Дуся

Оповідання про дівчину з розвідки і сирітку в часи після Второй світовой війни. Випадок з рецидивістом. Віталій Шевченко.


Хлопці швидко розбіглися в різні боки, залишився самий найменший, прикрив голову руками, чекав, що вдарять. Та вона не збиралася його бити, пожаліла. Підібрала свою сумку із землі, не встигли розкурочити.
Випала з неї тільки сорочка, німецька, сподобалась у Відні, подарувала хазяйка квартири, де вона мешкала. Коли тікали, затоптали, тепер прийдеться прати.
- Як тобі не соромно красти! – сказала хлопцеві, років, мабуть, сім йому… - Що батьки скажуть?
Він дивився на неї з-під руки:
- В мене немає батьків…
- Все рівно красти не можна! – щось стиснулось у грудях.
Пішла до вокзалу, озирнулася, хлопчик стояв, опустивши руки і дивився їй услід. Вона повернулася, не могла піти ось так:
- Пішли зі мною. Час вже обідати.
Дитина взяла її за руку і пішла з нею поруч. В неї знову щось ворухнулося в грудях:
- Як тебе звати?
- Славко, - відповів хлопчик.
Вони обминули вокзал і вийшли на привокзальну площу, за нею зеленів скверик.
- Ось тут і розташуємося! – сказала вона Славкові. Він не відпускав її руки. Знайшли місце під деревом, вона розстелила хустину, поклала на траву сумку, сказала йому:
- Сідай!
Він з охотою розмістився поруч. Вона дістала флягу, сказала:
- Ти тут посидь, а я зараз принесу води.
І пішла до крану, біля нього купчилися люди, набирали воду хто в що міг. Вона стала в кінці черги, чоловік вісім, в основному жінки.
Одна стара жінка озирнулася на неї, побачила її гімнастерку з орденом на грудях, сказала:
- Йди, дочко, сюди набери води. Ти ж воювала.
Черга розступилася перед нею, тільки одна жінка зашипіла:
- Знаємо, як воювала. Стелилась перед офіцерами. Встигала і там і тут.
Вона хотіла розвернутися і піти, та передумала, простягнула флягу до крану, промовчала, та почула позаду зойк Славка:
- Не дам! Це не твоє!
Озирнулася, під деревом якісь троє типів видирали у дитини її сумку. Ну, не везе сьогодні зовсім. Вона відчула, як налились силою руки і ноги, як перед тим, як йти у тил ворога, і у три стрибка зупинилась за спинами злодіїв:
- А, ну, не чипайте дитину!
 Злодії зігнулися, щоб тікати, але почувши жіночий голос, озирнулися, побачили невисоку, тендітну дівчинку, один з них переможно посміхнувся, в руках його з`явився ніж, і сказав:
- О, золотко, нам така і треба!
А інші двоє стали заходити їй за спину. Та не на ту напали.
Швидкий удар правою ногою цьому з ножем, межи його ніг, він заволав дурним голосом від болю і зігнувся, вона схопила руками волосся злодія і різким ударом припечатала його голову до свого коліна, все, вже валиться на землю.
Другий отримав такий удар по печінках, що зігнувся на почіпки і поповз кудись убік, та недалеко, бо його наздогнав ще удар по спині і він заспокоївся біля першого, третій розвернувся і почав тікати до вокзалу, та вже було пізно, вона наздогнала його, схопила за руку і перекинула через себе на землю і розлючено вимовила йому:
- Лежи, бо зроблю калікою!
І це на очах отетеретілої черги. Сказала Славкові:
- Йди на вокзал і поклич міліціонера!
Той, киваючи головою, зачудовано дивився на неї, потім побіг до вокзалу.
Вона підняла ніж, склала його, великий, в господарстві знадобиться, і тикнула собі в карман гімнастерки.
- Молодець, дочко, а то вони розперезалися тут, - сказала стара жінка, дістала з кошика пиріжки і сунула дівчині:
- Візьми, сама пекла.
З вокзалу вийшов, не кваплячись, міліціонер, молодий здоровань, поруч був Славко, показував рукою в її бік, щось йому казав. Але побачивши, що на землі лежать троє чоловіків, заспішив. Підійшов, здивовано обійшов лежачих, спитав:
- Що, це ти їх?
- А то хто ж? – невдоволено відповіла.
Міліціонер обдивився навколо, одні жінки. А перед ним стояла невисокого зросту, у гімнастерці, в синій спідниці дівчина, в руках пиріжки. Здивовано простягнув:
- Ну і ну!
Підійшов до першого, якого вона завалила, підняв голову, свиснув:
- Та це ж Франц Федоренко! Рецидивіст! Зараз викличу наряд, почекай, - і хутко пішов до вокзалу.
Вона підняла з землі хустину, теж затоптана, от не везе. Подивилася на Славка, він не відходив від неї.
- Зачекай ще трошки. Зараз пообідаємо.
Міліція приїхала скоро, полуторка, з неї повискакували міліціонери, відкрили задній борт, загрузили всіх трьох.
До неї підійшов начальник міліції, капітан, простяг руку:
- Капітан Горобець… Михайло…
Вона відповіла:
- Будете сміятися, я теж Горобець. Лейтенант. Євдокія. Дуся.
Капітан спитав:
- Де воювала?
-У морській піхоті. У розвідці.
Він з повагою на неї подивився:
- Нам такі треба. Людей не хвата.
- Та я збиралася до моря. Ось із Славком, - пригорнула до себе хлопчика.
- На морі треба відпочивати. А працювати можна і тут. – з надією він дивився на дівчину.
- Так то воно так, але тут в мене нікого немає. І дитина, - засумнівалася вона.
- Все влаштуємо, - заспішив капітан.
- Ну, як не сподобається, то поїду.
- Сподобається! – зрадів капітан, - у нас тут так гарно!
- А чого ж тоді людей у вас немає? – засміялася вона.
- Тебе чекали! – несподівано серйозно відповів капітан.
Вона подивилася на нього уважно і зітхнула нерішуче:
- Ну, добре…

04.09.2012 р.

Избранное: рассказы о войне 1941
Свидетельство о публикации № 9358 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 2 056
  • Комментариев: 2
  • 2015-07-14

Оповідання про дівчину з розвідки і сирітку в часи після Второй світовой війни. Випадок з рецидивістом. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Дуся

Проголосуйте за: Дуся

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100

    Произведения по теме:
  • Назустріч своєї долі
  • Назустріч своєї долі...
  • Крізь дощ і млу...
  • Ще одна історія нашого народу
  • "Коли вгорі не звалося ще небо..."
  • Про первісних людей, перша зустріч з Євою, створення першої родини.
  • Зошит Оселедця
  • Мабуть ніде, ні в одній державі немає таких арештів, як оце в нас в Союзі. Віталій Шевченко.
  • Баба Фроська
  • Людина живе, поки її пам’ятає хоч одна жива душа. Ось так сиділа, згадуючи минулі роки і все намагаючись згадати щось таке, що пов’язане було б з її чоловіком. І нічого згадати не могла, все
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Руфка
  • Оповідання про героїню ХХ століття. Віталій Шевченко
  • «Чардаш» Монті
  • Оповідання про материнську долю жінки 30-40-х років. Віталій Шевченко.
  • Обпечені війною
  •  Оповідання про життя зразу після війни, про непрості людські долі. Віталій Шевченко.

  • Светлана Скорик Автор offline 15-07-2015
Супер, Виталий Иванович! Кратко, художественно, выразительно и на интересную тему. Образец новеллы!
  • Виталий Шевченко Автор offline 15-07-2015
Большое спасибо, Светлана Ивановна!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: