 жовтня) 1860 року, а збулося у Єкатеринбурзі в році 1918, коли загинув за гріхи предків Микола Другий, і п’ятеро його безневинних дітей, і разом з ними «ще не зачатії царята».
Невтомно повторює Шевченко свої пророцтва:

Окують царів неситих
В залізнії пута.
(Давидові псалми. 1845).

Окують царей неситих
В залізнії пута...
(Неофіти. 1857)

Попереджав «своїх» і чужих панів про невідворотність розплати:

Настане суд, заговорить
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
(І мертвим, і живим...)

Написано 14 грудня 1845 року. До братовбивчої Громадянської війни лишалося ще три чверті століття. Перегорнемо й ми цю сторінку нашої історії. Здається, вже панів немає. Рай, та й годі. Та на відміну від багатьох своїх наступників, Т. Г. Шевченко не страждав на хлопофільство:

Усі на сім світі –
І царята, і старчата –
Адамові діти.
(Сон. 1844)

Він об’єктивно і зважено відноситься до «простого» народу, добре бачив, що заздрість та зрівнялівка нічого доброго не несуть, а бідні нерідко бувають теж злими та недобрими:

А то сірісінький сіряк
Отак лютує. /.../
А убогі тому раді,
Що з ними зрівнялись!
Посходились жалкувати,
Жалю завдавати.
/.../ Що то роблять
Заздрощі на світі
І ненатля голодная.
(Москалева криниця. 1847)

Здається, після 1917 року «не лишилося і сліду панського на Україні». Та чи змінилося від цього щось на краще? Адже коли править не закон, а одна людина, то не так уже й важливо, зветься вона царем, чи генсеком, чи президентом. Шевченко попереджає і дає вичерпну картину сталінського тоталітаризму:

У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір несходима,
А тюрм! а люду!.. Що лічить!
Від молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!..
(Кавказ. 1845)

Так і «проблагоденствовали» з 1917 до 1992 року. З тією різницею, що при царю просто «благоденствували», а при комуністах славословили владу на кожних зборах та перехрестях. Навіть ялинки саджали в формі «Слава КПРС». Слава Богу, фінни якраз першими прозріли.
Страшним попередженням Голодомору звучать слова:

А голод стогне на селі.
І стогне він, стогне по всій Україні.
Кара Господева. Тисячами гинуть
Голоднії люде. А скирти гниють...
Минають літа; люде гинуть,
Лютує голод в Україні.
(Княжна. 1847, 1858)

А люди біднії в селі
Неначе злякані ягнята,
Позачинялися у хатах
Та й мруть...
(Чума. 1848)

Це про роки 1932–33. А ось і 1937–38, власне весь сталінський, і не лише, період нашої історії:

А я полину на Сибір,
Аж за Байкал; загляну в гори,
В вертепи темнії і нори
Без дна глибокії, і вас –
Поборники святої волі –
Із тьми, із смрада, із неволі
Царям і людям напоказ
На світ вас виведу надалі
Рядами довгими в кайданах...
(Юродивий. 1857)

А ось про боротьбу з Богом та релігією:

І згадував літа лихії,
Погані, давнії літа,
Тоді повісили Христа,
Й тепер не втік би син Марії.
(Не гріє сонце на чужині... 1847)

Взагалі вражає передбачення Тараса Григоровича повного фізичного та духовного гноблення людини при сталінському псевдосоціалізмі:

Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
(Якби ви знали, паничі... 1850).

Тарас Шевченко понад усе любить свою Україну: «Від берегів тихого Дону до крем’янистих берегів швидкоплинного Дністра – одна й та сама земля, одна мова, один побут, одне обличчя народу, навіть пісні одні й ті самі. Наче одної матері діти» (Прогулянка з задоволенням і не без моралі).
Слово «раб» несумісне в Шевченка з вірою в Бога. Він – Його син і може картати навіть Батька. За свою святу любов він готовий заплатити найвищу ціну:

Язви язик мій за хули,
Та язви мира ізціли.
(Єретик. 1845)

Найстрашніше для Тараса Григоровича – втратити Бога в серці, але за Україну, такий його хрест, він готовий віддати навіть душу:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю.
(Сон. 1847)

Понад усе поет ставив свободу. Він не переносить рабства, а особливо добровільного:

Які ж мене, мій Боже милий,
Діла осудять на землі?
Бодай ті діти не росли,
Тебе святого, не гнівили,
Що у неволі народились
І стид на Тебе понесли.
(Один у другого питаєм... 1847)

Перед тим як звернутися до пророцтв про наше «врем’я люте», згадаємо, що писали про Т. Г. Шевченка визначні люди. Кажуть, що нема пророка в своїй Вітчизні. Сучасникам іноді важко за щоденним, тимчасовим помітити й визнати велич живої людини. І все-таки, попри певні розбіжності, брати по перу Гребінка, Квітка-Основ’яненко, Пантелеймон Куліш відчули й оцінили масштаб і геніальність Шевченка.

Шевченко широко обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою, і з того часу всі у нас поділилися на живих і мертвих, не прозрілих і на воскреслих.
Г. Квітка-Основ’яненко

Се вже був не кобзар, а національний пророк... Для мене ж сяєво духа його було чимсь надприродним.
П. Куліш

Апостол наш, наш одинокий вигнанець, свята людина.
О. Герцен

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим.
І. Франко

Таким поглядом на поезію поет сильно нагадує стародавнього пророка, і тому само собою склалося: Шевченко – пророк наш. При такому високому святому погляду на поезію, як Боже Слово, поет рівняється з стародавнім пророком, що картає зло в світі, а показує добро та Правду Божу...
І. Огієнко (Митрополит Ілларіон)

Був голосом вопіющого в пустелі, був пророком, світочем, що світив і горів, голосом труби архангельської, що будила мертвих з могил... Він сам мав інтенсивну віру у своє призначення пророка, що має збудити своїм словом «приспану» Україну.
Д. Донцов

Бог послав його з великою місією слова, щоб він зійшов на ту гору з самісіньких низин.
Є. Сверстюк

...и прорицатель и провидец,
Взор устремляющий вперёд.
Л. Вишеславський

Шевченко – абсолютно геніальний поет.
Іван Бунін

У Спілці в нас – поетів маса
(Дрібні, середні, видатні),
Та всі разом вони... в Тараса
У шапці вмістяться на дні!
Степан Олійник

Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу... Український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї нема відповідника у світовій літературі.
Польський академік Мар’ян Якубець

Тарас Шевченко – це і наш великий поет. Всі ми любимо Пушкіна і Шевченка, але українського Кобзаря любимо інакше, ніж великого генія Росії Пушкіна. Пушкін кликав нас до покори, а Шевченко – боротися за свободу. Пушкін звертався до нас із закликом: «Смирись, Кавказ...» А Шевченко звав: «Борітеся, поборите!..»
Расул Гамзатов

Здається, найкраще зрозуміла роль Тараса Тетяна Майданович: «Його покликання всеукраїнського Кобзаря – речника правди та утішителя сердець – близьке до покликання біблійного пророка, але не в усьому тотожне з ним, бо це специфічно українське служіння Богу і народу – сердечно-повчальне, мистецьке, художнє, а не тільки пророчо-обвинувачувальне».

З далекого 1857 року, повертаючись із заслання, Шевченко зумів побачити те, що ми сьогодні звемо глобалізацією: «Великий Фултоне і великий Уайте! Ваша молода дитина, що росте не днями, а годинами, незабаром пожере, як гунни, престоли і корони, а дипломатами й поміщиками тільки закусить, пограється, як школяр цукеркою. Те, що почали у Франції енциклопедисти, те довершить на всій нашій планеті ваша колосальна геніальна дитина. Моє пророцтво безсумнівне».
А ось це речення, до якого часу його можна віднести? «Був я торік на Україні – був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися» (Лист до Якова Кухаренка. 26 листопада 1844 року).
Хіба не пророче звучать його слова щодо наших сучасників, великих патріотів та будителів, які принесли:

Великих слов велику силу,
Та й більш нічого...
(І мертвим і живим... 1845).

Гірко і актуально звучать й зараз плачі Шевченка:

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
(І мертвим і живим... 1845)

Кажуть, що геній – талановитий у всьому. Здається, ці слова написані сьогоднішніми студентами: «Як побачите Т(абачнико)ва то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную твар земля носить» (Лист до О. Хропаля. 26 листопада 1959 року).
Він просить нас сьогоднішніх:

Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну...
(І мертвим і живим. 1845).

А це картина тогочасного чи сучасного села?:

Минули літа, а село
Не перемінилось,
Тільки пустка на край села
Набік похилилась.
(В казематі. 1847)

Доля була немилосердною для Тараса Григоровича. Все його життя було прикладом незламною мужності, стійкості та непохитної віри; такі ж повчання він залишив і нам: «Коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся» (З листа до М.С. Щепкіна. 9.02.1858).

Жить не хочеться на світі,
А сам мусиш жити.
(Лічу в неволі дні і ночі... 1850)

Треба б вмерти, так надія,
Брате, не вмирає.
(Не додому вночі йдучи... 1848).

Поки живе надія в хаті,
Нехай живе, не виганяй.
(Варнак. 1848)

Тарас Шевченко твердо вірить:

І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний надвечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
(І мертвим, і живим... 1845).

Більше всього Тарас Шевченко боїться «мертвих», збайдужілих, сонних. Це завдяки їхній позиції «хата з краю», «невтручання» твориться лихо на землі:

Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати
І спати на волі...
(Минають дні, минають ночі... 1845)

Не дай спати ходячому, серцем замирати
І гнилою колодою
По світі валятись.
(Минають дні, минають ночі... 1845)

Все, що тхнуло союзом церкви і держави... Шевченко п’ятнував згідливою назвою «візантизму».
М. Грушевський.

А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного
Та візантійство прославлять,
Та більше, бачиться, нічого.
(Я не нездужаю нівроку. 1858)

Поет добре розумів: «Главный узел московской старой внутренней политики – православие» (17.09.1857). Тому він пророкує, коли настане справжня воля України:

Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!
(Великий льох. 1845)

Хочеться вірити, що:

Минуть,
Уже потроху і минають
Дні беззаконня і зла.
(Подражаніє Ієзекіїлю. 1859)

Та ще жоден народ не отримав свободу просто так, в дарунок. Ми тільки зараз починаємо розуміти, який складний і тернистий шлях ще чекає нас попереду. Тож пам’ятаємо Кобзареве:

Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
(Чи ми ще зійдемося знову?.. 1847)

А також:

Борітеся, поборите.
(Кавказ. 1845)

Поет чекає: Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
(Юродивий, 1857)

І твердо вірить:
А діждемось-таки колись.
Лише тоді коли:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
(І Архімед, і Галілей... 1860)

Тарас Григорович просить згадати і його:

І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
(Як умру, то поховайте... 1845).

Минає 200 років з дня народження нашого Пророка Тараса Шевченка, але й сьогодні він живе серед нас з його надзвичайно сучасними і актуальними пророцтвами, застереженнями і настановами. Він був і назавжди залишиться нашим духовним Месією, виразником одвічних сподівань українського народу. Кобзар Шевченка – це Біблія і Євангеліє нашого народу на віки.
В шалю боротьби за булаву наші керманичі-гетьманичі, здається, забули і за народ, і за Україну, і за Шевченка. Та напередодні ювілею вони згадають про Тараса Григоровича, і кожен намагатиметься тоді одягти його в свої партійні шати, щоб заховати власну наготу. Та Великому Кобзареві тісно й незатишно в хоромах і золочених кабінетах. Він був, є і завжди залишиться з українським Народом!

2012-2013
Свидетельство о публикации № 6732 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Наш пророк Тарас Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Наш пророк Тарас Шевченко:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100

  • Раиса Пепескул Автор на сайте 6-12-2015
Все більше і глибше пізнаю доробки автора під іменем "Лік", спасибі Вам - це так сьогодні на часі, і так потрібно для розуміння Віітчизни.
  • Татьяна Окунева Автор offline 6-12-2015
Шановний Юрій Валентинович. Дуже добре написана стаття і вірші підібрані переконливо. Але у кожного є свій Шевченко. Моє раннє дитинство пройшло у тоді ще маленькому селі Верхня Хортиця. Це були голодні, холодні повоєнні роки. І я й досі плачу, коли читаю ці рядки:
І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 23-02-2016
Дякую, любі Тетяна і Раїса. Дійсно в кожного з нас свій Шевченко. і можна лише дивуватися настільки Шевченко 2012 актуальний у 2016 і як багато ним сказаного уже справдилося.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Наш пророк Тарас Шевченко