Велети серед карликів

Наші найближчі та найчисельніші сусіди: комахи, павуки. Сарана, коник, кобилка, акрида, богомол, оса сколія, тарантул, жук-носоріг, жук-олень. Юрій Безух.

В попередньому нарисі мова йшла про найбільших наших метеликів. Продовжимо розмову про комах, але не взагалі, а про тих, яких ми можемо побачити на Сірогозщині. Знайомлячись з величезним світом, оточуючих нас комах, я не перестаю дивуватися їхньому вражаючому різноманіттю. Хоча комахи – одні з найменших створінь на нашій Землі, та вражає дуже велика різниця між окремими видами в середині однієї родини. Наприклад, розмір найменшого метелика – 2 міліметри, а найбільшого – 32 см, тобто майже в 200 разів більше. Найбільші жуки в сотні, тисячі, навіть десятки тисяч разів важчі за найменших. Вага жуків коливається від 0,4 мг до 30 г, а розмір від 0,25 мм до 18 см. Нічого собі! Для порівняння: вага найменшої нашої пташки королька близько 5 г, волове очко важить трохи менше 10 г, а добре всім відомий горобець – 20-30 г. Хочу розповісти про найбільших комах нашого краю.

Ширяють оси і джмелі,
І гарбузів густе гудиння.
Леонід Талалай

Почну з особистих спостережень. Влітку 2010 в коридорі поліклініки побачив осу надзвичайно великого розміру. Вона була явно «пришиблена». В усякому разі дала себе перенести в кабінет, а потім і додому. Там її вдалося сфотографувати, після чого вона швидко сконала.
Буквально наступного дня в газеті «Гривня» з’явилася стаття мого доброго приятеля Євгена Романа, з якої я дізнався що це була найбільша з європейських ос, сколія-гігант. Оси, віднесені до загону перетинкокрилих. Всіх представників цього загону можна розділити на дві групи. Перша – це суспільні комахи: мурашки та бджоли. А ось частина ос вибрала нелегке життя індивідуалістів. Для цього їм довелося виробити оригінальний метод вирощування потомства. Вони знаходять жертву, в нашому випадку це личинки жука-носорога, мармурового хруща та деяких інших досить великих комах. Далі миттєвий удар жалом у нервовий центр. Жертва жива, але повністю паралізована. В неї і відкладає оса яйця. З них виведуться личинки й будуть поступово їсти свої живі консерви. Не дуже гуманно, але ефективно. Жертва при цьому нічого не відчуває. Здобич свою одиночні оси ховають в досить глибокі нірки. Але як вони їх риють, часто в досить-таки твердому ґрунті? Виявилось, що природа наділила їх надійним інструментом. Щелепи ос працюють як відбійний молоток.
Знання – це сила. Коли щось знаєш, назвав його, то й частіше бачиш і впізнаєш. Влітку, особливо у серпні минулого 2013 року, сколія досить часто потрапляла мені на очі. Частіше всього вона ретельно обстежувала подібні до мініатюрних орхідей сині квітки сокирок. Чи сколія справді так любить сокирки, чи це було пов’язане з минулорічною посухою, сказати важко. У вигорілому степу на той час майже ніяких квітів, крім посухостійких сокирок, не лишилося.
Чи небезпечні сколії для людини? Не більше ніж будь-які інші оси. Отрута в неї не для того, щоб когось убивати, тим більше людину. Вона розрахована лише на те, щоб паралізувати жертву. Свою дорогоцінну отруту оса не спішить використати. Отож, якщо вже дуже будете допікати, оса вас просто покусає, у неї могутні жвала-щелепи. Це буде досить боляче, але не смертельно.
Значно страшнішою є зустріч з шершнями. Це великі оси, які живуть колоніями. Отож, коли ви їх випадково чи з нездорової цікавості потурбуєте – начувайтеся. Укуси дуже болючі, до того ж шершні нападають роєм. Можуть бути великі неприємності. Шершень виглядає як звичайна смугаста оса, досить товстенька й чималенька.
Сколія-гігант теж має класичний «осиний» вигляд з характерною дуже елегантною талією, а ось смуг у неї немає. Є жовто-червоні плями. Довжина самки досить таки вражаюча до 4,5 см. А взагалі краще всю смугасту братію не турбувати. Повірте, що просто так на вас нападати ніхто не стане.

Поснули – сплять оса з осиною,
Змерз чорний кетяг бузини.
Микола Вінграновський

Тарантул південно-руський – найбільший з наших павуків. Розмір самки до 3,5 см, додайте до цього вісім пар товстих волохатих кінцівок – і отримаєте досить вражаючу картину. До того ж павук вміє показати себе в усій красі. Коли відчуває небезпеку, а тікати вже пізно, він стає на задні кінцівки, демонструючи чорний волохатий живіт і такі ж темні знизу передні «лапи». Такої демонстрації буває звичайно досить, щоб надміру цікава особа відійшла подалі. Зрідка (сам був свідком), коли йому вже здорово надоїли, павук міняє позу й випускає з заднього кінця цівку рідини. І якщо ви геть знахабніли й надумали взяти його в руки, лише тоді вкусить. Укус досить таки болісний. Напухне не лише палець, а й рука, відчуєте невелику слабкість, запаморочення. Все це пройде через кілька годин, максимум день-два. Так що всі розповіді про страшну отруту, яка змушує жертву корчитися в дикому танці, є вигадками. Але з цієї вигадки народилася чудова італійська мелодія та відповідний танець – тарантела. Адже вважалося, що ця музика гармонізує рухи постраждалого й дає йому можливість швидше одужати.

Як павутина, тягнуться хвилини.
Леонід Талалай

Як і всі сільські хлопчаки, ми ловили павуків. При цьому деякі відчайдухи вмудрялися вхопити його за спинку голими руками. Жодного випадку укусу я не пам’ятаю. В дитинстві мені довелося ловити павуків з «лікувальними» цілями. Бабуся страждала захворюванням ніг. І ось хтось сказав, що дуже допомагає настій тарантулів на самогонці. В мої обов’язки входило забезпечити потрібною кількістю павуків. Рідина вийшла гидкою на вигляд і смердючою, якогось полегшення бабусі вона не принесла.
Зовні тарантул нічим не нагадує землекопа. Та й нори, виявляється, роблять, вигризаючи землю щелепами, лише дорослі самки. Молодь і самці блукають в пошуках здобичі. Звідси ще одно назва тарантула – «павук-вовк». Самка ж вдень чекає здобич у норі. Вночі виходить пополювати неподалік нірки. При цьому тримається за павутинку, закріплену за вхід до нори. Якщо ж павутинка порветься, а павучиха відійшла від нори більше як на метр, знайти дорогу назад вона вже не спроможна. Потикавшись туди-сюди, зробить нову нірку. Староруська назва павука – «мізгирь», щось є в цьому відчутно негативне.
Майже всі павучихи – зразкові матері, самка тарантула довго доглядає своїх нащадків, яких у неї від 200 до 700, в залежності від віку матері. А ось наречена вона непривітна, перебірлива й дуже вибаглива. Кавалера з’їсти не з’їсть, а нерви, й не лише, потріпає добре. Може покусати й залишити без кінцівки. Але що не зробиш заради кохання. Павучихи на зиму закопуються глибоченько в землю й ціпеніють. А ось самці живуть лише до холодів. Така вона важка чоловіча доля.
Переходимо до жуків.

Пришерхла тиша – сіра миша –
У жовто-білих комишах.
Микола Вінграновський

Найбільший жук, що мешкає в Україні та і Європі взагалі, жук-олень. Його довжина разом з «рогами» – подовженими верхніми щелепами – досягає у рекордсменів 7,5 см. Роги справді дуже схожі на оленячі, навіть з відростками. Цю окрасу, як і у справжніх оленів, мають лише самці. Характер у жуків важкий, вони постійно конфліктують з собі подібними. Личинка впродовж 5 років досягає 14 см довжини. Харчується вона трухлявою деревиною. Оскільки старих трухлявих дерев стає все менше, а приватних колекціонерів все більше, то жук і в місцях більш багатих лісом трапляється все рідше. В наших краях зустріти їх можна – якщо, звичайно, повезе – лише на території Чорноморського заповідника. Дорослий же жук живе лише кілька місяців. Він зовсім нічого не їсть. Зате з задоволенням п’є, особливо сік з дерев. Цю процедуру мені довелося спостерігати в 2013 році в харківському санаторії «Роща». Тут збереглася дубова алея. Я звернув увагу на купку відпочиваючих, що зібралася біля одного з дубів. Люди з цікавістю спостерігали за групою з 6-7 жуків-оленів. Вони смакували рідиною, що виділялася зі щілин в дубовій корі. Періодично вони досить кумедно «бодалися», а один навіть звалився з дерева і став героєм фотозйомок. Цікаво, що на інших дубах жуків я не помітив.
Найбільшим жуком нашої місцевості є жук-носоріг. Не дуже часто, але практично щорічно влітку такі важкі бомбардувальники влітають в квартири та підсобні приміщення. Темно-коричневого кольору, блискучі, з розкішним рогом, вони справляють враження. Довжина товстенького жука 5-6 см. Трапляються екземпляри й до 7 см. Середній розмір самки 4 см, замість рога в неї лише невелика випуклість. Не лише рогом, а й загальним виглядом, товстим хітиновим покровом, повільними рухами нагадують вони свого африканського тезку. Жуки-носороги надзвичайно сильні. Вони можуть переміщувати вагу в сто разів більше власної. Довжина личинки на останній 4-й рік розвитку сягає 8 см. Дорослі жуки з’являються на початку літа і живуть лише до холодів.
Навіть оспіваних Шевченком хрущів – травневих жуків стає все менше.
Не дивлячись на розвиток домашнього тваринництва, не такі вже часті зустрічі зі знаменитими жучками-гнойовиками – священними скарабеями. Серед досить багатьох видів жуків-копрофагів лише скарабей робить правильний шар і котить його в нірку – для харчування майбутньому потомству. Причому вага кульки досягає 40 г, а сам жук важить 2-3 г. Упертість і послідовність, з якою жуки роблять свої «сонця», викликали у людей захват. Жерці об’явили їх священними, і не лише тому що шар нагадує сонце, а й за їхню здатність з бруду та відходів творити нове життя.

Лазить сонечко у травах,
скаче коник за коником гоном,
І метелик з метеликом
в піжмурки грають на мить.
Микола Вінграновський

До прямокрилих відносяться добре нам відомі коники та сарана. Зовні відрізнити їх досить важко. Вважають, що у коників крила трохи коротші за тулуб, а в сарани – навпаки. Та головна різниця в поведінці. Сарана має властивість збиратися у величезні зграї. Взагалі ці тихі й мирні комахи спокійно пасуться, задовольняючись виключно рослинною їжею на пустирях, але при певних умовах починають неймовірно швидко розмножуватися й можуть перетворити за лічені години квітучий край в пустелю. Здається, нашестя сарани давно стало історією. Та в роки горезвісної розбудови 1996-1997 рр. і ми стали свідками масового розмноження цих комах. Найбільш небезпечна сарана перелітна, пустельна та марокканська. Серед саранових далеко не всі є загрозою для сільського господарства, а ось красенів чимало. Є кілька видів товстенької, зверху непримітного сірого кольору, сарани. Та досить її злякати, як вона підстрибне й розкриє нижні яскраві крила. Кольори на будь-який естетичний смак: ось сині у кобилки блакитнокрилої, вогнисто-червоні у вогнівки звичайної, яскраво-червоні у пруса туранського та синьо-червоні у пруса італійського. Розмір пустельної сарани до 7 см, розмах крил до 12 см. Майже такого ж розміру трапляються й зелені коники. У самки на кінці тіла «меч». За допомогою нього вона відкладає в землю яйця.
На відміну від сарани коники більш всеїдні. Вони зовсім не проти закусити зелені листочки малечею – кліщами, тльою, дрібною гусінню, мушками і навіть личинками колорадського жука.
Колись, а точніше ще зовсім недавно, в наших степах жило два дивних створіння. Вони виключні хижаки. Це безкрилі степові коники. Середній розмір дибки степової близько 6 см, та зустрічалися екземпляри до 8 см завдовжки. Дибка сидить в засідці, вичікуючи на здобич – всіляку дрібну комашню. Своїм зовнішнім виглядом зелена степова дибка нагадує щось середнє між коником та безкрилим богомолом, по якому проїхався каток. Товстун степовий теж безкрилий, сірий і взагалі ні нащо не схожий. Якийсь гібрид миші з голим, безкрилим жуком. Довжина його до 7 см. Ці дивні створіння можуть існувати лише на цілинних ділянках степу. Хто знає, чи не збереглися вони чудом не лише на сторінках Червоної книги, а де-небудь на маленькому уцілілому шматочку крутого берега Сірогозької чи Дурної балок, або в якомусь із наших подів?

На вухо літу коник сюркотить:
Небесні в тебе очі, схаменися!
Микола Вінграновський

Кобилка. Літо 2013 видалося вкрай посушливим. Далися взнаки жара попереднього року і повна відсутність дощів протягом всього теплого сезону. Степ вигорів, навіть дрібні степові злаки стояли жовто-сірі, геть сухі, без будь-яких ознак життя. Я звернув увагу, що одна з таких травинок-соломинок на диво далеко відскочила від ноги. Придивився. Та це ж коник! Але якийсь дивний. Довгий, як мій мізинець (6-7см) і тоненький. Майже вдвічі тонший за олівець. Спроба роздивитися його ближче не вдалася. Він зблиснув сірими крильцями і відлетів метра на півтора. До того ж, при приземленні одразу розвернувся в мою сторону, не підпускаючи близько. Єдине, що вдалося роздивитися: складені крила довші за черево. «Якийсь паличник», – подумалося. В дитинстві ми переловили чимало всіляких коників. Всі вони мали міцну статуру, були досить товстенькими. А пруси (різновид кобилок) мали вигляд прямо-таки атлетів.
Довелося чимало поритися у власних книжках та ще й звернутися в бібліотеку. Єдине, що вдалося встановити точно, – то, що це не паличник, у тих зовсім інша біологія. Щось із прямокрилих.
Кілька разів, при нагоді, я завертав до того пустиря. І врешті спіймав удачу. Тобто не просто побачив коника, а й зловив його. Посадив у банку й зміг детально роздивитися.
Перше, вуса. Вони короткі і досить пухнасті. Отже саранові. З майже 5 тисяч коротковусих прямокрилих – кобилок – лише 8-10 видів у певних умовах можуть перетворюватися на сарану – страшну, нищівну «восьму кару єгипетську». Колір жовто-сірий з рівними симетричними темними плямами. В довідниках – нуль. Довелося звернутися в Інтернет. Там 32 тисячі зображень. Це занадто. Але праця не пропала намарно. Розібрався, чому коники «коники». Адже у всіх них дійсно великі «конячі» голови. Ну, а чому вони «кузнечики», думаю, теж зрозуміло. Невгамовно кують, «стрекочуть» маленькі ковалики.
Голова ж у мого героя зовсім не коняча. У нього досить довга шия і велика голова, але вона різко звужується до очей. Голову, на відміну від звичайних коників, він тримає гордо, високо. Врешті в академічній статті про прямокрилих знайшов і зображення свого чуда – акріди. Лише в них довга, звужена на кінці голова. Розміри коників досить сильно коливаються, – так, найбільша з сарани пустельна має близько 5 см в довжину, але трапляються екземпляри до 20 см. Мій полоняник теж явний рекордсмен.
А ось, що про них пишуть вчені мужі. Піргаморфіди широко представлені в тропіках. На території колишнього СРСР їх було всього три види. Найбільш розповсюджений пустельний, який зустрічається в пустелях та напівпустелях Казахстану, Центральної Азії, в Закавказзі та, як ми тепер знаємо, на півдні України. У них характерна голова з мечеподібними вусами і тім’ям, яке виступає у вигляді качиного носа. Пустельні піргаморфіди зустрічаються у вигляді двох кольорових форм – сіро-жовтої та зеленої.
Виходить, ось які вони, легендарні біблейські акриди, якими харчувалися християнські аскети, пустельники. Але не вони перші спробували цю «їжу святого Антонія». Ще Геродот писав, що жителі пустелі готують їжу з сарани. Араби під час багатоденних походів пустелею не лише харчувалися самі, а й годували коней сушеною сараною. До речі, їжа ця смачна і поживна, вона містить достатню кількість білків та жирів. І зараз жителі Сахари готують з сарани смачні і поживні страви. В Японії навіть виготовляють консерви, які користуються попитом не лише в жителів пустелі, а і в любителів екзотичної їжі Америки та Європи.
Взагалі в 2013 році, в зв’язку з посухою, коників було не так уже й багато, і в той же час, бачите, які цікаві екземпляри трапляються серед них. Вкотре можна подивуватися багатству і розмаїттю світу під ногами.
На завершення хочу навести розповідь Миколи Яковича Дєєва: «Прийшла на пам’ять і моя перша зустріч з богомолом. Зустрічаються вони в наших краях значно рідше за метеликів, бабок, жуків. До того ж богомол великий мастак маскування, тому й зустрівся я з ним дещо пізніше. Вгледів, як на стовпчику сидить величенька, схожа на коника комаха. Вирішив її спіймати таким же способом, як часто ловив метеликів чи бабок. Дуже повільно підійшов ззаду і так само повільно почав наближати руку до комахи. Звідки ж було мені знати, що богомол бачить назад не гірше ніж вперед і що він краще за мене обізнаний із стратегією захисту від нападника. Добре знає, що найкращий метод оборони це напад. Він блискавично обертається і б’є мене по пальцях своїми передніми кінцівками. Від несподіванки я не тільки відсмикнув свою руку, а й відскочив сам. Оглянувся, чи ніхто не побачив мого переляку. На щастя, поруч нікого не було. Та я швидко оговтався. Сили були нерівними, і вже за півгодини я вивчив будову цієї дивної комахи».
Розмір самки звичайного богомола 5-8 см, самця – 4-6 см. Вражає вигляд цієї комахи, недаремно навіть латиною її звуть «пророк божественний», а в країнах Азії та Африки їх вельми поважають. Та й кого не введуть в оману складені в «молитві» передні кінцівки богомола та застигла смиренна поза. Насправді ця комаха – хижак, причому хижак сильний, ловкий та лютий. Без будь-яких мук сумління комаха може з’їсти свого родича або навіть невелику ящірку чи жабу. Богомоли – так звані «підстерігаючі» хижаки, що полюють з засідки. А ось їхні тропічні родичі – паличники – звуться привидами за свою унікальну властивість маскуватися.
Я думаю, що розповідь Миколи Яковича дає найкращу відповідь на питання: «Чому й для кого написані ці нариси?» Тому, що зустрічі зі світом комах запам’яталися, справили певне враження. Виникла потреба розповісти про це, в першу чергу, своїм землякам. Адже величезна кількість чудових книг написана про комах взагалі, а я пишу про особисті враження від наших комах, які живуть не в Африці, Латинській Америці чи на Далекому Сході. Одним словом, для своїх і про своє.

       
Избранное: рассказы о живой природе
Свидетельство о публикации № 6773 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © lik :
  • Очерки
  • Читателей: 3 968
  • Комментариев: 3
  • 2014-03-17

Проголосуйте. Велети серед карликів. Наші найближчі та найчисельніші сусіди: комахи, павуки. Сарана, коник, кобилка, акрида, богомол, оса сколія, тарантул, жук-носоріг, жук-олень. Юрій Безух.
Краткое описание и ключевые слова для: Велети серед карликів

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Вони зникли або зникають
  • Тварини і птахи, що населяють і колись населяли Таврійські степи і південно-східну зону України: байбак, дрохва, тхір-перев’язка, сліпак, мишівка...
  • Гади
  • Плазуни: змії, полози, ящірки, черепаха. Мова про плазунів, яких ми не дуже любимо та цінуємо, але які теж мають право на життя. Юрій Безух.
  • Жаби
  • Жаби, ропухи, квакші, джерелянки, часникові жаби. Земноводні амфібії. Юрій Безух.
  • Лиха вдача чорної вдови
  • Чорна вдова, або каракурт, дрібне, але смертельно небезпечне створіння. Юрій Безух.
  • Дивосвіт бражників
  • Найбільші метелики - бражники. Присмеркові метелики: бражник мертва голова, бражник павичеве око, винний, липовий, молочайний, тополиний, олеандровий, сосновий і т.п. Юрій Безух.

  • Светлана Скорик Автор offline 17-03-2014
Как я их люблю... Наблюдаю и на Хортице, и у себя в саду, и в парке рядом - видела всех, кого вы описали, и других. Разнообразие бесконечное. Одних только пауков видела видов около 15-ти, кобылок - 5-6 видов, столько же ос, а в интернете их намного больше.
Очень увлекательно, спасибо Вам огромное. Люблю такие краеведческие очерки и о растениях, и о всём живом, что вокруг нас, даже о камнях и породах. Хочется знать всё о своём крае.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 17-03-2014
Конечно, о насекомых можна писать бесконечно. Я постарался написать о том. что больше всего поразило. А столько осталось за кадром, хотя бы теже шмели. Может и до них руки когда-то дойдут. а пока я буду старатся давать то что написано. а это большая книга. К сожалению в одном экземпляре.
  • Татьяна Осень Автор offline 17-03-2014
Помню, как в детстве зачитывалась рассказами Бианки...
Юрий Валентинович, спасибо Вам за столь увлекательные очерки! Надеюсь, что Вы и в дальнейшем будете радовать нас своими интересными наблюдениями.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Велети серед карликів