Книга життя

      
 
Книга життя
(частина третя поеми Буття Роду)

1. Наближаючись до ювілею

Не поквапом, а повагом, по-волі*
Гортаю сторінки своєї Долі.
Той поступ, що приходив поступово,
А іноді й поступливо-грайливо,
Коли ще майже все здавалось новим,
І світ весь був мінливим і щасливим,
І все було попереду можливим,
Коли так легко спалось і літалось,
Хотілося і мріялось й бажалось.
Світ був широкий і шляхів багато,
Та лиш один ти мусиш обирати.
А кожен вибір – це завжди відмова
Від іншого, від другого, чужого (?).
Зробивши крок – назад не повернеш,
Можливості тієї не вернеш.
Бо кожен вибір – це і новий вимір.
Кохання і професії бажання,
Твоє чи когось іншого призвання,
Призначення, чий поклик ти відчув,
Це зрозумів, помітив і збагнув…
А потім завертілась круговерть,
Подіями життя наповнивши ущерть,
Мандрівками, і книгами й людьми,
Ті зустрічі, що верстами лягли,
Дітьми; їх виховання – біль і втіха,
Події в їх житті – твої це віхи…
Все пронеслось, пробігло, пролетіло,
Порадувало і… переболіло.
Надходить час, цей час завжди надходить,
Збирати, що вродило на городі,
Принести й перші висновки зробить,
Зібрать у кошик пам’яті події,
Передивитись мрії і надії,
І з тим усім продовжувати жить!..

31.01.15

* по-волі в значенні поволі і по волі.

2.
Життєвого шляху здолавши дві третини,
Діставсь я Перевалу. Дві рівнини
Розкинулись. Одна, та що позаду,
Там боротьба, захоплення і радість

Насиченість змаганням і трудом,
Там річки знань гуркочуть серебром,
Гірські хребти наук і перемог,
Куди веде тяжкий та вірний крок.

Моря й завжди хвилююче кохання,
В незвідане надії й поривання.
Гаї для бесід і для прозрівання,
Алеї для прогулянок повчальних.

Ще там болота низькості й дрібноти,
Життєвой, побутовой суєти.
Міста, де метушня й пекельний сморід,
Та там мистецтва величавий подих,

Там суєта – ілюзія життя.
В степу лише пшениці і жита,
Де кожному дається по потребах:
Окраєць хліба і багато неба.

Але є й інші для життя принади:
Веселки і грайливі водопади,
Гірські річки бурхливі й осяйні,
І степові – спокійні й ошатні.

Не був я бюрократом та чинушой,
Люцифер не купляв у мене душу,
Хоча із ним я двічі розмовляв,
А перед тим у Пеклі побував.

Круг друзів не великий. Та яких!
За них здолаєш, переможеш всіх.
Є й вогнище посеред гір і лісу,
Що тьми і холоду відсовує завісу.

Там пляшки однієї вистачало,
Все інше даром молодість давала.
Сліди ведмедя й рик гірського тура
Закарбувала пам’ять, не забула.

Той вічний борг у тата і у мами,
Розплатимось дочками і синами,
Їм естафету роду віддамо.
Якщо інакше – нащо живемо?

Пом’янемо родителів своїх,
Для когось мертвих, а для нас – живих,
Зануримось в минулі ті віки,
Перегорнемо роду сторінки.

З кохання там народжуються діти
І клопоти. Куди від них подітись,
Поки малеча швидко підроста?
Та той тягар нам розправляє плечі.
Турботи і питання недоречні,
Та все воно дається неспроста.

І дім стоїть – твій особистий світ,
Такий як ти: незвичний, неповторний,
І трійко діток народити встиг
Розумних, життєздатних і проворних.

Там сад квітує, пахне і росте,
А восени порадує врожаєм.
І все це зрозуміле і просте,
Без чого ми життя не уявляєм.

А крім землі існують небеса
Високі і звабливі і жаданні
Туди летить і мрія і «мечта»,
Туди – високі наші поривання.

3.
Коли життя здолаєш шмат чималий,
Колись казали: «Чоловік бувалий,
Який таки побачив грішний світ»,
Тоді про дещо можна гомоніть.

Здолати Перевал мені поміг
Здоровий романтизм і оптимізм,
Без них навряд чи високо я б зліз,
Лишився десь в долині на нічліг.

Отам внизу, крім світла і садів,
Чимало я й знайомих полишив,
Яких здолали труднощі життя,
Чи підвели їх розум і чуття.

Хтось пнувсь у гору натужно і шумно,
Хоч дуже вперто – не завжди розумно,
Та вперся врешті у тупик між скель,
Без друзів і далеко від осель.

Хтось вниз скотивсь дорогою кривою,
З горілкою не витримав двобою.
В болоті б’ється із «зеленим змієм»,
Ледь-ледь існує, ледве животіє.

Дешеві вина і такі ж дівчата,
П’яничці може й є про що згадати,
Та нічого онукам розказать,
Хіба що про якусь «отую мать».

Хтось лишився у тумані,
Не здолавши перехід,
Там длубається у твані,
Ганить себе і свій рід.

Мої колишні майже друзі
Розсіяні на виднокрузі
Вітрами й хвилями життя,
Прямують тихо в забуття.

Є й нитиків і циніків чимало,
Тих що завзято долю проклинали,
Накликавши урешті-решт біду,
У них свій шлях, я з ними не піду.

Раби сліпого догматизму,
Під барабанний бій по колу,
Під прапорами старо-нізму
Приховують сідниці голі.

Та цур їм пек. Для них неволя
Так звична, як волам ярмо,
Бояться сонця, вітру, волі,
Живуть в минулому давно.

А з ними йдуть завжди вчорашні,
Що духом й розумом болящі.
Лиш той хто хоче, той і зможе,
Хто бореться – той переможе.

Та боротьба – не завжди битва,
Це може тиха буть молитва,
Уміння просто почекать,
Щоби із часом раду дать.

Звичайно, можна й клоуном прожити,
Себе і світ навколо посмішити,
Та старість – не дешевий маскарад,
Це не завадить скоморохам знать.

До себе повага, в душі рівновага,
Повага до ближніх, любов до життя,
Спокійні розважливі, щирі розваги –
Основа достойна людського життя.

Нам світ не змінити,
Та нам в ньому жити,
Приймаючи вишні закони Творця.
Домашні турботи,
Любима робота,
А світ цей міняти – пусте заняття.


4.
«Усе проходить, та не все минає»,
Суттєве наша пам’ять зберігає,
Щоб естафету роду передать,
В переказах родинних зберігать.

Життя здолавши повних дві третини,
На Перевал я вийшов із долини.
Тут зелено. Спокійні сірі скелі
Стоять з боків, мов бильця у постелі.

М’яку травичку тихо вітер гладить,
З боків високі скелі та громади,
Я ж зір направив свій у ту долину,
З якої шлях життєвий мене вивів.

Чудовим цвітом там природа красить
Усе, що у житті було прекрасним.
Воно величне і воно велике,
Достойне все людини, чоловіка,

Охоплює і гори, і долини.
Сіяють там підкорені вершини
Не лише гір, а й знань, подій і вчинків,
Що ними час прийшов тепер гордиться.

Там просторінь колишнього Союзу,
Де полишив багато місць і друзів,
Здолавши з рюкзаком, велосипедом,
«Ракетой», пароплавом, літаком.

Бо шосту світу він займав колись,
Той дім, в якому я, колись, родивсь.
Були там чагарі, були й болота,
Для розуму знаходилась робота,
Й шляхи свої ми обирали самі
Прямі, а не ярами й манівцями.

5.
Попереду пологий спуск в долину
Спокійну, дещо сонну і осінню,
Та поруч ті, хто Перевал здолали,
З ким по життю дороги тарували,
Чиї ми руки міцно так тримали,
Взаємно страхували й виручали.

Нам пам’ять не важким хрестом на плечі,
А згадкою про милі й світлі речі,
Про світ широкий, що сходив ногами
Та мудрість, накопичену роками,

Про світ мистецтва і красу поезій,
Що жив з людьми по-людськи, без претензій,
Про друзів незвичайних і цікавих,
Провірених, і вибраних, і справжніх,

Про дім, сім’ю, про пам’ять свого роду,
Посіяне, що збіжжям щедро родить.
З захопленням в минуле я дивлюся,
Живі зі мною там дідусь, бабуся.

Були вітри й шумливі перевали,
Дощі і сніг – та все ми подолали,
А зараз у шир обрію поглянем,
Згадаємо і вищі духом станем.

Оця яскравість вражень і природи
Тепер нам завжди будуть у нагоді,
Насичене подіями життя,
Не сіре животіння, ледь-буття.

І що нам усі витівки прогресу,
Попереду в нас Гейне, Гете, Гессе,
І мудрість Пастернака і Толстого,
І Буніна прекрасного й живого.

З Конфуцієм я грівся у багаття,
Із Лао-цзи і Буддой – їх багато
Філософів золотогласних, мудрих,
Що врешті-решт і вивели у люди.
Здається – ось Сократ, що візьмеш із старого,
Та вірну й зараз вкаже він дорогу.

6.
Бо надвечір’я гарна це пора,
Тим хто життя прожив не знічев’я,
Тепер в житті відрада краща – пам’ять,
Яка ніколи вже тебе не зрадить.

Тут спокій у природі і в душі,
Коли вже вгамувались грози й бурі,
Коли лежить все в тиші і в тиші,
І відійшло все грізне і похмуре.

Надходить час тепер блукати світом
Уже не з Купером, а з Джонатаном Свіфтом,
З Вольтером, із Софоклом, Демокрітом,
Від Гете й Данте почекать привіту.

Погомоніть з Рабле і Сервантесом,
Світ мудреців, хранителів прогресу,
Чимало там мислителів поважних,
Відкритих, щирих, віку не продажних.

Це спів-кування з мудрими людьми,
Вони поради лишили й мені.
Там Толкієн, і Л’юїс і Флобер,
Платон, Де-Костер, Драйзер і Гомер.

Століття, континенти і моря
Єднає мудрість їхня і моя,
Бо те що ви шукаєте в житті,
Те неодмінно мусить вас знайти.

Дарунки долі. Стільки їх було!
Невіглас нехай скаже: - Повезло.
Закони карми не лише карають,
Вони підказують і поправляють.

Там Пришвін, Грін – хранителі краси,
За дружбу цю чимало віддаси,
Там Вінграновський, славний Талалай,
Яновський, що степний співає рай.

І довго-довго я в степу постою
З Шевченком, Мудрим і Сковородою,
Бо аромати рідної землі
Лишаються довічно у мені.

А стільки стріч попереду нових,
Незнаних, незабутньо-золотих.
В Нову Долину той потрапить лиш,
Хто світло Правди не міняв на гріш!

16-19, 26 травня 2015 р.
Рекомендуйте стихотворение друзьям
http://stihi.pro/9231-kniga-zhittya.html
Свидетельство о публикации № 9231
Автор имеет исключительное право на стихотворение. Перепечатка стихотворения без согласия автора запрещена и преследуется...

Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Книга життя : Вірш роздуми про прожитий певний відрізок життя і вік свободи, спроба зробити підсумки. Про мистецтво насиченого життя. Юрій Безух. Проголосуйте за стихотворение: Книга життя
(голосов:0) рейтинг: 0 из 100
    Стихотворения по теме:
  • Мить та Вічність
  • Вірш про останні хвилини перед Вічністю, які, може, й є сама Вічність. Відзвук, відгук на вірш N.A.Talis "Мы с тобой уйдём однажды...". Остання хвилина. Це в Віру й Надію загорнута Вічність.
  • А що як?..
  • Вірш про сумніви в потойбічному, про сотворення творінь. А що, як по смерті – самісіньке небуття, і світ потойбічний – це вигадка диваків?
  • Хвиля вічності
  • Вірш про природу різнобарв’я варн, а не закам’янілих каст, про різність відчуття часу брахманом і шудрою. Маленький ключик для розуміння великих і катастрофічних подій 20-го століття, і не лише...
  • Геній та Демон
  • Вірш про дароване, призначене Богом право вибору. Відповідальність за власний вибір. Про те що що рух, життя – це і є безперервний вибір. Юрій Безух.
  • Дещо про вічне
  • Короткі вірші про вічність і сучасність, про віру й світло, про вибір і відповідальність за нього. Кожному дається по потребам – В землю або в Вічність перейти. Юрій Безух.
Вірш роздуми про прожитий певний відрізок життя і вік свободи, спроба зробити підсумки. Про мистецтво насиченого життя. Юрій Безух.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.