Надщерблене життя

Маловідомі факти з історії, у тому числі про життя російського поета Василія Жуковського та долю його нащадків.  Віталій Шевченко

И светит мне твоя звезда!

А за тебя дадут ответ
Необольстимые потомки.

Василий Жуковский


Вступ

И прошлое воскресло предо мною.
Василий Жуковский


Тут розповімо про представників старовинного українського козацького роду Савичів, які відомі ще з часів Хмельниччини.
Ще в «Реєстрі Війська Запорозького 1649 року» наводиться полковник Семен Савич, який очолював канівський полк. До найбільш відомих представників цієї фамілії належить і Микола Савич(1808 – 1892), член Кирило-Мефодіївського товариства.
У Євгена Олександровича Рейцена, про родовід якого буде йти мова у цій книзі,пра дід по лінії бабусі, матері батька якраз і є Савич Арсеній Павлович( помер в 1923-1924рр в Орші Вітебської області,Білорусь), залізничник, управляючий маєтком адмірала Нахімова.
З іншого боку, у Євгена Олександровича є ще одна родовідна гілка, яка веде до відомих людей в історії Росії, і не тільки Росії, це в першу чергу поет Василь Жуковський, який допоміг Тарасу Шевченку вибратися з кріпацтва і фамілія фон Рейтерн, представники яких зробили вагомий внесок у розвиток мистецтва Німеччини та Росії.
Це перша спроба узагальнити те, що відомо і класифікувати їх. Бо, безумовно, дослідження в цьому напрямку ще попереду. А зараз читайте те, що нам вдалося віднайти, вивчаючи епоху і славний рід в ній.

1.

Меня, мой друг, не позабудь…
Василий Жуковский


Десь біля нас великий материк невідомого та таємничого. І як не дивно, в самому несподіваному місці. В нашому родоводі. Французький вчений Ш.Н.Мартен підрахував, що в десятому коліні у кожного із нас нараховується 1024 предка. А у двадцятому коліні прямих предків вже 1млн 50 тисяч 176 чоловік. І якщо у цій великій вервечці людей випаде хоч одна постать, то на цій землі ніколи не було б нас. Ось що таке наш родовід і що таке наші предки, які і сьогодні впливають на нас своїми генами, звичками, уподобаннями, вміннями, своїми вадами і недоліками.
Ми навіть не здогадуємося про це. Для багатьох із нас вже третє коліно уособлюється в абстрактне поняття – дідусь чи бабуся, без імені, - і все. Не кажучи вже про четвертє чи п`яте коліно. Ось така, на жаль, наша швидкоплинна пам`ять!
Та є виключення з цього ряду, можливо, не так багато, як хотілося б, але вони є. Треба тільки зробити поправку на те, що в радянські часи владою багато робилося для того, щоб люди забули свій родовід і своє минуле.

2.

На миг нам жизнь бессмертны дали…
Василий Жуковский


Сьогодні піде розповідь про славний родовід видатної людини України Євгена Олександровича Рейцена, професора кафедри міського будівництва Київського національного університету будівництва і архітектури, голови комісії з шахової композиції федерації шахів України, гросмейстера з шахової композиції, двічі віце-чемпіона світу (2001р. та 2004р.) з шахової композиції.
Та відновлювати свій родовід Євгену Олександровичу прийшлося все своє життя, бо багато сторінок родоводу загубилося під впливом доби і злих людей. І треба було час, щоб їх відновити, та й відновилося не все…

3.

Любовь на камне сем их память сохранила…
Василий Жуковский


Батько Євгена Олександровича, Олександр Олександрович (1908 – 1937), народився в сім`ї штабс-капітана Олександра Рейцена, який під час першої світової війни пропав десь на фронті без вісті. А прадід Євгена Олександровича, Броніслав Рейцен, був військовим хірургом і особистим дворянином. Зрозуміло, що про всі ці відомості у радянські часи треба було мовчати а Євген Олександрович про них взнав тільки набагато пізніше, коли вже був дорослим. Батько, Олександр Олександрович, закінчив у 1934 році Ленінградське артилерійське училище і був направлений у Київський військовий округ для проходження подальшої служби. Його призначили начальником бойового постачання в 15 артилерійський полк. 16.04.1934 він одружується з Тетяною Кіндратівною Пантелеймоновою.
Якщо шлюби укладають на небесах, то це якраз той випадок. Вони тонко відчували один одного, для нього увесь Всесвіт був сконцентрований в ній, його любій дружині, для неї – в ньому, коханому чоловікові.
І що вражає, - вони народилися в один день і пішли з цього світу теж у один день, але в різні роки.
Євген Олександрович згадує, що коли він почав дізнаватися про долю батька і прийшла одна з перших довідок, в якій було вказано, що батько загинув 22 листопада 1937 року, то мати сказала йому:
- Ні, Саша помер 21-го…
А тепер з`ясувалося, що батько дійсно загинув 21 листопада. Серце коханої людини не помилилось. Мабуть, відчувала щось таке, що не дано іншим.
Через рік народився син, Євген, і здавалося б, ніщо не могло зашкодити їхньому щастю. В нормальній державі так і мусило бути. Але не в Радянському Союзі, бо надворі був 1937 рік.
Десь у вересні, коли полк знаходився в таборах під селом Ігнатпіль Овруцького району Житомирської області, батька викликали в Київ, про це Євген Олександрович дізнався після 1958 року, а мати залишилася з дитиною у селі в якійсь хаті.
Незабаром приїхала «емка», звідти вийшов батько в гімнастерці без портупеї, з ним були двоє супровідників, всі разом попрямували до хати. Коли заходили у приміщення, хтось необережно шарпонув двері і дитина, яка спала в колисці, прокинулася і заплакала.
- Успокой своего байстрюка! – загорланив один із конвоїрів, бач, яка тонка душа у цього Харона!
В хаті все поперевертали, порозпорювали подушки. На запитання:
- Що ви шукаєте?
Відповіли недбало:
- Німецьку літературу!
Запам`ятаймо це!
Батько сидів мовчки на ослінчику, тільки сказав матері:
- Таня, я не винний, там розберуться!
Більше мати його не бачила.
В 1963(чи 1964-м) році, після того, як повернулася з Івдель – табору, найстрашнішого табору в системі ГУЛАГу, де відбула десять років як «ЧСИР», тобто «член семьи изменника родины»,вона випадково зустріла десь на вулиці Києва свого бувшого слідчого і той сказав, що доноси написали на її чоловіка товариші по службі.
Але не треба цьому фактові придавати велике значення. Бо головне в іншому. В державі була створена така система, коли звичайному доносу давали широку зелену вулицю. І під моторошну парасольку доносу міг потрапити кожний громадянин. Коли в 80-х роках минулого століття з легкої руки Горбачова, перестали розглядати анонімки, куди вони тільки поділися!

4.

Прохожий, помолись над этою могилой.
Василий Жуковский


Ми вже нагадували допитливому читачеві, щоб він звернув увагу, що шукали цербери у сільській хаті. Німецьку літературу. Чого саме її? А коли в 1958 році батько був реабілітований і Євген Рейцен пішов у військкомат, щоб отримати грошову компенсацію, то там його попередили, що конфісковані батькові речі не повертають. А що саме? Іменний годинник від Якіра та шаблю від Ворошилова чи Шапошнікова.
Ось ми з вами і вийшли на відповідь, що саме трапилося з батьком Євгена Олександровича. Він служив у Київському військовому окрузі, який очолював Якір. Саме у травні 1937 року почалася трагедія, яка торкнулася багатьох людей. З 14 травня почалися арешти серед найвищих керівників Червоної Армії.
14 травня був арештований начальник військової академії ім..М.В.Фрунзе, командарм 2-го рангу Август Корк, 15 травня – заступник командуючого військами Московського військового округу, комкор Борис Фельдман, 22 травня – командуючий військами Приволзького військового округу, Маршал Радянського Союзу Михайло Тухачевський, 22 травня – голова ЦР Осоавіахіма СРСР, комкор Роберт Ейдеман, 28 травня – командуючий військами Ленінградського військового округу, командарм 1-го рангу Іона Якір(до речі, з 1925 по 1937 рік він був командуючим Київського військового округу, а призначений в Ленінград тільки 10 травня, тобто, майже перед арештом, спеціально, щоб він не був на чолі округу, коли прийдуть за ним), 29 травня – командуючий військами Середньоазіатського військового округу, командарм 1-го рангу Ієронім Уборевич (з ним таж сама історія, що і з Якіром, призначений у Середню Азію 20 травня, за тиждень до арешту, а до цього був з 1931 по 1937 рік командуючим військами Білоруського військового округу).
Їх усіх звинуватили, що вони є керівниками «військово-фашистської змови» в Червоній армії і шпигували на користь Німеччини( ось чому шукали в сільській хаті німецьку літературу!). 11 червня відбувся закритий суд над ними,який виніс одностайний вирок – розстріляти. А 12 червня, на другий день, вирок був виконаний…
І покотилася хвиля репресій з владної гори униз. Про те, що відбувалося в армії, вже написано багато досліджень, будуть писати і надалі. Але ми зупинимося на найбільш красномовних фактах.
На лютий 1936 року при наркомі оборони СРСР була військова рада у кількості 85 членів. З них були репресовані 76 чоловік а розстріляно 68. Відомо, що на 1937 рік з п`яти маршалів було репресовано три, з двох армійських комісарів 1-го рангу було репресовано обидва, з 4 командармів 1-го рангу репресовано двоє, з 12 командармів 2-го рангу репресовані всі, з двох флагманів флоту 1-го рангу репресовано обидва, з 6 флагманів флоту 2-го рангу репресовано усіх, з 15 армійських комісарів 2-го рангу – усіх, з 67 комкорів репресовано 60, з 28 корпусних комісарів – 25, з 199 комдивів було репресовано 136, з 397 комбригів було репресовано 221, з 36 бригадних комісарів репресовано 34.
Це дані комкора Тодорського, який теж входив у склад військової ради при наркомі оборони СРСР, майже всіх членів ради знав особисто, теж був репресований але вижив. І його дані досі ніхто не спростував.
Відомий дослідник терору Роберт Конквест у своїй книзі «Великий терор» пише: «Те ж саме творилося і на периферії. В Київському військовому окрузі біля цього часу було заарештовано 600 – 700 командирів із «Якірового кубла». Якщо мати на увазі, що в самому штабі округу служило 100 – 120 офіцерів, то можна уявити собі, скільки офіцерів забрали з частин. Серед них був і Олександр Олександрович Рейцен. Невинуватий, як і його товариші по службі.
Генерал армії Горбатов згадує: «Незабаром у Київський військовий округ прибуло нове керівництво. Член військової ради Ю.Щаденко з перших своїх кроків почав підозріло відноситися до працівників штабу. Придивлявся, навіть не приховуючи цього, до людей, а незабаром розвернув активну діяльність по компрометації командного і політичного складу, яка супроводжувалася масовими арештами кадрів.»
Ось під цю смертоносну карусель і потрапив батько Євгена Олександровича. Той же слідчий розказав дружині Олександра Рейцена у 1962 році, що Олександр Олександрович був розстріляний у Лук`янівській тюрмі.
І досі десь лежить в архівах СБУ папірець, де вказано, де саме похований батько Євгена Олександровича, чекає свого часу.

5.

Верь тому, что сердце скажет…
Василий Жуковский


Мати Олександра Олександровича ні на мить не вірила у вину свого сина, писала у всі інстанції, та безрезультатно, бо вирішувати, бути чи не бути терору, могла тільки одна людина, та, що у сивій військовій шинелі чаклувала над мапою Радянського Союзу у Кремлі.
В 1938 році мати Євгена Олександровича, Тетяну Кіндратівну, арештували, як «члена семьи изменника родины», і відправили в Івдель-табір. Повернулася вона додому у Київ тільки в 1962 році. Маленький Євген залишився у бабусі. Так і ріс, не знаючи нічого про батька, йому казали, що загинув на війні, і не знаючи, чому немає поруч матері, казали, що працює на Уралі…
У Тараса Шевченка є гарний вірш про сирітку, один з найкращих в його творчості.


* * *

На великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
«Мені мати куповала».
«Мені батько справив».
«А мені хрещена мати
Лиштву вишивала».
«А я в попа обідала», -
Сирітка сказала.

Мабуть, про таких дітей, як Женя Рейцен, написав наш поет, який відчував своєю душею біль кожної людини.

6.

Отжившее нам снова оживало…
Василий Жуковский


Тільки після 1958 року Євген Рейцен почав відновлювати свій родовід, збирати інформацію про своїх батьків, продираючись крізь білі плями невідомого, напівзабутого, недомовленого. Родичі та люди, які могли щось розповісти, мовчали, боялися, а тепер їх майже немає, ніхто вже не розповість якусь живу деталь з життя батька чи матері, дідуся чи бабусі, ось так, на жаль, у всіх нас це відбувається…
Загибель Олександра Олександровича, це незагойна рана на все життя для матері, дружини, сина…
А що був для держави та народу цей злочин? На це питання ми можемо відповісти, бо багато матеріалів розсекретили цю таємницю.
У довідці-докладі начальника Управління по командному складу Червоної Армії наркомата оборони СРСР Юхима Щаденка від 20 березня 1940 року наводяться такі дані: «…за 1937-1938 роки в зв`язку з очищенням армії було заарештовано, виключено з партії і, таким чином, вибуло з РКЧА 35000, у тому числі 5000 політскладу, то становище… ще більше загострилось.» І далі в цій же довідці-докладі: «Загалом до 1938 року Червона Армія, в розумінні забезпечення підготовленими кадрами, опинилася в надзвичайно тяжкому стані; не вистачало по кадрам в армії 93000…»
І все це відбувалося напередодні війни з Фінляндією а потім і з Німеччиною. Наслідки для всієї країни і народу відомі.

7.

Ее уж нет, сей жизни столь прекрасной…
Василий Жуковский


Була ще одна причина, яка утаємничувала та ускладнювала пошуки в царині родоводу. Бабуся Євгена Олександровича, Олена Арсеніївна, розповідала онукові, що її мати, Жанетта Карлівна, казала, що вони були з відомим російським поетом Василем Жуковським родичами.
Сама Жанетта Карлівна була одружена з Арсенієм Павловичем Савичем, управителем маєтку адмірала Нахімова. Савич відоме в Україні прізвище, яке належить до старовинного роду української козацької старшини, яка з початку ХУІІІ століття поступово перетворювалась в українське дворянство.
В книзі В.Лукомського і В.Модзалевського «Малоросійський гербовник» наводиться герб, даємо мовою оригіналу: «В щите, имеющем голубое поле, изображен серебряный крест и под ним золотая луна рогами вверх, а внизу онаго положены крестообразно серебряная сабля и стрела остроконечием вниз. Щит увенчан дворянскими шлемом и короною, на поверхности которой видна в латах рука с саблею. Намет на щите голубой, подложенный серебром.»
На гербовій печатці Семена Савича, яка збереглася, навколо щита літери: «С.С.П.В.Е.Ц.П.В.Z.Е.», тобто: « Семен Савич, писарь войска его царскаго пресветлаго величества Запорожскаго енеральный».
Савичі належали до найвідоміших в Україні родів – Антоновичів, Апостолів, Базилевських, Безбородків, Бобровських, Богаєвських, Богдановичів, Богунів, Бонч-Бруєвичів, Брешко-Брешковських, Брюховецьких, Бутовичів, Білозерських, Галаганів, Гамаліїв, Горленків, Гудовичів, Гулаків, Немировичів-Данченків, Дараганів, Довгалевських, Домонтовичів, Дорошенків, Дуніних-Борковських, Дідевичів, Жуковських, Завадських, Зарудних, Капністів, Кочубеїв, Лизогубів, Мазеп, Максимовичів, Малахових, Малишевських, Милорадовичів, Оболонських, Розумовських, Родзянків, Сологубів, Скоропадських, Скорупп, Сулим, Уманців, Ханенків, Яценків…
В уяві виникає життя, яке щезло назавжди, але залишилося десь у серці чи душі і промовляє звідти до нас…
Великий батьківський дім, алеї, які ведуть від нього углиб старовинного саду, десь у гущі загубилася альтанка, в якій ваша прабабуся читала книги чи розмовляла зі своїми друзями і знайомими. Ви так і бачите її розпашіле від цікавої розмови красиве личко, вона тримає у руці віяло і щасливо каже своєму супутникові:
- Allez toujours!
Було що ховати від Швондерів і Нагульнових та інших представників радянської влади!

8.

Себя мы можем пережить:
Любя добро и мудрость страстно…
Василий Жуковский


Біографія російського поета Василя Андрійовича Жуковського, автора слів до гімну «Боже, царя храни!», теж готує нам несподіванки. В українській літературі про Жуковського наголос робиться на історії з викупом Тараса Шевченка з кріпацтва. І це закономірно. Долучитися до справи звільнення від кріпацтва нашого генія, це назавжди вписати своє ім`я в українську історію.
Але в біографії Жуковського були ще цікаві моменти. Наприклад, після повернення з Європи у 1822 році, де він познайомився з Гете, Жуковський звільнив усіх своїх власних кріпаків, а їх у нього було четверо. В 1852 році, коли Жуковський помре в Баден-Бадені, то один з цих чотирьох перевезе його тіло з Баден-Бадена за власний кошт і поховає поета у Петербурзі на кладовищі Олександро-Невської лаври.
Василь Андрійович був доброю і чуйною людиною, завжди допомагав усім, хто б до нього не звернувся. А вплив він мав досить сильний, бо з 1817 року по 1840 рік був наставником і вихователем у царський сім`ї і міг звертатися до перших осіб держави.
В 1841 році він одружується з Єлизаветою фон Рейтерн(1820 – 1856), дочкою придворного художника Гергардта-Вільгельма фон Рейтерна(1794 – !865). Під час Вітчизняної війни 1812 року в битві під Лейпцігом він втратив праву руку і згодом навчився малювати лівою. Його картини зберігаються в Німеччині а в Росії до революції знаходилися в музеях Санкт-Петербургу і в приватних колекціях.

9.

Где вы, мои друзья, вы, спутники мои?
Василий Жуковский


Через свою дружину,Єлизавету, Жуковський породичався з відомим дворянським родом фон Рейтерн, який бере свій початок з німецького міста Любек. Спочатку Йоган фон Рейтерн(von Reutern), який перший з Рейтернів переїхав до Ріги, працював там ратсгером. А далі в нього пішли так добре справи, що його рід був внесений в дворянські матрикули Ліфляндської та Естляндської губерній і в родовідну книгу Саратовської губернії.
З найбільш відомих представників фамілії, крім художника, були Олександр Рейтерн(1824-1879), генерал-ад'ютант і представник імператора Олександра ІІ при імператорі німецькому Вільгельмі І. Його брат Євграф (1836-?) герольдмейстер, сенатор, поціновувач мистецтва. Найбільш відомий з Рейтернів це, безумовно, Михайло Христофорович(1820-1890), з 1862 по 1878 роки міністр фінансів у Олександра ІІ. Він робив фінансову підтримку усім реформам Олександра ІІ. Особливе досягнення Михайла Христофоровича що його зусиллями проведена у 1862 році фінансова реформа, що зосередила управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.

10.

Мой век был тихий день…
Василий Жуковский


Цього було досить, щоб поплічники Дзержинського зацікавилися б родичами Жуковського. Але це ще не все. У Василя Андрійовича Жуковського було двоє дітей: дочка Олександра(1842-1899) та син Павло(1844/45 – 1912), шталмейстер, художник-аматор. Автор пам`ятника імператору Олександру І, який знаходився в Кремлі. Чи він там зараз, є великі сумніви.
А ось дочка Василя Жуковського, Олександра, вийшла заміж за великого князя Олексія Олександровича(1850-1908), четвертого сина Олександра ІІ, і їхній син Олексій Олексійович(1871-1932) є перший граф Бельовський – Жуковський, розстріляний більшовиками на Кавказі. Не затремтіла у них рука вбити онука Жуковського!
У цього графа Олексія був син Сергій(1903 – 1956) і три доньки Єлизавета(1896-1975), Олександра(1899-?) та Марія(1901-1996). Теж вони граф і графині, мабуть, у свій час встигли виїхати за межі Радянської Росії тому і залишилися живими. А ми знаємо, як Ленін та Свердлов розправилися з представниками імператорської фамілії, не пожаліли навіть дітей.

11.

Бессмертные в славе чудесной себя открывают.
Василий Жуковский


В поколінному розпису Романових є, таким чином, онуки і правнуки Василя Андрійовича Жуковського. А чому саме вони стали графами Бельовськими? Тому що, Василь Жуковський народився в селі Мишенському Бельовського повіту Тульської губернії. А саме Мишенське знаходиться неподалік Бельова. Тому і дали його онуку Олексію Олексійовичу такий високий титул – граф Бельовський-Жуковський. Цікаво знати, що Бельов вперше згадується в літопису під роком 1147, як і Москва. В ХІІІ столітті підпадає під владу Великого князівства Литовського, а позаяк в середньовіччя так називали Білорусь, то це були землі Білорусі, ось як буває в історії! Як кажуть, хто б міг подумати!
Для України це містечко теж близьке, бо з 1558 року по 1561 рік володарем міста був славний наш гетьман Дмитро Вишневецький.
У 1869 році народилася в Бельові відома поетеса Зінаїда Гіппіус, яка до кінця свого життя (1945р. у Парижу) так і не визнала більшовиків. Неподалік від Бельова у селі Даргомижці народився відомий композитор Олександр Даргомижський(1813-1869), автор опер «Русалка» та «Кам`яний гість».

12.

Прелесть жизни твоей…
Василий Жуковский


Тепер зрозуміло, чому в біографіях та книгах, які видавалися в радянські часи, про дітей Василя Андрійовича майже не писали, як і подробиці про його дружину Єлизавету фон Рейтерн. Бо боялися наштовхнутися на якусь заборонену тему а тут їх безліч. Навіть в біографії Жуковського, яку написав Борис Зайцев, який, як і Зінаїда Гіппіус, жив за кордоном, у Парижі, міг писати, не оглядаючись на цензуру, немає згадок про дітей Жуковського. Мабуть, розуміючи, що відбувається на його батьківщині, він не хотів підставляти людей, які залишилися під владою совдепії.

13.

Нет путей к сим берегам.
Василий Жуковский


Тепер зрозуміло, чого так багато білих плям у родоводі Євгена Олександровича, бо кожна біла пляма була справжньою міною, на якій міг підірватися він і його близькі. Уявляєте собі, щоб було, якби якийсь недоброзичливець чи ворог сказав, що Євген Олександрович належить до імператорського дому Романових?
У книзі Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ» розповідається про якусь просту людину, яка називала себе сином імператора Миколи ІІ Олексієм, і було видно, що це відвертий самозванець. Олександр Солженіцин пише, що той так ніколи з тюрми і не вийшов.
Бабуся Євгена Олександровича, Олена Арсеніївна, після війни переїхала на постійне мешкання з Москви до Львова. Там і померла у 1969 році.
Через тривалий час Євген Олександрович був у відрядженні у Львові. У вільний час вирішив прогулятися вулицями старовинного міста. І десь у центрі зайшов у якусь крамницю, чому саме туди, вже не пам`ятає. В приміщенні, десь збоку, біля стінки якась літня жінка продавала книжки. Як справжній книголюб, Євген Олександрович підійшов до неї, подивитися, що там є.
Серед книжок він побачив грубезний дореволюційний том творів Василя Жуковського.
- Дайте подивитися, - сказав він жінці.
- Ця книга дорого коштує, - відповіла жінка.
- Яка різниця, - наполягав Євген Олександрович.
Він узяв книгу в руки, почав її гортати і побачив на сторінках книги позначки бабусі, зроблені олівцем.
Стояв, вражений несподіванкою і тим, що до нього озивається бабуся і що книга промовляє до його серця. Найдорожча книга в його житті…

14.

И светит мне твоя звезда!
Василий Жуковский

…сделать все, что могу, для других.
Василий Жуковский


Анна Петрівна Зонтаг, племінниця В.А.Жуковського, в листі до П.А. В’яземського у 1854 році згадує: «У дідуся жив тоді один бідний київський дворянин – Андрій Григорович Жуковський; він допомагав дідусеві у господарстві; для бабусиних швачок та мережниць малював узори, а матусі моїй акомпанував на скрипці… Жуковський був гарний музикант; але найбільше усього він був гарною людиною, якого всі в домівці любили… Дитину охрестили, назвали Василем, по хрещеному батькові – Андрійовичем, і, по усиновленні, прізвище йому було дане – Жуковський.»
Ось так несподівано з самого початку свого життя Василь Андрійович Жуковський був пов`язаний із Україною. Звідси бере початок його доброта, співпереживання за ближнього, меланхолійність, і тонка лірична вдача, яка так добре проявила себе у віршах, бо Жуковський перший поет в російській поезії, який так тонко і точно відобразив природу.
Ось декілька прикладів з його творчості:

* * *
Чуть слышно над ручьем колышется тростник…

* * *

И темный лес, склоненный над ручьем…

* * *
…ранней ласточки на кровле щебетанье…

* * *
Шумящие стада толпятся над рекой…

* * *
Как солнца за горой пленительный закат…

Так до Жуковського в російській літературі ніхто не писав!
Хто б до нього не звернувся, він обов`язково поспішав на допомогу. І робив все, від нього залежне, щоб допомогти.
Приємно, що Жуковський побував в нашому Запорізькому краї. В 1837 році, восени, він знаходився у багаточисельному почті, що супроводжував майбутнього імператора, який їздив по Росії, знайомлячись із своїми володіннями.
До речі, за вісім місяців подорожі цесаревичу та його сановникам було подано 16 тисяч скарг. Відносно Жуковського, можна з певністю сказати, що всі скарги, які потрапили до його рук, були доведені до імператора Миколи І.
Збереглися малюнки, які зробив Жуковський на Кічкасі (тепер це місто Запоріжжя) під час подорожі та записи в його щоденнику, де він занотовує, що переночував у Оріхові. Дослівно, це так: « Из Екатеринославля в Орехов. Колония Нейгаус. Переезд через Днепр у Хортиц. Орехов бедный городок с одною деревянною церковью. Исправник Власов. Предводитель Антонович. Записка о духоборцах. Ночевал в домике городничего». Бачив нашу Хортицю і, мабуть, щось ворухнулося у серці від краси, яка була навколо. А нам залишилося на згадку про перебування цієї надзвичайної людини у нашому місті – його малюнки на Кічкаській переправі – селяни у довгополому одязі на дерев`яному причалі та зграйка дітлахів, які видерлися на прибережний валун, щоб все добре бачити.

15.

Нам лишь чудо путь укажет
В сей волшебный край чудес.
Василий Жуковский


В радянські часи родоводи людей не вивчалися. Влада хотіла, щоб люди забули своє минуле, а люди боялися свого минулого, воліли не згадувати його і не переобтяжувати своїх дітей та онуків небезпечними знаннями.
Але час, слава Господу, минає і ми можемо доторкнутися до наших коренів, до нашого минулого, до того, звідки ми вийшли, що сформувало нас і пустило по світу йти і робити добрі справи.
Тому я і написав ці рядки, щоб зберегти пам`ять про Олександра Олександровича Рейцена та його дружину Тетяну Кіндратівну, яких обпалив Молох більшовизму, про тих, хто був до них і про тих, хто є і буде після них, бо не може перерватися родовід, як не може перестати текти вода у синє море, як завжди піднімається сонце над обрієм, як одвічно накочується хвиля на берег, як щасливо сміється дитина на руках матері…
На німецькій мові дієслово «р е й ц е н» означає з а л у ч и т и, п р и в е р н у т и, п р и х и л и т и. Ось ми і залучаємо читача до цих рядків, щоб привернути їхню увагу до них і прихилити їхні душі і серця до гарних людей Олександра і Тетяни Рейцен, бо той, хто заподіяв їм зло за життя прокляті на вічні часи.

23.09.2009 р. – 27.09.2009 р.

Література.

1.В.А.Жуковский, Сочинения, Вступ. статья Г.Н.Поспелова, Москва, ГИХЛ, 1954г.
2.В.А.Жуковский, Избранные сочинения, Вступительная статья, составление и примечания И. Семенко, Москва, Художественная литература, 1982г.
3.В.А.Жуковский, Избранное, Сост., вступ. ст. и прим. И.М. Семенко, Ил. А.В. Озеревской, М, Правда, 1986г. 560с., ил.
4.В.В.Афанасьев, Жуковский, 2-е изд., М, Молодая гвардия, 1987г.,399с., ил., - Жизнь замечательных людей, Сер. биогр., Вып.10(665).
5.Б.К.Зайцев, Жуковский, Жизнь Тургенева, Чехов, Литературные биографии, Сост., подгот. текста, вступ. ст. и примеч. А.Д.Романенко. – М, Дружба народов, 1999г., 544с.
6.Дело о так называемой «антисоветской троцкистской военной организации» в Красной Армии, - «Известия ЦК КПСС», №4, 1989г.
7. Верховный Суд СССР. Определение военной коллегии Верховного суда СССР 31 января 1957г., - «Известия ЦК КПСС», №4, 1989г.
8. О деле Гамарника Я.Б. Постановление Президиума ЦК КПСС 6 августа 1955г. Записка Генерального прокурора СССР в ЦК КПСС, - «Известия ЦК КПСС», №4, 1989г.
9.Биографические справки. М.Н.Тухачевский, А. И. Корк, И.Э.Якир, И.П.Уборевич, В. К. Путна, Р. П. Эйдеман, В.М.Примаков, Б.М.Фельдман, Я.Б.Гамарник, - «Известия ЦК КПСС», №4, 1989г.
10.Состав Военного Совета при Наркоме Обороны СССР(февраль 1936г.), - «Известия ЦК КПСС», №4, 1989г.
11.О накоплении начальствующего состава и пополнении им РККА. Из справки-доклада зам. наркома обороны СССР Е. А. Щаденко, 20 марта 1940г., - «Известия ЦК КПСС», №1, 1990г.
12.О работе за 1939г. Из отчета зам.наркома обороны Е. А. Щаденко, 5 мая 1940г., - «Известия ЦК КПСС», №1, 1990г.
13. Акт о приеме Наркома Обороны Союза ССР тов. Тимошенко С.К. от тов. Ворошилова К.Е., - «Известия ЦК КПСС», №1,1990г.
14. Роберт Конквест, Большой террор, - «Нева», 1989г. №9 – 12; 1990г.№1-12.
15.Володимир Сиротенко, Портрет, «Урядовий кур`єр», 10 березня 1998р.
16.Марк Шевелев, С пером на пароме.160 лет путешествию В.А.Жуковского по Запорожскому краю, - «Запорозька Січ», 28 жовтня 1997р.
17. О.Кузнецов, Князь Д.И.Вишневецкий – последний владелец Белева, - без названия источника, без даты, ксерокопия, архив автора.
18. Новий довідник: Історія України. – К. Тов «Казка»,2005. – 736с.
19. Николай Фомин, И пожаловал ему город Белев со всеми волостьми и селы, - без указания источника, 12 сентября 1996года, ксерокопия, архив автора.
20. Жуковский В.А. «Все необъятное в единый вздох теснится…» - Избранная лирика, В.А.Жуковский в документах, Стихотворения русских поэтов ХІХ века, посвященные В. А. Жуковскому. Сост., вступ. ст., примеч. В. В. Афанасьева, - Москва, Московский рабочий, 1986г. 316с. Серия «Московский Парнас».
Избранное: вопросы литературы
Свидетельство о публикации № 9279 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Надщерблене життя.
Краткое описание и ключевые слова для Надщерблене життя:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Надщерблене життя