«Моя люба сестричка...»

Концтабір Равенсбрюк для жінок і дітей. Доля в’язня Пелагеї Порвіної з Запоріжжя та її доньки Євгенії. Віталій Шевченко.

Справжнє вивчення війни ще попереду. Ми робимо тільки перші кроки у цьому важливому напрямку. І моя серія «Незвичайні історії на війні» – це один із перших подібних кроків. Пропоную читачам 15-ту історію із цієї серії.
Історію, яку я вам розповім, мабуть, єдина у всій Україні. Молода жінка Пелагея Порвіна із старовинного села Гусарки Куйбишевського району Запорізької області волею долі у 1943 році опинилася у Німеччині в концтаборі Равенсбрюк.
Коли почалася війна, молодий зоотехнік, член партії, Пелагея Порвіна гнала худобу на схід, щоб не дісталась німцям, але в районі Маріуполя їх наздогнали передові частини німецької армії, і прийшлося повертатися додому.
В селі її, звичайно, всі знали, і не дивно, що хтось із поліцаїв доніс новій владі і вона була заарештована як супротивник фашистського режиму. Спочатку її відправили у Бердянськ, у тюрму, а на початку 1943 року вона як політичний в’язень потрапила в жіночий концтабір Равенсбрюк, що розташований на північ від Берліну.
Це був єдиний жіночий концтабір у фашистській Німеччині. Він існував з травня 1939 року і до кінця квітня 1945 року. За цей час через нього пройшли більше як 130 000 в’язнів жінок. Загинуло біля 90 000.
В’язнів, яких вважали не здатними до роботи, знищували пострілом у потилицю. Кожний день у таборі вбивали до 50 жінок.
Ось в таких умовах опинилася Пелагея Порвіна, наша землячка.
Хто прибував у табір, того, не зважаючи на погоду, роздягали наголо на дворі, обстригали їм волосся. У в’язнів відбирали усі особисті речі та документи. Потім годину або більше вони чекали перепустку через лазню.
Після лазні в’язням видавався табірний одяг, і вони розподілялися по блоках, де ще отримували особисті номери і вінкелі (такий знак на рукаві, який визначав, до якої країни належав в’язень).
Підйом у таборі відбувався в чотири години ранку. В’язні, отримавши по півкружки холодної кави без хліба, шикувались на вулиці для переклички. Перевірка тривала 2-3 години, в дощові дні весною та восени, а також в морозні дні зимою перевірки навмисне затягувалися.
Після цього в’язнів відправляли на роботу, яка продовжувалася 12-14 годин. У денну зміну в’язням надавалася 30-хвилинна перерва для прийому «їжі».
Їм видавали по півлітра води з бруквою або картопляним лушпинням. У нічну зміну перерви не було, їжу видавали тільки після повернення з роботи. Після денної зміни в’язні шикувались на вечірню перевірку, яка тривала більш як дві години, потім вони отримували каву та 200 грамів хліба.
Ось у такому пеклі опинилася Пелагея. До всього ще виявилося, що вона вагітна.
В тяжких умовах, коли людина сама постійно знаходиться на межі життя і смерті, потрібно було ще захищати оце нове народжуване життя.
Всі документи по табору Равенсбрюк не збереглися, але те, що залишилося, підтверджує, що в період з вересня 1944 року і по квітень 1945 року в таборі народилося 560 дітей. Багато з них загинуло, але вважається, що десь біля 100 дітей залишилися живими.
І серед них донька Пелагеї Микитівни, Євгенія, яка народилася 12 січня 1944 року.
Важко уявити собі умови в яких з’явилася на світ Божий дитина, але Господь відхилив від неї всі загрози і біди, і трохи більше ніж через рік (11 квітня 1945 року) пекло закінчилося, і всі, хто дожив до цього світлого дня, вийшов на свободу.
Але це не стосувалося радянських людей, вони із концентраційних таборів (Бухенвальд, Освенцім, Равенсбрюк) потрапили у фільтраційні табори, де їх усіх перевіряли і відправляли або в ГУЛАГ, або на шахти Донбасу.
Пелагея Микитівна із донькою потрапила у фільтраційний табір у Польщі, де її теж ретельно перевірили.
Позаяк вона у веремії подій не зберегла партквиток, то, зрозуміла річ, їй ніхто не повірив, що вона член партії. Допитував її відкормлений, ситий офіцер, який під час війни ближче до передової, ніж 10 кілометрів, не був:
– Почему не застрелилась?
– Почему не убила ни одного немца?
– Почему не создала подпольную организацию и не устраивала диверсии?
Нарешті в грудні 1945 року її звільнили, і вона повернулася з дитиною до себе у Гусарку. Зоотехніком більше не працювала, в партії не відновили, проявили велику пильність. Працювала все життя рядовою колгоспницею.
Виховувала доню. Євгенії теж дісталося за її місце народження. Дуже пильні дяді і тьоті весь час заважали їй розвиватися так, як її ровесники.
В свій час закінчила педагогічне училище, потім педагогічний інститут у Бердянську. Все життя пропрацювала в школі, виховувала дітей.
Мама померла в квітні 1991 року, якраз напередодні незалежності України.
Євгенія Іванівна тепер їздить на зустрічі в’язнів у Німеччину. Познайомилася у 2000 році з такою ж, як і сама, котра теж народилася у Равенсбрюку, Інгелорою Прохнов, тепер листуються.
Ось нещодавно отримала від неї листа:
– Guten Tag, meine liebe Schwester!
– Доброго дня... моя люба сестричка...
Дійсно, мабуть, більшого братства, ніж дітей, які народилися у концтаборі, у світі немає.

06.11.2014 р. – 08.11.2014 р.

Равенсбрюк

Избранное: рассказы о войне 1941
Свидетельство о публикации № 8363 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. «Моя люба сестричка...». Концтабір Равенсбрюк для жінок і дітей. Доля в’язня Пелагеї Порвіної з Запоріжжя та її доньки Євгенії. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для «Моя люба сестричка...»:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

  • Геннадий Любашевский Автор offline 14-12-2014
Мои пять звёзд за этот материал.
С уважением -Геннадий Любашевский.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
«Моя люба сестричка...»