Моя розмова з Президентом

Оповідання про зустріч з Президентом. До мене в кімнату, де я сидів над рукописами, зазирнув Президент Порошенко. Віталій Шевченко.

Я ще не знав, що мені робити, як в цю мить до мене в кімнату, де я сидів над рукописами, зазирнув Президент Порошенко.
- Добре, що я тебе тут застав! – задоволено сказав він, роздивляючись мої папери.
- Доброго дня! – схопився я з місця.
- Нічого! Нічого! – він сановито махнув рукою. – Я тобі призначив стипендію за розвиток культури у регіоні. Двісті двадцять п`ять гривень. Я вже підписав указ. Цеголко повинен виставити на сайті. Мені сподобалися твої оповідання, що я прочитав… «Оля», і «Дочка Палестини», і ще якісь… Я сказав Самардаку, щоб він тебе не забував!
- Пане Президенте! Пане Президенте! – тільки і зміг я сказати у відповідь. Не чекав такого.
- Тут ще один гарний поет є… - нерішуче вставив я своїх дві копійки, - це…
- Добре! – ворухнувся Президент і якісь джури навколо нього уже щось нотували у своїх записниках. – Потім нагадаєш.
Тут якраз вчасно покликала до столу дружина, вона вміє готувати смачні блюда нашої української кухні і ще болгарської, чеської і навіть єврейської кухонь. Мені, на жаль, пити не можна, «укатали сивку крутые горки», але за компанію і… той… рішусь…
- Ну, гаразд, - сказав наостанок Президент, відбуваючи до себе.
Цеголко сунув мені запрошення на творчий вечір у Києві, а сам пан міністр культури Славик Кириленко поплескав мене по плечу:
- Молодець! Читав щось твоє… гарно виходить!
Зачинилися двері, зникли охоронці, згасли кроки в коридорі, загуркотів, від`їджаючи униз, ліфт. Все.
- Що це було? – здивовано питаю дружину.
- Веремія якась, - відповіла вона мені. – Не звертай уваги!
Я сидів і дивився на свої рукописи, з яких визирали мої герої. Оцього я зустрів на вулиці, і він мені розповів свою історію, яка ятрила його усе життя, а про цього я довідався від сусідки, Валентини Миколаївни, вона плакала, коли розповідала про нього.
Мої однокурсники Серьожа Бойченко (Царствіє йому Небесне!), Гріша Гончарук, Коля Пода (і йому Царствіє Небесне!) ліпили свої наукові біографії, а я сидів над чистим аркушем паперу. Моя уява носила мене від найдавніших часів, коли людина тільки починала розуміти, хто вона, до найстрашнішої війни на світі, яка двічі прокотилася по нашій землі.
А тепер сиджу вдома, дружина водить мене по місту, ковтаю пігулки. І оце тепер прийшов Президент. І оці двісті двадцять п`ять гривень. Де хотів жити, не зміг, бо не мав прописки, де хотів працювати, теж не зміг, бо не був членом партії.
Та все писав собі. Антон Павлович Чехов, мій улюблений письменник, українець, земляк, десь я прочитав, написав за своє творче життя, на жаль, перерване хворобою, п`ятсот чудових новел, а в мене вже виходить десь біля тисячі.
А що в мене? Видрукував з десяток книжечок своїх оповідань за свої гроші, і оці рукописи, що дивляться на мене з усіх боків. Ні дачі, ні «тачки», ні родового гнізда під Києвом, як у Яворівського, чи на березі Чорного моря, ні помістя у США за п`ять мільйонів долярів, як у народного обранця Юрка Мірошниченка.
Єдина віддушина, це на третій четвер піти до таких, як сам, у єврейський благочинний центр «Хесед Михаєль» і почитати щось своє або послухати нові речі своїх братів та сестер по перу. Сидимо ми там, як апостоли навколо Ісуса Христа. І коли повертаємося кожний до себе, то несемо з собою слово Правди, Любові і Добра.
Ось такі ми ті, хто прикував себе добровільно до Літератури.

01.06.2015 р.
Свидетельство о публикации № 9242 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 2 073
  • Комментариев: 1
  • 2015-06-06

Оповідання про зустріч з Президентом. До мене в кімнату, де я сидів над рукописами, зазирнув Президент Порошенко. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для: Моя розмова з Президентом

Проголосуйте за: Моя розмова з Президентом

(голосов:4) рейтинг: 80 из 100


  • Татьяна Окунева Автор offline 7-06-2015
Дякую, Віталію, за розповідь.
У зв'язку з цим пригадались рядки Ліни Костенко: "Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох".
Та й навіщо нам "родове гніздо під Києвом, помістя у США"? Наше родове гніздо - наша сім'я, наші діти і онуки. Наше помістя - вся Україна. А ще є друзі і Література.
С повагою, Тетяна.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Моя розмова з Президентом