У паралельному з нами світі

Богіня Ерато і зрада у коханні. Оповідання про зраду та грецьких богів. Віталій Шевченко.

Муза Ерато прокинулася, потягнулася на ліжку, з неї на підлогу впало простирадло, відкриваючи її дівочі принади, але вона цим не переймалася. Сіла і почала розчісувати свої золотаві кучері.
Вона сьогодні вночі чергувала у Мітологічному Центрі, її зміна закінчувалася, і можна потім розслабитися з подругами. Крім того, домовилася сьогодні ще зустрітися із своїм хлопцем, Богом кам’яних споруд і гаражів Хайрі.
Він обіцяв показати їй свої нові володіння. Останнім часом справи у неї йшли не дуже добре. Батько, старий Зевс, заклопотаний державними забаганками великого світу богинь та богів, сердито вибандьорував її:
– Ти, дочко, вже й совість б мала, витягуй тебе то з однієї халепи, то з іншої! – одночасно милуючись красою Ерати, казав сердитий Зевс.
Вона недбало стояла перед ним, велике золотаве волосся спадало на засмаглі плечі, а маленькі циці стояли сторчма, націлюючись на співрозмовника, і від цього не кожний бог або герой міг встояти. Не кажучи вже про людей, життя яких вони спостерігали у своєму центрі.
Він знаходився у самій глушині парку, сюди заходили або найсміливіші парочки, або безнадійні алкоголіки. Ераті подобалося вийти перед ними з гущавини і повільно пройтися, похитуючи стегнами і потім щезнути у кущах.
Алкоголіки вирячували очі і забували ковтнути вонючу рідину, яка гойдалася у них в склянці, а закохані завмирали і не зводили з неї очей, а коли вона розтане серед кущів, підхоплювалися і щосили бігли назад, до виходу з парку.
Ось за це і лаяв її батько, мовляв, не наближайся дуже до людей. Не показуй їм, що ми є і впливаємо на їхнє життя. Хай краще нічого не знають.
Сьогодні, правда, на її зміну, прийшов сюди у саму гущавину якийсь нетиповий суб’єкт. Прийшов, сів на ослін і завмер на ньому. Мабуть, цілий час не ворушився. Ераті прийшлося пройтись перед ним – ніякої уваги, наче її і не було.
Це Ерату здивувало і завело одночасно. Перший раз таке було з нею. Вона підійшла і сіла поруч. Кахикнула, щоб привернути до себе увагу. Ніякої реакції. Він, охопивши голову, дивився кудись у небо.
Вона вже збиралася повернутися у Мітологічний Центр, коли він несподівано сказав кудись у простір:
– Всі жінки зрадниці! Ненавиджу вас!
Ерато засміялася:
– Хтось провинився, а ми всі винні.
Той підхопився з ослону і з кулаками нахилився до Ерати:
– Ненавиджу!
На нього дивилося здивоване дівоче обличчя, і він взяв себе в руки:
– Вибачайте!
Потім махнув рукою і пішов собі геть.
Ось про це написала Ерато в журналі спостережень, розписалася і покинула, не чекаючи Прісцілли, своєї змінниці, Мітологічний Центр.
Тепер можна йти додому, поснідати, а потім займатися своїми справами. В другій половині дня вона домовилася зустрітися із Хайрі, час іще був. По дорозі, йдучи повз осель богів, вона вирішила зробити сюрприз Хайрі і зазирнути до нього.
Та сюрприз вийшов якийсь невдалий. Коли вона тихенько прочинила двері в кімнату Хайрі, то побачила, що на ліжку лежить гола Прісцілла, а Хайрі, схилившись над нею, цілував її у циці.
Ерато закам’яніла на місці. Наче хтось зненацька вдарив її у груди. Перша Ерато побачила Прісцілла і, зойкнувши, сховалася під ковдрою. А Хайрі, схопившись з місця, все намагався знайти одяг і винувато повторював:
– Ерато, клянусь Зевсом, я тобі зараз усе поясню!
Та вона не стала його слухати, крутнулася на підборах і пішла собі геть. Ти дивись, якій негідник! А весь час торочив, що не може без неї.
Образа засліпляла очі, і вона не помітила, як вернулася у цей занедбаний парк і сіла на той самий ослін, на якому сиділа вчора. Правда, зараз, крім неї, нікого тут не було.
Парк жив своїм життям, десь гавкнула собака, а з гущавини вилізла біленька киця і щось жалібно нявкнула Ераті. На доріжку сіла ґава і походила по ній, уважно приглядаючись до дівчини, потім услухалась у щось і квапливо злетіла, подалі від цього небезпечного місця.
Незабаром на доріжці з’явилась постать якогось хлопця, він наблизився до Ерати, і вона в ньому впізнала того дивного суб’єкта. Сів на ослін з того краю і завмер.
Так і сиділи деякий час, занурившись кожний у своє. Киця, ще щось нявкнула Ераті, залізла їй на руки, зітхнула, вмощуючись, і задоволено завмерла. Ерато легенько погладила її по спинці і сказала кудись у простір:
– Нікому ми не потрібні...
Той, з того боку ослона, і собі зітхнув і відгукнувся до Ерато:
– Я повернувся з відрядження, відкрив двері, зайшов у квартиру, а вона цьомкається із моїм найкращим другом.
– І в мене теж саме, – пригнічено прошепотіла Ерато, – він її кохав. – І вона схлипнула.
Помовчали. Потім той, з того боку ослону, сказав:
– В мене залишилися квітки на симфонічний концерт. Приїхав якийсь відомий диригент... Редя... може підемо, послухаємо їм на зло?
Ерато подивилася на хлопця (їй назустріч струменіли його зажурені очі) і погодилася:
– Давай, сходимо. Що, ми гірші за них?
Вона поклала кицю біля себе на ослін, піднялася і зробила крок до хлопця, той теж піднявся назустріч дівчині і сказав:
– Мене звати Жорж. Жорж Комиш. А тебе?
– Ера, – запнулася дівчина. – Просто Ера.
Ерато збиралася вже піти, та щось зупинило її. Вона озирнулася і побачила кицю, яка самотньо завмерла на ослоні. І Ерато пожаліла її:
– Йдемо з нами, кицю. Ми не такі, як вони. Не залишимо тебе.
Взяла кицю на руки і пішла поруч із хлопцем.

13.05.2012 р.

Ерато з кішкою

Избранное: современный рассказ рассказы о любви
Свидетельство о публикации № 7916 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 2 027
  • Комментариев: 0
  • 2014-09-27

Проголосуйте. У паралельному з нами світі.
Краткое описание и ключевые слова для У паралельному з нами світі:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • "Почуй же, о Господи, молитву мою!"
  • "Почуй же, о Господи, молитву мою!" Віталій Шевченко.
  • Невідома панночка
  • І ми відчуємо те, про що не здогадуються ще герої оповідання! Віталій Шевченко
  • Призначення богів
  • Кого мені призначив Господь? Віталій Шевченко
  • Баба Фроська
  • Людина живе, поки її пам’ятає хоч одна жива душа. Ось так сиділа, згадуючи минулі роки і все намагаючись згадати щось таке, що пов’язане було б з її чоловіком. І нічого згадати не могла, все
  • «Чардаш» Монті
  • Оповідання про материнську долю жінки 30-40-х років. Віталій Шевченко.

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
У паралельному з нами світі