Челнакриж

Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.

Вчитель залізничної школи №1 Олександр Іванович Куделя прибіг додому на велику перерву і запитав свою матір:
- Ну, як там Наталя?
Мати розвела руками:
- Поки що нічого, синку…
Наталя, його дружина, мала ось-ось привести первістка. Її вчора увечері відвели до полового будинку, який розмістився на самому кінці вузлової станції. За будинком вже починався степ, і, щоб дістатися до нього, треба було йти цілих півгодини.
У Олександра Івановича такого часу не було, і тому він бігав до матері, а та, коли починався урок, чимчикувала туди, взнавала останні новини і швидко, на межі своїх сил, поверталася додому, щоб усе розповісти захеканому синові.
Олександр Іванович вже збирався рушити назад до школи, як мати, перелякано озирнувшись, додала:
- Сьогодні уночі забрали Петра Семеновича… - і злякано замовчала.
Олександр Іванович, і собі чомусь озирнувшись, переполохано повторив:
- Забрали?.. – відчуваючи, як у нього десь далеко у животі з’явилось слабке місце.
Петро Семенович був їхній сусіда, працював бухгалтером в райспоживспілці, старого гарту людина, і ось тепер Олександр Іванович не знав, що й подумати.
Невже можуть і за ним прийти? Він нервово потер руки: Господи, саме в такий відповідальний час!
- Мамо! – звернувся син до матері, - йдіть туди, взнаєте, що там, а я після уроку мерщій повернуся додому.
З тим і побіг до школи. Перестрибуючи залізничні колії, бо біг навпростець, щоб зекономити час, не помітив, що назустріч йому йде начальник райвідділу ДПУ Грязнов.
- Олександре Івановичу! – погукав він. - Чим порадуєте?
Олександр Іванович з розгону зупинився, відчуваючи, як в нього десь у животі знову стало млосно.
- Ще нічого… - винувато кліпав очима Олександр Іванович, наче все залежало саме від нього.
- Не хвилюйся, - підтримав свого земляка Грязнов, - все буде нормально. Як думаєте назвати дитину?
- Назвати? – перепитав Олександр Іванович, - ще… не… думали… як… - розгублено проказав він.
- Ну, це не складне питання! – засміявся Грязнов.
Олександр Іванович пригадав Петра Семеновича і відчув, що треба сказати щось надзвичайно важливе. Тільки що саме? Згадав газети, які бачив у кабінеті директора.
- Якщо буде хлопчик, - сказав він, - то назвемо Челнакрижом… - Олександр Іванович і сам не знав, що він торочить.
- Що? Що? – здивувався Грязнов.
- Челюскін на крижині… ось… - розшифрував Олександр Іванович. – А якщо дівчинка, то буде… Клацегаржі, - понесло вчителя, - тобто «Клара Цеткін гарна жінка»!
- Ну, ну, - покрутив головою Грязнов. Його звали по старорежимному Елпідифором Мелхиседековичем, і йому це дуже не подобалось.
- Молодець! – несподівано для себе додав Грязнов і пішов далі на роботу. Треба було допросити заарештованого уночі ворога народу та вирішити, що робити з самим Олександром Івановичем, бо на нього вже був теж донос.
А Олександр Іванович ще не знав, що він у ці хвилини став батьком і що саме це його і врятувало.

03.04.2005 р.
Свидетельство о публикации № 9353 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 2 038
  • Комментариев: 0
  • 2015-07-13

Проголосуйте. Челнакриж. Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для: Челнакриж

(голосов:2) рейтинг: 60 из 100

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Челнакриж