Лікарняна сага

Розповідь про лікарню, медперсонал, операцію і благодійника. Кохання з першого погляду. Віталій Шевченко.

– Хто на клізму, виходь! – пролунав у коридорі скрипучий голос санітарки, тьоті Люби, яку тут всі називають «пачкою», бо вона колись, у молоді роки, мала стосунки із Законом і навчалася цілих три роки у закритому навчальному закладі. І звідти вийшла підкована на всі боки. Правда, угору по щаблях не пішла, зосередилася оце в самому низу службової драбині.
Толян здригнувся, це ж і йому завтра будуть робити операцію. Хоча все під контролем, місцевий наркоз, та хвилювання залишається.
В палату зазирнула ще одна санітарка, Ахмедівна, чорнява, маленька, миршава бабуся, їй давно б вже сидіти вдома, відпочивати, а вона все працює, вбирає за хворими, волоче ганчірку за собою, наводячи лад в палатах і нескінченному коридорі.
– Хто Смаглюк? – спитала вона у хворих.
– Я, – підняв руку Толян.
– Йдіть за мною! – наказала вона.
Толян пішов за нею і опинився біля дверей кімнати, звідки доносився голос «пачки». Було зайнято, але Ахмедівна відкрила двері і всунулася туди. Там на тапчані лежала напівгола молода жінка, а над нею стояла «пачка» і тримала над головою повну клізму води, з якої котився шланг униз і ховався десь у голій сідниці жінки.
– Ахмедівна! Куди прешся! Не бачиш, зайнято! – гримнула на неї «пачка».
Молода жінка повернула голову, зустрілась з очами Толяна, зойкнула і почала однією рукою закривати свою сідницю.
– А ти лежи спокійно! – гримнула і на неї «пачка». – Твою жопу уже всі бачили.
Ахмедівна посунула назад, зачиняючи за собою двері:
– Дуже мені це потрібно, аякже, якби не онуки, сиділа б удома. А так треба працювати, – бурмотіла вона біля Толяна. – Син поїхав у Чечню і пропав. Невістка поїхала його розшукувати і теж десь зникла. Залишила на моїх руках трьох онуків. Старшому десять, а молодшій, Сюзанні, п`ять рочків… – бурмотіла Ахмедівна.
Коли прийшла черга Толяну виконувати цю обов`язкову процедуру, то Ахмедівна зробила все швидко і не боляче, і Толян, піднявшись з тапчана, витяг з кишені паку грошей, які він приготував для лікарів, попалася 50 гривень, він поклав її назад, дістав сотенну і дав Ахмедівні.
Та, розгледівши, скільки їй дав Толян, кинулася цілувати його у плече.
– Спасибі, дарагой, век не забуду… дай Аллах усім твоїм близьким здоров`я та благополуччя… – і все намагалася цмокнути його у плече, а не вийшло, то хоч у руки.
Він притулив її до себе, заспокоюючи:
– Не хвилюйтеся, все буде гаразд.
А Ахмедівна схлипувала:
– Я своїм онукам завтра зроблю святковий обід, дарма, що завтра тільки середа.
Перед відбоєм прийшла медсестра і нагадала, що вранці йому не можна їсти. Поїсть пізніше.
Сон був поганий. Тільки засне, знову схоплювався і дивився у вікно, де чорніла ніч. А в палаті хтось мурмотів уві сні, хтось хропів, а один ветеран через кожний час піднімався і йшов у туалет.
Від усіх цих звуків, хрипів, шурхоту білих тапочок по підлозі сон не йшов до Толяна. Він виходив з палати і ходив по коридору відділення. Нікого не було, тільки у кутку сиділа та, з якою зіткнувся Толян під час клізми.
Вона дивилася кудись у стіну, а подумки була десь далеко-далеко. Толян кілька разів зашпортнувся за вибоїну у підлозі, ледве не впав.
«Ось, чорти, як вони працюють!» – вилаявся він.
Тільки перед самим ранком заснув, та спати не дали. У шість годин вдерлася «пачка», включила світло і стала прибирати палату. Побачивши, що Толян дивиться на неї, вона зігнулася у підлесливому поклоні:
– Добрий ранок, гражданін начальнічек!
Толян вийшов у коридор, дістав мобілку і подзвонив Серьоге, своєму заступнику.
– Слухай, надішли людей, хай тут у лікарні відремонтують підлогу. Ходить не можна. Марина вдома? Нічого, я сам зараз їй подзвоню.
Набрав її номер:
– Слухай, Марино, купи два гарних торта і кілограмів три цукерок. Та ні, не мені. І не лікарю, я з ним потім розрахуюсь. Тут працює санітаркою Ахмедівна… її онукам, вона завтра зранку заступить. Все їй віддаси. Ні, я сам не зможу, мене сьогодні оперують, прийдеться трошки полежати.
Толян ще встиг умитися і сів в коридорі, чекаючи, коли покличуть на операцію. Прийшла кликати та сама тьотя Люба, вона знову зігнулася в улесливому поклоні:
– Гражданін начальнічек, йдемо на операцію, там уже все готово.
Виявилося, що, крім Толяна, операцію будуть робити ще й тій, невідомій молодій жіночці. В якійсь кімнатці передяглися в якусь білу по коліна сорочку з довгими рукавами. А тьотя Люба ще відібрала усі прикраси Толяна:
– А то, буває, що проснеться після операції, а золота катма. Щезло.
Вона подивилася на жіночку, у тій золота не було.
– Після операції поверну. – І повела обох до операційної. «Красиві ноги!» – ще встиг відмітити Толян.
Його поклали на операційний стіл, прив`язали міцно руки. Прийшов анестезіолог, всадив укол кудись у поперек, і Толян відчув, як поступово мліють ноги і тулуб. Тут з`явилося над ним обличчя Ігоря Івановича, його лікаря:
– Ну, як, – спитав він, – усе нормально?
– Так, – підтвердив Толян, і далі він вже погано відчував, що робилося із ним. Наостанок Ігор Іванович сказав:
– Ти дивись, яка велика каменюка! Розкришити неможливо.
І він показав Толяну якийсь камінь розміром з горіх. Та Толяну було все однаково, він хотів спати. Прийшов у себе в палаті, над ним схилялась його мати.
– Ну, що, синочок, не болить?
Він похитав головою:
– Ні!
Але був якийсь дискомфорт. Він подивився униз. Від нього бігла кудись униз, ховаючись у великій пляшці від молока, змійка шланга.
Тут з`явився над ним Ігор Іванович.
– Ну як? – спитав.
– Нормально! – кивнув і йому Толян.
Доктор помацав живіт Толяна, подивився, що у пляшці, залишився задоволений.
– Я ще підійду до вас, – сказав він і додав: – Першу ніч повинен хтось із близьких ночувати на всяк випадок.
– Мати буде, – відповів Толян. – Я хотів, щоб хтось інший, але вона проти.
– Добре, – сказав Ігор Іванович і пішов.
Він ще раз надвечір прийшов, залишився задоволений побаченим, сказав:
– Завтра не лежить, а вставайте. Буде швидше загоюватись.
Поруч Толяна було вільне ліжко, і мати там влаштувалася. Спочатку вона сиділа над Толяном, але він заборонив їй і сказав, щоб вона лягала і відпочивала.
Мати сказала:
– Приходила Любов Іванівна і віддала твої прикраси і гроші.
– Хто це? – спочатку не второпав Толян.
– Санітарка, – пояснила мати.
– А, ця! – здогадався Толян і посміхнувся. – Дайте їй п`ятдесят гривень.
– Добре, я вже віддала.
Ніч пройшла важко, поруч спала мати, і він задоволено дивився у її бік, перед самим ранком йому приснився сон, його незнайомка, тримаючись руками за самий низ живота, звідки вибігав червоний поріз, зробила кілька танцювальних па і спитала його:
– Ну як, вам подобається?
І тут увірвалась у палату Ахмедівна, включила світло, і почався день.
Мати моментально схопилася, схилилася над сином та, побачивши, що він дивиться на неї, поклала долоню на його спітнілий лоб:
– Ну як, синок?
– Все нормально, – Толян знову все брав під особистий контроль.
В палату зазирнула тьотя Люба і підійшла персонально поздоровкатися:
– Доброго дня, гражданін начальнік! Доброго дня, Марія Дорофіївна! – схопила пляшку під ліжком і персонально пішла виливати.
А Ахмедівна порахувала за особливу шанобу власноручно почати прибирання в палаті з його ліжка, двічі витираючи підлогу під ним. Тут прийшла тьотя Люба, поставила на місце пляшку і здивовано повідомила:
– Ахмедівна, тут до тебе прийшли якісь великі люди!
Коли Ахмедівна пішла, то тьотя Люба взяла швабру і ще раз протерла підлогу під його ліжком:
– У нас все під контролем, гражданін начальнік!
І теж ушилася з палати.
Юрій Павлович, зав. відділенням, міцної статури чолов`яга, вийшов із кабінету і з подивом дивився, як незнайомі молоді люди спритно відновлювали підлогу в коридорі. Низенький чоловічок, з олівцем за вухом, мабуть, бригадир, підкотився до Юрія Павловича і доповів:
– Зробимо до обіду. Ось тільки треба до кінця дня по ньому не ходити.
– Це ми влаштуємо! – із задоволенням відповів Юрій Павлович, напружено згадуючи, хто б це міг бути. Та нічого не згадав.
А Толян в цей час робив першу прогулянку по коридору. Сірі, темні стіни коридору відходили від нього кудись убік, перед ним стелився шлях далеко уперед, і ніхто йому не заважав йти, ніхто йому не вказував, що робити. Хочеш, йди, а не хочеш, сиди. Вперше він був у гармонії з цілим світом і з самим собою.
І тут він помітив, що неподалік від чергової сестри сидить на кріслі ота сама незнайомка, з ніяковою посмішкою прислухаючись до себе.
– Не прислухайтеся! – посміхнувся він їй.
Вона недовірливо подивилася на нього.
– Треба ходити, так воно швидше загоїться, – повторив Толян слова Ігоря Івановича. – Спробуйте.
Вона обережно піднялася з місця, Толян взяв її під руку і повів по коридору. Збоку десь виросли тьотя Люба із Ахмедівною, зі швабрами в руках, і їли Толяна своїми очима.
А ввечері із Толяном відбувся конфуз. Після вечері проходжався по коридору, нагулюючи сон, і непомітно для себе опинився біля дверей палати, де знаходилася незнайомка.
Звідти доносився голос тьоті Люби, вона вчила когось, як жити. Толян призупинився, прислухаючись до сентенцій «пачки».
– Ти, головне, не боїсь…
– Розумне теля двох маток смокче…
Тут несподівано відчинилися двері, і Толян побачив, що перед дверима з тої сторони стоїть без одягу його незнайомка, а поруч «пачка» із шваброю. Обидві застигли від несподіванки.
Вона навіть не захищалася. А її поріз унизу живота вдарив Толяна у самісіньке серце.
– Господи, – знесилено сказала незнайомка, – знову ви! – навіть не маючи сили ховати свої принади.
І вперше в своєму житті Толян зніяковів. Він несподівано для самого себе схилився до дверей і тихенько причинив їх.
А там нарешті підкотився день, коли Толяна виписали з лікарні. Останній раз він зайшов у перев`язочну, де черговий лікар звільнив його від остогидлого шлангу, в останній раз він тицьнув тому у кишеню гроші. Постукав у двері, звідти виглянула жінка і на німе питання Толяна, відповіла:
– А вона виписалася сьогодні і пішла.
– Як пішла? Коли? – розгублено спитав Толян.
– Щойно, – відповіла жінка, – а куди, не знаю.
Толян вийшов з лікарні, потоптався на ганку і, не звертаючи уваги на свого водія, пішов на зупинку. Там у кутку, під навісом, на лавці сиділа вона.
Толян підійшов і сів поруч.
– Добре, що ви не встигли поїхати, – і взяв її долоню у свої руки. Вона хотіла звільнити долоню, але він міцно тримав, тоді зітхнула:
– В мене ніколи не буде дітей.
– Нічого, – відповів Толян. – Усиновимо. – Потім згадав онуків Ахмедівни і додав: – Або приймемо дочку.
Вперше в своєму житті Толян сидів і нікуди не поспішав. Міг би отак сидіти цілу вічність. Його так і зрозумів водій, бо пішов у джип, сів і терпляче став чекати свого шефа.
Він знав його добре. Якщо той у щось ушнипиться, то звідси його не відірвеш.

21.10.2010 р.

Избранное: рассказы о любви
Свидетельство о публикации № 7776 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 2 117
  • Комментариев: 4
  • 2014-09-10

Проголосуйте. Лікарняна сага. Розповідь про лікарню, медперсонал, операцію і благодійника. Кохання з першого погляду. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Лікарняна сага:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Невідома красуня
  • Невідома красуня. Віталій Шевченко
  • Віка
  • Любовь - удивленья мгновенная дань... Віталій Шевченко
  • Сон у руку
  • В пошуках рідної душі. Віталій Шевченко.
  • І дощ, і сніг, і віхола, і вітер...
  • Дві чутливі душі... Віталій Шевченко
  • На зорі життя
  • Після війни у селі, дитячі судьби. І з неї самі вилетіли оті слова, які вже не заховаєш нікуди: - Твій батько герой… і красивий… мені баба Варка казала. Віталій Шевченко

  • Светлана Скорик Автор offline 10-09-2014
Забавная ситуация. Очень интересно было читать, и характеры выписаны живо.
  • Виталий Шевченко Автор offline 11-09-2014
Спасибо, Светлана Ивановна! Там в 11 строке снизу должно быть:- Щойно, відповіла жінка, - а куди, не знаю. Остальные слова лишние.
  • Павел Баулин Автор offline 11-09-2014
Сподобалась Ваша сага.
Хабарів, правда, багато дають. Лікарі не образяться? Це я так, іронічно.
  • Виталий Шевченко Автор offline 12-09-2014
Дякую, Павел Борисович! Що поробиш, якщо таке життя? Якщо взяти іншу ділянку народного життя, там теж саме! Як казав класик з Одеси: - Кем работаешь? Учителем? Так у тебя нечего украсть! Одни резинки и тетрадки!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Лікарняна сага