Відвели душу

      
 

Отаман невеличкого видавничого загону допитливо розглядав з архівного бункеру застиглу громаду облдержадміністрації, яка сіріла через дорогу.
- Головне, нам вдертися в їхні бойові порядки, - сказав він до своїх воїнів, - а там нас вже ніхто не зупинить.
- Диспозиція бою зрозуміла, - відгукнувся підполковник, - вперед висилаємо історика, він відвертає увагу міліціонера, а в цей час мовознавець як шарахне його ціпком по голові…
- Добре, - отаман перервав свого підлеглого, - це ясно, а далі що? – і він подивився на основні сили загону, юриста і моряка, які так і поривалися у бій.
- А ми швидко піднімаємося на п’ятий поверх і уриваємося у одрянінський редут, - доповів юрист, а моряк тільки головою закивав: дайте мені у руки цю Одряніну, я з неї зроблю морський вузол.
Отаман ще раз уважно подивився на своє воїнство. Очі горять, шиї повитягувалися, незрозуміло, чи у бій рвуться, чи їсти хочуть, бо вже півроку не отримували зарплатні.
Вискочивши з архівного бункеру, швидко попрямували до входу в облдержадміністрацію. Попереду линув історик, окуляри ледь трималися на його міцному носі, але він це не помічав, головне, не забути, показати посвідчення міліціонерові, а далі все піде як по нотах.
Міліціонер, дійсно, звернув на них увагу: купка людей, підстаркуватих, у різнокаліберних одностроях, якісь трохи дивувати. Передній витяг із сумки перепустку, ткнув вартовому:
- Я до Піхулі, - сказав і в горлі пересохло, - передати документи…
А в цей час, як і домовлялися, мовознавець врізав мента ціпком по черепу, той навіть і не йойкнув. І група захоплення кинулася по східцях уперед на п’ятий поверх.
На першому поверсі з’явився ще один мент, його мовознавець теж прибрав і залишився прикривати відступ. А отаман з істориком і підполковником метнулися до ліфта і піднялися на третій поверх. Треба було ізолювати начальство.
Але хтось попередив його, і коли вони вдерлися у кабінет, то Кухлика вже не було, розтанув. Розчинене вікно нагадувало, як він втік. Історик визирнув у нього і побачив унизу штиблети Кухлика, все, що від нього залишилося. Відштовхнувши перелякану секретарку, вискочили у коридор.
Зверху було чути звуки бойовища. Всі гуртом кинулися туди. І дуже вчасно. На п’ятому поверсі фінансове управління почало тіснити моряка з юристом, тому необачно відкрило свої тили, не чекаючи нападу іззаду.
Історик вихопив із сумки добрячий фоліант і врізав ним жінку, яка була найближча до нього:
- Це ти Шполка? Це ти, собака, уже місяць не переводиш нам гроші?
Після зустрічі із фоліантом жінка позабула всю свою бухгалтерську казуїстику і впала на підлогу. Втративши командира, бійці фінансового відділу сховалися у найближчому кабінеті і заперлися там.
А мовознавець в цей час на першому поверсі ціпком поклав на підлогу ще одного мента.
- Де Одряніна? – історика не можна було втримати на місці. - Де ця голобля?
Він дістав із своєї сумки новий фоліант, товстенний словник української мови, який завжди носив із собою.
Загін швидко рухався по коридору. Ось ці заповідні двері, де чорним по жовтому написане прізвище ненависного ворога. Моряк з усієї сили двинув ногою двері, і вони з розмаху хряпнулись об стінку. Але повернутися назад не змогли, бо бойовий загін вдерся слідом в кабінет, обтікаючи стіл з двох сторін і невловимо насуваючись на жінку, що закам`яніла на робочому місці, ненависну Одряніну.
- Це ти, вішалка, вже півроку не платиш нам зарплатню? – історик підняв над її головою товстенний словник.
- Дайте, я задушу її власними руками! – рвався до неї моряк.
Юрист уїдливо запитав:
- Це ти казала нашому отаманові, що якщо захочеш, то даси гроші, а якщо не захочеш, то не даси?
- Кажи правду, падлюко! – підполковник змахнув з її столу усі папери.
- Я… я… я… - кивала головою Одряніна.
Історик витягнув із сумки ще один манускрипт і розмірковував, куди б оце їх всадити.
- Слухай мою команду! – гучно сказав отаман, перекриваючи гамір. - Треба вже відходити.
Історик підійшов до сейфу і вперіщив товстелезними книгами залізне опудало, той гикнув, подумав і відкрився. В ньому лежали новенькими пачками зелененькі.
- Ось чого це солом’яне опудало не виплачувало нам зарплатню! – зрозумів моряк.
- Реквізуємо! – в один голос вигукнули підполковник, історик і юрист і почали мерщій пхати зелененькі у свої кишені. - Це компенсація за наші моральні і матеріальні збитки.
- А що з нею будемо робити? – звернувся до товариства отаман.
- Заберемо у полон, – вирішило товариство.
Швидко пройшовши коридорами у зворотному напрямку і забравши мовознавця та поклав уряд ще і четвертого мента, група вирвалася на оперативний простір.
А щоб Одряніна не верещала, їй зав’язали рота, і в такому вигляді вона була доставлена на початкові позиції в архівний бункер до тих справ реабілітованих, над якими вони стільки працювали, не отримуючи жодної копійки.
- Будеш тут сидіти, придивлятися до нашої роботи, - вирішив юрист, - щоб знала, за що ми отримуємо гроші!
- Ні, - не погодилося товариство, - хай її чоловік дасть нам за неї викуп!
Одряніна була згодна на все, аби тільки звідси вирватися. Викуп так викуп. На цьому і порішили.

10.09.2001 р. – 16.04.2014 р.

Рекомендуйте стихотворение друзьям
http://stihi.pro/9586-vdveli-dushu.html
Свидетельство о публикации № 9586
Избранное: забавные рассказы
Автор имеет исключительное право на стихотворение. Перепечатка стихотворения без согласия автора запрещена и преследуется...
  • © shevchenko :
  • Юмор
  • У стихотворения 1 884 читателей.
  • Комментариев: 4
  • 2015-09-03

Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Відвели душу :

Веселе оповідання про облдержадміністрацію і її захоплення людьми, які не отримували зарплатню. Віталій Шевченко.

Проголосуйте за стихотворение: Відвели душу
(голосов:3) рейтинг: 100 из 100
    Стихотворения по теме:
  • У кодлі клятих друзів
  • У кодлі найкращих клятих друзів. Віталій Шевченко.
  • Голуби миру
  • Де ми станемо однією ногою, там будемо стояти і іншою! Такий наш принцип! Віталій Шевченко
  • "Вечной мужественности взмах..."
  • Письменник завжди тримає руку на пульсі. Я ж вже готовий письменник. І досвід в мене великий є, і знань потрібних теж багато. Можу вже писати! Віталій Шевченко
  • Український народний вулик
  • Гумористична історія про вибори довічного Президента. Голова Довічних Зборів підпорядковується Довічному Президенту, тобто вам. Ну, і так далі до самого споду: Довічних Сільрад. Віталій Шевченко.
  • Адепт
  • Віталій Шевченко

Веселе оповідання про облдержадміністрацію і її захоплення людьми, які не отримували зарплатню. Віталій Шевченко.

  • Пугачев Евгений Валентинович Автор offline 3-09-2015
Блискуче оповідання. Отримав насолоду. І дуже хороша назва. Дякую.
  • Виталий Шевченко Автор offline 3-09-2015
Дякую і Вам, пане Євгене!
  • Светлана Скорик Автор offline 3-09-2015
Очень понравилось, Виталий Иванович! Так задорно, весело и по-боевому! Наверное, по-другому с такими и не получится ничего сделать, понимают только это.
  • Виталий Шевченко Автор offline 4-09-2015
Дякую, Світлана Іванівна! В мене ще є подібне оповідання з цієї серії. Тільки треба набирати.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Відвели душу