Розбурхали

Віталій Шевченко

«Сліпі прозрівають», і криві ходять…
і чують глухі, і померлі встають…
Євангелія від Матвія, 11,5.


Сюди, в кінець бувшого графського парку а тепер лікарні імені Калініна, ніхто не зазирав, бо в цьому погано побіленому невеличкому будиночку з щільно загратованими вікнами, знаходилася трупарня. Цілий день перед обдертими дверима товпилися зажурені люди, чекаючи, коли винесуть до них дорогих їм людей.
Але з тих пір, коли в місті з`явилися борці за федералізацію, тут родичів поменшало, бо коли йде війна не до дотримання усіх правил.
А сьогодні взагалі все пішло напереріз. Кілька снарядів борців потрапило у ріг трупарні і пошкодило її. Смердючий запах в помешканні почав розсіюватися і один з тих, хто лежав на нарах, відкрив очі і з подивом вдивлявся у стелю, вліво-вправо, не розуміючи, що відбувається і де він. Замерз, бо лежав голий.
Потім побачив, що на правій руці прив`язаний якийсь папірець. Вчитався, там було написано: «Невідомий».
Як невідомий? Це ж він, Яків, Яків, ага, Степко. Їхав додому з відрядження, вийшов з потягу купити водички, закололо у серці, присів на лавку, і втратив свідомість. А потяг із його документами та бебехами поїхав собі далі.
Він побачив, що сусіда праворуч на нарах теж кліпає очима, вдивляється у всі сторони.
- Де я? – слабим голосом спитав уголос.
Яків набрався сил і сів на нарах. Десь поблизу гупнув вибух. Треба звідси вибиратися.
- Давай, мерщій злізай! – сказав Яків своєму сусіду, - нема часу тут розлежуватись.
Той глянув на Якова і злякався:
- Ти… ти… мрець!
- А ти кращий? – визвірився Яків. – Давай звідси, бо станемо такими в другий раз і тоді назавжди!
Він підхопив сусіда і витяг його з нар. На тому був хоч якийсь одяг і Яків глянув по бокам і побачив на гвіздку на стіні забутий білий халат. Підійшов, зняв, замотався в нього, як спортсмен. Добре. Повернувся до сусіда:
- Пішли!
І тут в самому кутку, майже біля дірки у стіні, де розірвався снаряд, заворушився ще хтось, дівчина, на нижніх нарах, вона сіла і сказала сама до себе:
- Боже! Де це я?
У неї під лівою груддю був слід від кулі. Вона зустрілася поглядом із Яковом і зойкнула, на ній теж не було одягу. Руками намагалася сховати свої принади.
Яків відвернувся:
- Не бійся! Зараз знайдемо тобі одяг. І треба мерщій вибиратися звідси!
Він відчинив двері у коридор. Нема нікого. Підійшов до найближчих дверей. Прислухався. Тихо. Відчинив. Теж нікого. На вішалці під стіною забуте чиєсь платтячко. Зняв і назад до своїх товаришів. Простягнув дівчині:
- Одягайся! І пішли звідси.
Дівчина хутко одягла плаття, воно трохи завелике, але краще, ніж нічого. Пішли.
- Як тебе звати? – спитав дівчинку Яків.
- Анжела. А вас? – вона тільки зараз роздивилась своїх незвичайних компаньйонів. Один блідий, як смерть. Це Яків. А інший з перев’язаною головою, звідки кров виступила і рясно покотилась у свій час на сорочку, вишиванку, яку так і забули зняти.
- Мене Яковом. А тебе як? – він спитав того, у вишиванці.
- Семен, – скривився той, торкаючись рукою до перев’язаної голови. – Можна просто Сьома.
Вони проминули коридор і вперлися у зачинені двері. За ними був якийсь незрозумілий гомін і вони завмерли, не чекаючи нічого гарного для себе. Яків обережно відчинив їх. За дверима упритул стояла чорна велика тачка. Мабуть, якоїсь поважної людини.
Біля відкритих дверей машини стояв чоловічок з Калашниковим у руках, настромив його на когось і казав:
- Віддавай ключі, а то вб`ю!
Яків побачив, що перед чоловічком стоїть розгублений молодик із піднятими вгору руками. Ага, зрозуміло, і він несподівано для всіх вислизнув з дверей і врізав чоловічка рукою по голові.
Той від несподіванки кавкнув і не встиг впасти, бо Яків вже підхопив його, одночасно видираючи з рук чоловічка автомат.
Молодик перелякано завмер, дивлячись на цю несподівано виниклу перед ним трійцю, наче з того світу.
- Сьома! Затаскуй його у коридор! – дав розпорядження Яків а сам підійшов до молодика.
- Що тут у вас діється? – запитав.
- Ви не той? – молодик ніяк не міг прийти в себе від такої швидкої метаморфози.
- Ні, не той! – Яків покачав головою, - ми тут випадково опинилися. Відповідай на запитання!
- Вже місяця як два у нас війна. Хочуть встановити народну республіку. – відповів молодик, задивляючись на Анжелу. Вона перехопила його погляд і долонькою прикрила слід від кулі.
- Що за народна республіка? – спитав ще Яків. Він був зовсім не в курсі справи.
- Я потім тобі розповім, – втрутився Сьома, - це наші місцеві захотіли навіки встановити свою владу.
Вони ще затягли чоловічка у коридор та зачинили за ним двері.
- Хай звикає до нового товариства! – вирішив Яків. – А тепер подалі від цієї установи. Мені ще треба додому. Там мабуть хвилюються.
Але далеко вони не від`їхали. На першому ж перехресті їх зупинили.
- Ось, чорт, - вилаявся молодик, який був за кермом. – Відберуть тачку!
- Це ми ще побачимо! – сказав Яків, відкрив двері і з коліна татакнув чергою прямо у того, що стояв перед ними і махав їм рукою. І одночасно крикнув молодику:
- Давай! Газуй!
Молодику не треба було двічі повторювати, він рвонув прямо навпростець, а Яків зняв ще одного бійця, який вискочив до них з блок - посту. Третій збоку стріляв по них, але вони вже рвонули за ріг і кулі їх не діставали.
- Давайте знайомиться! – Яків подивився на молодика і простягнув йому руку: - Молодець, не розгубився!
- Мене звати Венею, - сказав молодик і подивився на Анжелу. Та присунулася до нього поближче, відкриваючи кулю під грудьми, поправила плаття і сказала, простягаючи йому теж руку:
- А мене Анжелою!
- Ось і познайомилися! – засміявся Яків і додав: - Що будемо далі робити?
- Пропоную заїхати до мене, тут недалеко, - сказав Сьома, - Треба заспокоїти своїх.
Так і зробили. Але біля будинку, де жив Сьома, їх чекало розчарування. Будинок був вщент розбитий. Залишився тільки перший поверх і то не скрізь.
- Ти на якому поверсі живеш… - спитав Яків, подивився на руїни і додав: - Жив?
- На третьому, - Сьома не вірив власним очам.
Тут хтось виповз із залишків першого під`їзду і Сьома впізнав сусіда:
- Добрий день, Вікторе Дмитровичу! Що ви тут робите? І де мої?
Той тримав у руках гвинтівку з оптичним прицілом:
- Що? Що? – розсердився сусід. – Вони, падлюки, розтрощили усе місто.
І тут до нього дійшло. Він вилупився на Сьому, а потім на тих, хто був із ним:
- Стій, Сьома… Та тебе ж… той…
- Не хвилюйтеся, Вікторе Дмитровичу, - засміявся Яків, приходячи на допомогу Сьомі, - ми летючий загін борців за волю.
І він рукою повів у сторону Анжели та Веніаміна, а ті з готовністю хилитали головами у відповідь. Дійсно, борці!

25.08.2014 р.
Свидетельство о публикации № 7703 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 1 976
  • Комментариев: 0
  • 2014-08-26

Проголосуйте. Розбурхали.
Краткое описание и ключевые слова для Розбурхали:

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100
    Произведения по теме:
  • Йде діва струнка по землі нашій...
  • Невідомі сторінки нашої історії Віталій Шевченко
  • Поруч з нами
  • Оповідання про хлопця – не то ідіота, не то вундеркінда, із екстрасенсорними здібностями. Віталій Шевченко.
  • Сучасна історія
  • Десь біля нас... Віталій Шевченко.
  • Ворошиловський стрілець
  •  Сучасне оповідання про депутатів-бандитів, про снайпера, про опір звичайної людини: до чого може довести безкарність і жадоба. У кожного може бути свій рівень толерантності. Як його вгадати, і де
  • Гостювання на празнику життя
  • Оповідання про війну 1941. Віталій Шевченко. – Майстрюченко? – перепитала вона. – Погано з ним. Ще на початку війни згорів у танку. Підбили його десь під Голубечем. Знайомі колгоспники переповіли

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Розбурхали