Поруч з нами

Оповідання про хлопця – не то ідіота, не то вундеркінда, із екстрасенсорними здібностями. Віталій Шевченко.

На першому році життя Василю Петуху не пощастило. Коли він лежав у колисці, в хату ввійшов його батько, п’яний, як пень, в одній руці в нього була пляшка горілки. Він подивився, куди ж поставити оцю пляшку. До столу було далеченько, і він поставив на лоба хлопчику: якраз підходяще місце.
У Василя щось в голові тріснуло – і він перетворився з нормальної дитини у ідіота третього ступеня. Зрозуміла річ, ніхто про це не здогадався. Батько, знайшовши в хаті хліба і цибулю, пішов собі у садочок випити і закусити на природі. Було якраз літо. А дитина залишилася у хаті, щось до себе белькочучи.
Взагалі вони всі були Петуховими, але по-вуличному було простіше – Петухи – і все. Можливо, від батька: той зразу же ліз у трубу, ну, і отримував своє. А там – хто знає...
Ось так і покотилося життя оцього Петуха. Ніхто не здогадувався, що він ідіот третього ступеня. Зрозуміли, коли почали вивчати аріхметику. Вчитель в класі задасть якусь задачу, мовляв, в одній руці у вас п’ять слив, а в іншій шість груш, і скільки оце буде усього?
Весь клас сопе, напружуючись: скільки б оце могло бути? А сливи не такі, як у баби Химки? Вони такі смачні!
А Петух вже має відповідь:
– Одинадцять! – каже вчителю. Перший в класі. Ну, вчитель задоволений. Каже своїм колегам в учительській:
– У нас у другому А росте вундеркінд. Не наврочити б…
Таки наврочив, бо якось біля школи сталася бійка, і хтось з хлопців стукнув Василя по голові портфелем. У нього щось клацнуло, і той тепер не міг скласти разом два плюс два.
Вчитель посердився і відстав: мабуть, ніякий він не вундеркінд, привиділося.
Матері Василя набридло жити у їхньому селищі, бо чоловік п’є і б’ється, ніколи немає грошей, і вона поїхала кудись на заробітки, залишила дітей на свою матір, їхню бабусю.
А тут через деякий час батько напився у черговий раз, побився з кимось, і йому проломили голову та й залишили на дорозі.
Потім казала Ніна Федорівна, їхній дільничний фельдшер, бабусі:
– Якби зразу принесли до лікарні, то зостався б живим, а так…
А Василь ріс, потихеньку виростаючи у красивого хлопця. Вчився не дуже, як всі; коли була якась робота, ставав до неї, допомагав бабусі, бо їй було важко: пенсія маленька, а тут ще двоє хвостів. А його сестра, Тетяна, теж вимахала у красиву дівку, не пройде по вулиці, щоб її хтось не зупинив.
Ось з цього боку до Василя знову підкотили неприємності. Йшов якось по вулиці і побачив, що якісь незнайомці пристають до Тетяни. Він за неї заступився. Брат же. Побилися. Василь двох поклав. А ще двоє побили Василя, хтось з них вперіщив Василя по голові, там щось клацнуло – і Василь знову став ідіотом третього ступеня.
Знову ж про це ніхто не здогадався. Комісії ж він ніде не проходив. Єдине, що за цей період допоміг голові селищної ради знайти загублений документ. Дуже важливий. Не буду казати який саме, але коли голова зрозумів, що його загубив, то перелякався, що сяде років на п’ять, не менше.
Перерив у себе дома в хаті, потім у селищній раді, – нічого ніде, нічичирк. "Господи, за що така біда? Я ж усе роблю правильно!"
А тут якраз нагодився Василь, йде назустріч, подивився на голову і питає так:
– Що таке, Андрію Івановичу, чим зажурені?
Андрій Іванович відповів по простому, як заведено у нас серед інтелігентних людей:
– Та пішов ти в сраку!
Але щось зупинило його (він потім тихенько від дружини побіг на станцію, у храм, і поставив там свічку, щоб ніхто не бачив, бо був атеїстом), пробубнів у відповідь, зупиняючись:
– Та так… Василю…
А той Василь підійшов до голови, витяг у нього з карману якійсь папірець і каже:
– Це Ви його шукаєте?
Андрій Іванович мало не впав: і як забув пошукати у своїх кишенях?! Витяг з гаманця п’ятдесят гривень і віддав хлопцю. Той пручався:
– Що Ви, Андрію Івановичу, як можна!
Але Андрій Іванович не відступився:
– Бери – і все!
Коли Василь приніс додому ці гроші, то і бабуся, в свою чергу, остовпіла:
– Ти, Васильку, часом їх не вкрав? Боронь Боже! Красти – це гріх!
– Ні, бабусю, це мені дав сам Андрій Іванович!
І коли бабуся зустріла Андрія Івановича на вулиці, то вона так дякувала йому, весь час намагаючись схопити того за руку і поцілувати!
Прийшов час йти Василю служити у війську, і тоді виявилося, що він ідіот третього ступеня. В армію брати не можна, там же зброя, військові таємниці, – і куди ж його туди?
Поки комісія радилася, що робити з ним і такими, як він, хлопці сиділи на вулиці під деревом, якраз навпроти входу у райвійськкомат. Прийшов якійсь чолов’яга з метром у руках, ходив під стіною, міряв:
– Так, чотири кроки сюди… а як на плані… ага… три кроки ось туди…
– Що Ви шукаєте, дядьку? – спитав Василь, сьорбаючи носом.
– Та йди ти до біса! – інтелігентно відповів чолов’яга.
– Якщо вхід у приміщення, – сказав Василь, – то ось він отут. – І показав рукою.
Чолов’яга (а це був будівничий майстер) отримав халтуру і займався пошуком старого входу, закладений цеглою зразу після війни.
– Ти… ти… та ти шо… – тільки і сказав майстер і побіг до комісара. Той відклав свої термінові справи, вийшов теж на вулицю, обійшов стінку, подивився на Василя, спитав:
– Звідки ти знаєш?
– А я бачу, – ніяково посміхаючись, відповів хлопець.
Так Василя оформили ідіотом, але взяли на службу.
Коли Василь приніс перший раз свою платню бабусі, вона, побачивши, цю купу грошей, била поклони перед іконою в хаті і плакала. Не вірила, що таке може статися.
І я теж не дуже вірив, поки не побачив все це своїми очима. І що характерно, Василь тепер їздить на крутій тачці, правда, без охорони, і коли знайомиться з новою людиною, обов’язково попереджає:
– Не бийте мене по голові!
Всі сміються, думають, що він так шуткує.

29.07.2015 р.
Избранное: современный рассказ
Свидетельство о публикации № 9627 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 1 817
  • Комментариев: 2
  • 2015-09-12

Проголосуйте. Поруч з нами. Оповідання про хлопця – не то ідіота, не то вундеркінда, із екстрасенсорними здібностями. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Поруч з нами:

(голосов:5) рейтинг: 60 из 100
    Произведения по теме:
  • Зошит Оселедця
  • Мабуть ніде, ні в одній державі немає таких арештів, як оце в нас в Союзі. Віталій Шевченко.
  • Земля і власність
  • Бережіться Басаврюків! Фантастичне оповідання про сучасність. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • На зорі життя
  • Після війни у селі, дитячі судьби. І з неї самі вилетіли оті слова, які вже не заховаєш нікуди: - Твій батько герой… і красивий… мені баба Варка казала. Віталій Шевченко
  • Державна справа
  • Оповідання про розшук і захоронення бійців Вітчизняної війни відразу після Перемоги. Державная справа, яка була доручена дівчаткам. Віталій Шевченко.

  • Михаил Перченко Автор offline 14-09-2015
Виправь помілки: відповів би по простому закладеного. Все інше до ладу для тих, хто вміє читати між рядками. Молодець, хоч і в літах вже.
  • Виталий Шевченко Автор offline 16-09-2015
Perpetuum mobile воно і є perpetuum mobile!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Поруч з нами