Чотири віки чоловіка

Вірші-казка по старовинним легендам: Бог, чоловік, пес, віслюк та мавпа. Про принади кожної житєвої пори. Східна мудрість і життєвий шлях. Юрій Безух.

(Гортаючи старі легенди)

1

Старався Бог нікого не зобідити і порівну всім роки розділив. Та навіть Бог не всім зміг догодити.
Пройшли часи творіння, може, й літа. Віслюк з’явився впертий тут до Бога: «Важка й невдячна є моя дорога. Працюю цілий день і ввечері нема спокою, немає відпочинку, лиш турботи і вічний клопіт – все моє життя. Повинен я трудитися тридцять років, не бачачи нічого, крім роботи. Звільни мене і вік уполовинь. А я на тому світі відпочину».
«Гаразд, – сказав Господь. – Та рівновагу порушиш ти. Комусь повинен роки ці віддать, щоб зберегти космічну рівновагу. Поки що йди, можливо, хтось захоче цей твій тягар забрати. Може буть».
Віслюк кивнув і тронувся у путь.

А на землі, немов в раю, жила Людина. Було їй добре, час летів мов вітер. Ще молода дружина, й підлітки ще діти. І раптом час надходить помирать. «Піду на небо, Господа благать».
Всевишньому прохання зрозуміло: «Гармонія тут рухає Світила, й не можна тут свавільно щось мінять. Та можу Я тобі пропонувать п’ятнадцять літ узяти віслюкових, та мов Осел ти будеш працювати».
«Гаразд, гаразд, я згоден, я двожильний. Збудую я палац замість хатини, добро трудом я стану сотворять».
Всміхнувсь Господь, і посмішка та щира ще довго Чоловіку душу гріла, як піт рясний кропив чоло і спину. Він будував, він зводив стріху й стіни і височенний мурував паркан.

Покинем Чоловіка. До Собаки тепер наш шлях. А Пес сидів і плакав. І на Луну у небі підвивав. Життя собаче так йому обридло, осточортіло навіть й остогидло. І він тихцем до Бога почвалав.
«Прости, Господь, дурну мою молитву. Не хочу я так тридцять років жити. Собаче, бач, усе моє життя. Владико днів моїх, візьми хоч половину. Тобі молитись буду до загину. Хіба я жив? Можливо, цуценям...».
«Гаразд, – сказав Господь. – У цьому світі, що я створив, усі ви Божі діти. Та Всесвіт весь тримається Законом, тобі чинить не стану перепони, якщо хтось схоче твій узяти вік».

А на землі хазяїн і господар все тягне, все волочить до господи, і хоч придбав чималого горба, та хвіст і гонор високо трима. Та раптом… ба! Уже пора до ями.
«Кому ж лишить це надбане добро? Душа болить. Осьо є купа грошей, одежа, збруя і добро, добро».
І Чоловік в Сірка позичив очі (о оці очі, очі нехороші), до Бога вже не біг, а почвалав. Господь давно думки всі його знав.
«Ну що ж, – сказав. – Людино-небораче, є вибір небагатий. Вік собачий добавить до своїх ти можеш літ».
«Гаразд, гаразд, я згоден. Я побіг».
І справді, підтюпцем, але побіг скоріш до хати, щоб не дай Бог, Господь не передумав. Немов скажений пес, той Чоловік своє добро накоплене стеріг. Гарчав і гавкав, люто захлинався, так щиро боронив своє хазяйство. Аж сам Господь на небі дивувався: «Дивись, виходить, знову угодив».

Аж тут і Мавпа раптом причвалала. І в ноги Йому з розпачем упала: «Прости, Господь, душевний мій порив. Моє життя – суцільна клоунада, неначе диспут у отій, у раді, смішу я всіх. Глузують і сміються. Прости мене, я Мавпою зовуся, і осоружні стали тридцять літ».
«Ну, що ж, тобі відмовити не смію, – всміхнувсь Господь, – і маю Я надію, що хтось позаздрить і твоїм літам, Я їх з охотою тому віддам».
Не до плачу, чи навіть не до плачу, Людина, переживши вік собачий, у мавпячий ступає залюбки. Простіть мене шановні старики, що зберегли очей блиск молодечий, що сивина покрила ваші плечі, зберігши вашу мудрість і думки. Але ж, погляньте, мавпочок чимало, з Альцгеймером обнявшись залюбки й маразмами обвішавшись, крокують. І мудрість цю прадавню геть не чують, що грішний аз усім перповів.
А щоб не дуже ви цього боялись, рекомендую «Молодість і старість» у Буніна уважно прочитать.

2

Була ще східна і цікава казка. Я варіант тоді її радянський в якійсь розумній книжці прочитав. Людське життя поділим на частини, у даному випадку – на третини, тоді все буде ясно й зрозуміло: марксизму нероздільні три частини, джерела теж – три чистії криниці, того вчення, що декому ще сниться.
Людина вчиться в першій цій частині. Як треба і творити і робить, щоби третину другу просто жить. Творить матеріальні блага і духовні, створить сім’ю і діток народить.
Проживши цю частину на відмінно, останню – має право він учить. Життєвий досвід, може, й професійний, набуте все і все найбільш доцільне нащадкам, учням мусить передать.
Полишимо легенду вельми мудру, мої близькі й мої далекі друзі, до неї ми повернемось невдовзі, вона ще нам згодиться по дорозі.

3

Середньовіччя і арабський Схід, нової мудрості напали ми на слід. Із першою частиною гаразд, все зрозуміло. Навчатись скрізь потрібно, любий сину.
Тепер відносно другої частини. Покинуть треба рідні палестини й по світу сміло мандрувать. Але не будь ледачим і незрячим, за хвіст вхопити треба міцно вдачу, навчитись треба вправно торгувать і грошей купу вміло зароблять. Бо краще буть здоровим і багатим…
Тоді багатий вернеться до хати, а бідний й далі буде бідувать. Та не про них звучить арабська мудрість. За морем точно виб’єшся ти в люди. Повернешся з тугим ти гаманцем. Палац збудуєш, заведеш гарем і заживеш тоді великим паном, у радощах купаючись духмяних.
Колись у виші – тобто вищій школі. Один професор геть «остєпєньонний» мене подібній мудрості навчав. Що треба, бач, придбати «Мерседеса», сповна життєві сповнить інтереси: квартири, дачі треба накуплять, а потім про духовне «рассуждать».
І все тут добре, та одне «але». І знову тут земляк наш з вами Бунін, слова його звучать немов відлуння. Він «Пан із Сан-Франциско» написав. Цей пан збирав до купи купи грошей, і мріяв він вже про життя хороше і навіть сів на чудо-пароплав, та в лапи до Люцифера попав. Був пан та геть він начисто пропав якраз тоді, коли збирався жити.

4

Мій любий друже, як ти не крути, індусів мудрість нам ніяк не обійти. У них і варни, карма і ашрам. Про цей ашрам і розповів я вам. Навчання перша чверть, як не крути. А другу – мусиш працювати ти. Творить свій дім, сім’ю, свою роботу – матеріальні, в основном, турботи. Дітей навчити і пустити в світ. Ці дві частини геть всім зрозумілі. І негру, й європейцю і китайцю.
А ось другу життєву половину, дві чверті після нашого змужніння, дано, мабуть, не кожному збагнуть. Та, власне, в них мета життя і суть, для тих що призвані і що дозріли.
Частина третя – пізнання це Бога й повернення повільне, поступове з дрібного матер’яльного в духовне.
Четвертий вік для вибраних, небагатьох, «немногих» – відречення й розчинення у Бозі.

І зникне переляк в твоїх очах, коли ти раптом пенсії досяг. Дівчата ті ж веселі, молоді, і бісики такі ж у їх очах. Та ти вже чогось іншого досяг. До речі, це приваблює дівчат. Горілка – замість радощів – нудота, і на столі не м’ясо, а компоти. Поволі, повагом і помаленьку відходить світ матерії темненький.
Коли ж не зміг змінити своєчасно на світ духовний, світлий і прекрасний, то вибачай. Ти вибрав шлях свій сам, а не такий як учить нас ашрам!

31.01.15

Избранное: мудрые мысли сказки на новый лад стихи эзотерические стихи
Свидетельство о публикации № 8660 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Чотири віки чоловіка. Вірші-казка по старовинним легендам: Бог, чоловік, пес, віслюк та мавпа. Про принади кожної житєвої пори. Східна мудрість і життєвий шлях. Юрій Безух.
Краткое описание и ключевые слова для Чотири віки чоловіка:

(голосов:2) рейтинг: 80 из 100
    Произведения по теме:
  • В позачассі
  • Спроба поділитися відчуттям позачасся, Царства Небесного, й роздумами про цей стан. Юрій Безух.
  • До сьомого доказу
  • Неочикуване продовження сьомого доказу про існування Бога. Я почав молитися Богу. Я не молився Йому тридцять сім років, майже не згадував Його. Бог в людині. Він є або нема.
  • Сьомий доказ
  • Роздуми про потребу віри та особистий шлях до Бога. Якщо людина дозріла до розуміння віри та Бога, значить, вона достойно пройшла свій попередній шлях. Юрій Безух.
  • За мить до вічності
  • Роздуми про життя, час, вічність і останню мить перед смертю. Стрічка Мебіуса, безкінечність. Юрій Безух.
  • Серце Бога
  • Філософська стаття про Всесвіт, про космос і людину, про серце і космічний Чумацький шлях. Юрій Безух.

  • Виктория Сололив Автор offline 21-02-2015
Юрій Валентинович, мені дуже цікаво було читати: і гумор, і тонка іронія, і сарказм про стареньких "мавпочок з Альцгеймером", і мудрість. А що це за жанр я не зрозуміла: римована проза? Але зрозуміла, що треба перечитати Буніна. 17-й рядок зверху "днів моїХ"? Вибачаюсь, якщо роблю помилки, друкуючи україньською. Дуже вдячна Вам і за цей поштовх (в голові міста вистачить для багатьох мов)...
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 21-02-2015
Віра Іванівна, дякую за добрі слова. Який жанр, я не знаю і, взагалі, в них не дуже розбираюсь. Але так написалось. Чому, мабуть питання до Того хто водить нашими перами. Спасибі за вказану помилку. Вона, на жаль, не одна. Стільки не читай. а щось знаходиш у вже опублікованому тексті.
Світлана Іванівна виправте будь-ласка це, а також заголовок чотирИ, а ще краще підскажіть, як це зробити самому.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Чотири віки чоловіка