Гади

Плазуни: змії, полози, ящірки, черепаха. Мова про плазунів, яких ми не дуже любимо та цінуємо, але які теж мають право на життя. Юрій Безух.

Пахне в лісі гадом і болотом,
Як сказав розстріляний поет.
Леонід Талалай

Мова йтиме, як ви вже мабуть здогадалися, не про деяких несимпатичних представників роду «гомо сапієнс», які своєю дріб’язковістю, занудством та скандальністю псують життя собі та іншим. Гадами пересічні громадяни, а ще не так давно й сановиті вчені, називали плазунів.
Якщо спитати звичайну людину, чи любить вона змій, ми навряд отримаємо ствердну відповідь. Дійсно, вони такі бридкі, слизькі, холодні. Бр-р-р. У нас, людей, як і в багатьох інших ссавців, сидить природний страх перед плазунами. А страх – це погано, це невідомість, неадекватність. Давайте ж спробуємо познайомитися з цими представниками нашої фауни поближче. І, можливо, ми хоч і не полюбимо цих створінь, зате перестанемо їх боятися, навчимося поважати й визнаємо їхнє право на існування.
Слово «гадюка», «гадина», «змія» давно стали узагальненнями зла, підступності, взагалі чогось негативного, шкідливого. І нищать люди плазунів, ще й посилаючись на релігійні перекази про відпущення гріхів. У Леоніда Андрєєва є навіть оповідання, що колись усі змії були неотруйними, але люди їх все одно нищили, й тоді вони змушені були обзавестися отрутою. Насправді наші змії, особливо степова гадюка та жовточеревний полоз, полюють виключно на гризунів та комах – запеклих шкідників сільського господарства. Про їх «агресивність» та отруйність поговоримо трохи пізніше.
Колись у мезозойську еру плазуни неподільно панували на суші, морі й повітрі. І, мабуть, вважали себе «вінцем природи». Та з часом вони здрібніли й вимерли.

З чотирьох родів плазунів зараз ми детально поговоримо про змій. Як звали їх спочатку наші предки-слов’яни, ми не знаємо. Древні високо цінували слово і вважали, якщо назвати якусь небезпечну тварину, то вона обов’язково з’явиться. Отож доводилося звати вовка сірком або сіроманцем, лося – сохатим. А початкову назву ведмедя «арктос» забули, залишилося прізвисько. По сьогодні вчені сперечаються, з яким таким «лютим звіром» бився Володимир Мономах. Така ж доля спіткала й плазунів. Слово «змій» виникло від старослов’янського «земь» – земля. Тобто це ті, що повзають по землі, але їхнє справжнє ім’я краще не називати.

Реальну небезпеку із усіх гадів, що мешкають на території України, становить лише гадюка. Найбільш розповсюджена та небезпечна гадюка звичайна. На території Херсонської області вона зустрічається лише в північній частині, в плавнях поблизу річок. В нашій степовій зоні трапляється гадюка степова. Як раніше, – а про це відомо з розповідей старожилів, – так і зараз в наших краях вона зустрічається дуже рідко.
Степова гадюка невелика (25–55 см), світло-сірого кольору, на спині, як і в звичайної, ромбовидні плями або зигзагоподібний малюнок – каїнова відмітка. Трапляються й сірі, коричнюваті й майже чорні особини, в яких малюнок не дуже видно.
Але є загальні ознаки отруйних змій, які дають змогу зорієнтуватися й не впадати в паніку. По-перше, отруйні змії короткі. Про розмір степової ми вже говорили, максимальна довжина звичайної становить один метр. Друга ознака – гадюки товстенькі, в них можна виділити шию, тулуб і хвіст. Полози і вужі приблизно однакової товщини, потроху стоншуються до хвоста. Певною мірою вони схожі на величезних дощових черв’яків. Про гадюку так не скажеш. Третя ознака гадюки – досить широка трикутна голова й, відповідно, наявність шиї. Бічні краї морди загострені і підійняті над її центральною частиною. Голова округло-трикутної форми з притупленим носовим кінцем й вираженими скроневими кутами де й міститься пара великих отруйних залоз. Очі невеликі, з вертикальною зіницею та «гіпнотичним» немигаючим поглядом. Змії не мають повік. Голова віддалена від тулуба вираженим шийним перехватом. Тіло коротке, товсте, плескате, до заднього відділу воно різко звужується й переходить у тупий хвіст. Це досить флегматична та повільна змія. На острові Хортиця ми хвилин 10 фотографували «сімейку» близько 10 гадюк, поки вони врешті-решт не розповзлися по норах. Гадюки робили удавані випади, але активної агресії не проявляли.

Звичайна гадюка при першій же небезпеці, наприклад, наближенні людини, ховається в кущі, корені дерев, нори або каміння. У степової гадюки такої можливості немає. Тому реакція на небезпеку у неї така, як майже у всіх степовиків: затаїтись, припасти до землі, завмерти. Ось чому побачити степову гадюку складніше, ніж звичайну. А з іншого боку, на степову легше й наступити. Правда, щоб отримати укус, треба розгулювати степом у шортах та в’єтнамках. Штани навипуск та шкіряне взуття гадюка навряд чи прокусить.
У неї пара порожистих, всередині отруйних зубів. Ці ікла в звичайному стані складені назад і закриті плівкою. Лише під час нападу гадюка відкриває пащу на 180 градусів, тоді ікла виходять, змія наносить ним удар, при цьому скорочуються сильні м’язи навколо отруйних залоз, і отрута глибоко вприскується в рану.
Укус степової гадюки досить неприємний, але не смертельно небезпечний для дорослої здорової людини. На місці виникає різкий біль. Укушена кінцівка починає набрякати. Далі з’являються загальні ознаки отруєння: слабкість, запаморочення, підвищення температури, нудота, блювота, знижується артеріальний тиск. Трагічний кінець не виключено для дітей, старих, ослаблених та схильних до алергічних реакцій людей. В Херсонській області випадків смерті людей від укусу гадюки не зафіксовано.


Гадюка звичайна






Степова гадюка






Ось які жартівливі за формою та правильні за змістом рекомендації дає краєзнавець з Криму Дмитро Тарасенко:

Если цапнула гадюка,
Будет впредь тебе наука:
Ходишь по степной дороге –
Привыкай глядеть под ноги!
А теперь – я не шучу –
Хочешь жить?
Бегом к врачу!

Що ж робити, щоб нещастя не сталося? По-перше, не лазити де не треба, не сунути руки, ноги, а тим паче носа в кущі, зарослі та інше. Степ – не пляж, отож одягніть шкіряне взуття й штани навипуск. Зуби в гадюки короткі, й таку одежу вона не прокусить, а стрибати змія не вміє. Сама ніколи не нападає, лише захищається. Просто треба бути уважним. Якщо ж вас все-таки укусила якась змія, варто спробувати розібратися, отруйна вона чи ні. Цю пораду нелегко виконати, але паніка ніколи до добра не доводить. Про загальний вигляд дивись вище.
Місце укусу неотруйного плазуна має вигляд парної подряпини від зубів. У отруйних змій ці подряпини мають слід двох ланцюжків, попереду яких дві глибші ямки – слід отруйних зубів.
Кров з місця укусу треба відсмоктати ротом, але при умові, що у вас не кровоточать ясна й немає подряпин у роті. Кров з отрутою треба обов’язково спльовувати. Якщо вам «повезло» і змія укусила вас поруч з будинком чи дачею, кров легко відсмоктати медичними банками або звичайними склянками, стаканами.
Хворого необхідно напоїти гарячим чаєм і викликати швидку допомогу. Немає жодної необхідності припікати місце укусу: він глибокий, і ви лише травмуєте себе ще й опіком. Перев’язувати постраждалу кінцівку взагалі немає ніякого сенсу, отрута все одно потрапить в кров. Лише коли вам треба виграти годину-другу, щоб добігти до людей, тоді варто це зробити.
Важливо пам’ятати – при будь-якому отруєнні категорично заборонено приймати алкоголь. Спиртне прискорює засвоєння отрути в кров, підсилює її токсичну дію, викликає параліч судин, що може призвести до шоку. Крім того, робить поведінку постраждалого неадекватною.
Степова гадюка веде нічний спосіб життя, але активна лише в першу половину ночі, коли земля тепла. Вона полює переважно на комах, особливо коників та сарану, зрідка на дрібних гризунів. Може, звичайно, поживитися й пташенятами на гнізді чи прихопити якусь молоденьку недосвідчену мишку. Вдень, особливо після вдалого полювання, гадюка любить поніжитися на сонечку на відкритому місці. Хоча вона дуже обережна, адже ворогів у змій чимало. Це й орел-змієїд, й інші хижі птахи. До речі, змієїда ми зустрічали в районі Дурної балки, скоріше за все на перельоті. Полюють на змій вовки, лисиці, борсуки. У останніх товсте сало, яке важко прокусити, до того ж на них взагалі зміїна отрута практично не діє. Може «прищучити» гадюку й їжак, і це доведено наукою.


Уж звичайний





Уж водяний





Полишимо багатостраждальну гадюку та поговоримо про «без вини винних». Почнемо з «добрих» вужів. Їх у нас на Сірогощині, як і взагалі на Херсонщині, два види: звичайний та водяний. Обидва вужі – водні тварини. Масово з’явилися вони в наших краях після появи дніпровської води в балці Великі Сірогози. Звичайному вужу потрібна не стільки вода, скільки волога. А ось водяний живе й полює лише у воді. Тільки на ніч він виповзає на берег, щоб переночувати під найближчим корчем. Обидва вужі – чудові плавці та нирці. Можуть триматися під водою цілу годину. Швидко плавають. На землі не такі швидкі. Степова гадюка воду не любить. Плавати вміє, але негайно пливе до берега.
Звичайному вужу повезло. Природа нагородила його жовтими або червоними «вушками». Можливо, від цього й назва «вуж». До того ж вони дещо тонші, але довші за гадюку. Водяного вужа відрізнити від гадюки важче. Колір найрізноманітніший: сірий, жовтавий, темний, до майже чорного, плямистий. Зустрічаються особини з так званим «шаховим» забарвленням, яке дуже нагадує грізний зигзаг гадюки. Отож і гинуть ці невинні плазуни від різних «змієборців». Голова практично непомітно переходить в тулуб, або ця межа ледве виражена. Очі добре розвинені, з округлою овальною або вертикальною зіницею й часто мають яскраво забарвлену райдужну оболонку. Це пов’язане з присмерковим способом життя. Це активні, рухливіші змії в порівнянні з гадюками степовими. Добре повзають, швидко рухаються по деревах, плавають у воді за допомогою бічних рухів тіла.
Звичайний вуж на березі може схопити пташеня, ловить головастиків у воді, зрідка – риб’ячу малечу. Основна ж його здобич – це жаби (лягушки, рос.) та ропухи (жаби, рос.). Він їх справді гіпнотизує. Комп’ютер у жаб’ячій голові дуже примітивний, геть застаріла модель. Жаба може бачити лише те, що рухається. Якщо вуж рухається повільно, вона на нього взагалі не реагує, якщо швидше – насторожується. Та мисливець добре знає інтелектуальні можливості своєї здобичі. Вуж зупиняється, розкриває пащу й починає своїм роздвоєним язичком «промацувати» повітря. Оцей язичок-черв’ячок, що швидко рухається, жаба добре бачить. Спостерігачі описують, що спочатку жаба ніби перебуває в шоковому стані. Мабуть, щось все-таки відчуває. Відбувається своєрідний збій рефлексів, за академіком І. П. Павловим. Але ж здобич ось, зовсім поруч. Майже завжди жадібність перемагає, й жаба встрибує вужу до роту. Це достовірний факт, зафіксований і пояснений біологами.
Водяний вуж харчується майже виключно рибою. Уявляєте, яка йому потрібна швидкість та реакція? Ніяких водяних гадюк у нас немає. Те, що ви побачили в воді, боятися не варто. Вужі водяться і в Азовському морі, є свідчення, що там вони більш агресивні.

На Херсонщині в плавнях Нижнього Дніпра живе неотруйна змія мідянка. В степовій зоні вона не трапляється.


Змія мідянка





За свідченням науковців, у степу колись проживало багато полозів, їх ще звуть «злими вужами». Їх у нас два види – це чотирьохполосий та жовточеревий. Чотирьохполосий любить полювати за пташенятами. Він чудово лазить по деревах. За це в часи горезвісної передової лисенківської біології його нищили. Зараз їх залишилося зовсім мало, шкода від них мізерна, й їх охороняють.


Полоз чотирьохполосий





Ще гірша доля спіткала жовтобрюха. Колись цей невтомний мисливець за дрібними гризунами та шкідливими комахами був досить звичайною твариною степу. Зараз їх залишилося зовсім мало. Жовтобрюх – найбільша змія Європи. Він досягає двох, двох з половиною метрів. Є свідчення, що раніше можна було зустріти й трьохметрових полозів. Достовірно ж зафіксована максимальна довжина жовтобрюха – 2 м 20 см.
У катастрофі жовтобрюха, крім звичайної ненависті до гадів, зіграла роль і їхня надзвичайна агресивність. Звідси й народна назва «злі вужі». Як пише кращий, на мою думку, знавець фауни Херсонщини Євген Роман: «Враження таке, що в голові цієї милої зміючки не все гаразд». Від людини шарахаються навіть тигри та ведмеді, а цей плазун майже завжди нападає. Напад цей демонстративний, таким цього полоза створила природа. Це форма самозахисту. Від нього не треба навіть тікати, просто відійти на кілька кроків – звичайно, якщо у вас більше здорового глузду, ніж у змії. Укус жовтобрюха не отруйний, але неприємний, який часто інфікується та довго гоїться.


Полоз жовтобрюх





Всі наші плазуни холоднокровні, активні вони лише в теплу пору року. А в холодну пору року ціпеніють і впадають в сплячку. У них є свої улюблені місця. В пониззі Хортиці мені показували місцину, де грілися сотні вужів, а поруч на подібній полянці не було жодного.
А на закінчення варто згадати ескулапову змію. Це теж полоз. У нас він не живе. Вважається, що саме він обвиває палицю Асклепія – Ескулапа, бога лікарів та лікаря богів. Звідси змія потрапила на емблему медицини: чашу зі змією. Щодо змії, то вона в багатьох народів вважається символом мудрості. Змія – символ фараонів. Щодо чаші, то тут радянські дослідники нічого зрозуміло марксистського сказати не могли.
З давніх-давен у різних народів чаша, чара, ріг була символом жерців, чарівників, волхвів, тобто тогочасних інтелектуалів. Вони носили тільки білий одяг. Не могли користуватися мечем – атрибутом воїна, але тримали в руках посох. В їх обов’язки входило й лікування людей. Ось тисячолітня спадковість традиції. Щодо змії, то й тут не так усе просто. В древній символіці змія – це символ підземного царства, царства мертвих – наві давніх слов’ян. За віруваннями наших предків, не лише птахи, а й змії на зиму відправляються в Ирій. Один з богів підземного царства в стародавній Греції теж звався Гадес. Хто як не жерці, а потім знахарі, лікарі невпинно оберігають людей від смерті! Повсякчас відчуваючи її присутність, стоять на межі.


Ескулаповий полоз





І по стежці змія проповзає,
Як жива таємнича межа.
Леонід Талалай

Всім відомі також лікувальні властивості зміїної отрути. Взагалі-то древні не так уже й добре зналися на ліках, зате на отруті – чудово.
Ми ж визнаємо за зміями право на життя не лише на емблемах, а й в природі. Розповіді про їхню шкідливість значно перебільшені, а ось користь значна.

Ящірки теж відносяться до плазунів. Найчастіше ми зустрічаємо прудку, або звичайну ящірку. Середня довжина цих плазунів близько 20–21 см, хоча зустрічаються окремі екземпляри до 28 см. Колір самок – від піщаного до темно-бурого, з темними повздовжніми плямами. Самці – зеленого кольору з темними плямами вздовж спини.


Самка прудкої ящірки






Самець прудкої ящірки





Живородна ящірка зустрічається також часто, вони дещо менші за звичайну, довжиною до 20 см. На відміну від звичайних, які люблять суху місцевість, живородні тримаються поближче до води. Вони бурого кольору з темними та світлими плямами на спині. Обидва види живуть у норах, але прудка риє їх сама, а живородні використовують чужі,або ж тріщини та заглибини в ґрунті.


Живородна ящірка





Значно рідше можна зустріти найбільшу в Україні та й Європі зелену ящірку, довжина якої сягає до 40 см. Хоча в середньому – близько 30 см. Самці яскраві: зелені з блакитним горлом, самки більш тьмяного кольору. Ці ящірки люблять жити в лісах, садах та виноградниках.
Зрідка в степу можна зустріти невелику, до 20–22 см з темними плямами на спині, кримську ящірку.
Піщана ящірка більш плоска, хвіст у неї короткий, і вона його не волочить, а піднімає. Своєрідне пристосування до життя в пустелі. Щодо кольору, то тут досить велике розмаїття.


Зелена ящірка






Кримська ящірка





Піщана ящірка





В Україні зустрічається лише європейська болотяна (або річкова) черепаха. В 2008 році, коли наша балка катастрофічно пересохла, можна було спостерігати досить високу концентрацію цих тваринок на центральній балці, де ще було трохи води. Без води вони існувати не можуть.


Європейська болотяна (річкова) черепаха
Избранное: рассказы о живой природе
Свидетельство о публикации № 6828 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © lik :
  • Очерки
  • Читателей: 3 470
  • Комментариев: 3
  • 2014-03-31

Проголосуйте. Гади. Плазуни: змії, полози, ящірки, черепаха. Мова про плазунів, яких ми не дуже любимо та цінуємо, але які теж мають право на життя. Юрій Безух.
Краткое описание и ключевые слова для Гади:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Жаби
  • Жаби, ропухи, квакші, джерелянки, часникові жаби. Земноводні амфібії. Юрій Безух.
  • Велети серед карликів
  • Наші найближчі та найчисельніші сусіди: комахи, павуки. Сарана, коник, кобилка, акрида, богомол, оса сколія, тарантул, жук-носоріг, жук-олень. Юрій Безух.
  • Дивосвіт бражників
  • Найбільші метелики - бражники. Присмеркові метелики: бражник мертва голова, бражник павичеве око, винний, липовий, молочайний, тополиний, олеандровий, сосновий і т.п. Юрій Безух.
  • Справжній герой України
  • Життя справжнього героя України, єдиної у світі дівчина - командира взводу морської піхоти. Віталій Шевченко.
  • Тризна
  • Сучасний нарис. Нарис мої сучасники. Віталій Шевченко.  – Пом`яніть мого батька, Миколу Сидоровича, – звернулась до колег середніх літ жінка з м`якою полтавською вимовою, – доброї душі була

  • Светлана Скорик Автор offline 2-04-2014
Юрий Валентинович, ну Вы и задачку задали! Я два дня фотографии искала. Зато теперь можно наглядно представить каждый вид.
Не скажу, чтоб я до этого пресмыкающимися интересовалась - во всяком случае, змеями. Но почитала и осталась довольна. И другим рекомендую. Кто не любит всего этого, хотя бы выяснит для себя, как реагировать на появление змеи рядом или на укус, что делать и чего не делать.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 2-04-2014
Светлана Ивановна! Я не устаю восхищаться Вашему трудолюбию и очень серьезному отношению к сайту. Очень благодарен, что вы вставили фото в текст. Так стало гораздо нагляднее даже для меня. Еще раз спасибо.
  • 19-07-2017
Доброго дня!
Замініть, будь ласка, фото з водяним вужем. Бо у Вас на зображенні зовсім інша змія - візерунковий полоз.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.