Вони зникли або зникають

Тварини і птахи, що населяють і колись населяли Таврійські степи і південно-східну зону України: байбак, дрохва, тхір-перев’язка, сліпак, мишівка...

Вони зникли, або зникають.
Рятувати треба не минуле, – 
Нас потрібно рятувати, нас,
Душі наші!
Павло Гірник

Приблизно 2 млн. років тому закінчилась неогенова епоха, й почався четвертинний, або антропогенний період кайнозойської ери. В його назві закладено поняття про появу людини. Вчені поділяють цей період на плейстоцен, який тривав майже 2 млн. років, та голоцен, тобто час зовсім нового життя. Почався голоцен більше 10 тисяч років тому і триває й зараз.
Саме в голоцені сформувався степ у майже сучасному вигляді. Він почав інтенсивно освоюватися людиною розумною, яка нічим не відрізнялася від нас. Оці наші давні предки залишили на стінах древнього святилища індоєвропейських народів Кам’яній Могилі малюнки, починаючи з зображення мамонта й закінчуючи кіньми, що були запряженими в колісниці. Мамонти вимерли в силу різних причин, але не останню роль відіграли й кроманьйонці, які успішно полювали на цих велетів.
Почнемо ми свою гірку оповідь-реквієм з опису тих хижих тварин, які зникли з нашого степу. Скористуємося для цього й роботами Євгена Романа. Як це для нас не дивно, але очевидці описують особливий вид (чи підвид) степового ведмедя, який зустрічався «в степах Очакова». Ще якихось триста років тому ці ведмедики шастали з Чорного лісу, що на сучасній Кіровоградщині, вздовж байрачних лісів до Гілеї Нижнього Подніпров’я. Подібні до них, гризлі прерій були знищені в Америці лише в XIX столітті. Взагалі степова екосистема дуже продуктивна, але й надзвичайно вразлива в силу своєї відкритості.
Ще в князівські часи рискали по наших степах пардуси, так на Русі звали гепардів. Це спринтери в світі тварин. Хоча вони й належать до родини котячих, є в них дещо й від собак. Так, вони не цураються людей і легко приручаються. В той же час категорично відмовляються розмножуватися в неволі. Зараз ці, раніше широко розповсюджені, тварини лишилися тільки в Африці. На численних пам’ятках скіфів ми бачимо зображення левів, яких можна вважати звичайними звірами наших степів в епоху кіммерійців та скіфів. В материковій Греції вони зникли в другому столітті до н.е. Однією з особливостей Огузу є наявність великої кількості зображень левиць. Як вважає Євген Роман, в плавнях Нижнього Дніпра водилися тигри, які цілком могли забрести і в байрачні ліси Сірогозької балки. Тугаї – це ті ж байрачні ліси Центральної Азії. А останніх тугайських тигрів там було знищено в 50-ті роки XX століття. Середня Азія, на відміну від Таврії, здавна й густо заселена людьми.
Подумки перенесемося на кілька тисячоліть назад. За підрахунками вчених тоді в Таврійських степах бродило близько 10 млн. голів копитних тварин. Бігали незчисленні гурти тарпанів. Водилися олені, кулани, сайгаки, дзерени та джейрани. Випасалися стада величезних степових зубрів, бізонів, неймовірно сильних турів.
Восени починався гін. Ревли осли-кулани, олені. Жахливим був рев турів. Володимир Мономах пише, що його кинув, «метав» тур разом з конем. Безстрашних київських князів порівнювали не з левами чи ведмедями, а саме з турами. «Хоробрий яко тур» читаємо в Іпатіївському літописі (1201), а в «Слові про Ігорів похід» знаходимо: «буй тур Всеволод». Звідси й вираз: «натура як у тура».
В билині про Іллю Муромця сказано:

Он втретье зрявкает по-туриному:
А князья, бояре испужалися,
На карачках во дворец наползалися.

Той, хто чув рев розгніваного та ще й відв’язаного бугая, може уявити цю картину. Грізно ревли й гребли землю копитами зубри й бізони. Добавте ще злобне іржання жеребців тарпанів, виття вовчих зграй, сичання й нявчання диких котів, підвивання шакалів. Зовсім незатишно було давнім степовикам восени у відкритому степу.
Про трагічну долю тарпанів я вже писав. Нагадаю, що останній дикий тарпан загинув в Агайманському степу в 1879 р. Це й була та остання крапля, яка наштовхнула Фальц-Фейна на створення заповідника Асканія Нова. Не вберігши те, що жило поряд, Фальц-Фейн тратить сотні тисяч карбованців на організацію експедицій у Монголію за кіньми Пржевальського.
Невибагливі степові конячки з домішками крові тарпанів становили основу кінноти запорожців. Зникли славні лицарі запорожці, не пропали їхні конячки. Наші предки кохалися в конях, вони берегли й розводили цю породу. Тільки в господарстві мого пра-прадіда Міщенка Тимофія Степановича в 1915 році було 110 коней та 72 лошат. Вони трималися на вільному випасі між Сірогозами та Веселим. Конярство було одним з вигідних і перспективних напрямків у господарствах нашого степу. Все змінилося з початком колективізації. Спроба поселити вільних тварин в колгоспні конюшні закінчилась повним крахом. Вони всі подохли від сапу. Цінну породу було втрачено назавжди.
Природолюбів рівня Фальц-Фейна в Радянському Союзі не знайшлося. Популяція тарпанів зараз відтворюється зусиллями вчених Польщі та Німеччини.
В скіфські часи за розмаїттям копитних наш степ нагадував саванну. Приблизно в XII столітті останні зубри були змушені змінити привілля степу на життя в лісі. Наші предки вже не побачили лося, благородного оленя, косулі та навіть дикого кабана. Ці тварини трималися плавнів та байрачних лісів.
Тарпани, джейрани й сайгаки зникли за пам’яті наших прадідів. В усякому разі, я ще чув розповіді старезних бабусь про диких кіз. Важко сказати, коли зник борсук. Байбаки, тушканчики, ємуранчики, та степові сіноставки зникли вже в XX столітті. Ще в 1948 р. окремі школярі здавали по п’ятсот шкурок ховрахів, а зараз вони практично не стрічаються на території району.
Їдучі в квітні позаминулого року з Запоріжжя, я звернув увагу на купки землі вздовж дороги. Це спішили підновити й почистити свої нори сліпаки. Коли проїхали межу нашої та Запорізької областей, викидів стало значно менше, а після Дружбівки-Калги вони зникли зовсім. Через кілька днів їду у відрядження до Херсону. Уважно дивлюся на обочину: перші викиди з’явилися лише на території Каховського району. Можливо, причиною відновлення популяції цих підземних жителів стало підвищення вологи в ґрунтах вздовж каналів. Рідкісними стали полівки та мишівка, яких майже ніхто не в змозі відрізнити від мишей.
Не зустрічаються в нашому степу «злі вужі» – жовточереві полози.
Зник стрепет. Взимку ще можна зустріти дрохв, а чи гніздяться вони, невідомо. Кілька разів бачив у степу пари степових журавлів красавок, але чи виводять вони журавлят, у нас ніхто не знає.
22 травня 2011 р. в поду поблизу Нової Олександрівки орел атакував літак сільськогосподарської авіації. Зіткнення скінчилося трагічно для орла та благополучно для літака. Можливо, це був останній степовий орел Таврії. Практично всі великі хижі птахи стали надзвичайно рідкісними, а довгохвостий орлан взагалі зник не лише з Херсонщини, а й з України. Зате безмірно розплодилися граки, які просто тероризують населення, нищачи байрачні ліси та завдаючи значної шкоди сільському господарству.
Навряд чи когось радує, що в степу з початку 1990-х рр. з’явилися вовки. В тому числі й під їхнім тиском все частіше лисиці перебираються на балку в межі селища. Непогано пристосувалася до сусідства з людиною кам’яна куниця. Взагалі всі представники цієї родини: тхори, ласки, навіть горностаї, – хоча й стали рідкісним, все ж змогли адаптуватися до присутності людини. Зник і раніше рідкісний строкатий степовий тхір – перев’язка.
У житті все діалектично пов’язане. Не завжди людська діяльність має негативний вплив на природу. Вже 15 років живуть в балці в межах Нової Олександрівки дикі лебеді, з 2004 року повернулися в наші краї лелеки, з’явилися білочки, звичними стали вухасті сови та кажани. Як тільки балка поповнюється водою, з’являються численні водоплаваючі. Досить поширеними є луні, гніздяться підорлики, малого яструба можна вважати звичайним птахом. Лісосмуги, садки та парки стали справжнім раєм для пташиної дрібноти, якої не було ще 40–50 років тому.
На жаль, як завжди, першими гинуть найбільші, найкрасивіші, найблагородніші.
Хочеться, щоб наші діти й онуки могли побачити в степу, а не в зоопарку і беркута, і могильника, і степового орла, дрохву і стрепета, степового журавля, почули посвист байбака й ховраха. Місця на планеті вистачить всім, і це пора б зрозуміти зарозумілому «царю природи», не чекаючи нових Чорнобилів та Фокусім. Адже терпіння Землі і Космосу не безкінечне.

Байбак
Дрохва
Мишівка степова






Тхір-перев’язка



Сліпак

Полівка
Избранное: рассказы о живой природе
Свидетельство о публикации № 6915 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © lik :
  • Очерки
  • Читателей: 2 975
  • Комментариев: 0
  • 2014-04-20

Проголосуйте. Вони зникли або зникають. Тварини і птахи, що населяють і колись населяли Таврійські степи і південно-східну зону України: байбак, дрохва, тхір-перев’язка, сліпак, мишівка...
Краткое описание и ключевые слова для Вони зникли або зникають:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Діти спекотного літа
  • Степ та поле. Український степ, чорноземний ґрунт. Рослини степової Таврії: перекотиполе. Юрій Безух.
  • Незабутні зустрічі
  • Про чарівний світ тварин Кавказу, Криму та Карпат: рисі, кавказькі тури, олені, грифи, ведмеді. Подорожі й мандрівки дикою природою. Юрій Безух.
  • Лиха вдача чорної вдови
  • Чорна вдова, або каракурт, дрібне, але смертельно небезпечне створіння. Юрій Безух.
  • Дивосвіт бражників
  • Найбільші метелики - бражники. Присмеркові метелики: бражник мертва голова, бражник павичеве око, винний, липовий, молочайний, тополиний, олеандровий, сосновий і т.п. Юрій Безух.
  • Провісники весни
  • Перше квітня це не лише день гумору та сміху, а й міжнародний день птахів. Нарис про птахів, наших перших співців, провісників весни. Весінні птахи: граки, коноплянка, чечевиця, чечітка, снігур,

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Вони зникли або зникають