|
|
- Пане міністре, прошу вашої допомоги… - встиг ще простягнути руки знесилений прохач перед тим, як секюріті випроводили його з кабінету. - Безумовно… безумовно… - хитав приязно головою Санько Симоняк, міністр комунально-юридичної промисловості, - розберемось… і відреагуємо на ваше прохання… Двері зачинились і Санько, позіхнувши, подивився у записничок. Через півгодини у Януковича мала відбутися нарада. В кабінет зазирнула секретарка, всі жіночі принади в неї були на виду. Вона віддано дивилася на свого шефа: - Олександре Олександровичу! – проспівала німфа. – Ось з машбюро передали тези. – і нагородила Санька однією з своїх принадливих посмішок. Груди і те, що нижче, пашіло молодістю і здоров`ям, як у Руслани. - Дякую, Галюсю! – відповів міністр і завмер. Десь виник якийсь незрозумілий звук, він посилився і несподівано перетворився у артилерійський вибух, від якого в кабінеті у міністра повилітали всі шибки. «Невже Медведчук почав заколот?» - майнула у Санька перша думка, «Але чого я про це нічого не знаю?» - і він інстинктивно опинився під столом, де вже була перелякана секретарка. А вибухи все тривали. «Не інакше, як «град», вот сволота!» - визначив досвідченим вухом артилериста часів Радянського Союзу міністр і поповз до дверей кабінету. Поруч шаруділа Галюся. Інтенсивний артобстріл міністерства продовжувався. Хтось безупинно бив по будинку. «Невже Марчук перейшов на бік Медведчука?» - шпигонула неприємна думка. Санько обережно прочинив важкі дубові двері у вестибюль. Там було порожньо. Останній секюріті як раз заповзав за поворот. Міністр вилаявся і поповз теж по коридору, тримаючись стінки, так було безпечніше. Він озирнувся. За ним, намагаючись не відставати, повзла Галюся. Так дружно добралися до виходу. Перед будинком завмерли розбиті доджи та мерседеси. А за ними, на тій стороні вулиці, виглядали перелякані міліціонери. Санько наважився, схопився і задріботів на той бік, до них. Підбігши, розлючено запитав: - Що, блін, діється? Де начальник охорони? Через ріденький ланцюжок міліціонерів пробився здоровань, начальник охорони, винувато блимав очима: - Пане міністре… Та Санько не дав йому домовити, почав: - Панімаєш… Тут відгукнувся забутий у кишені мобільник. Заграв перші такти «Реве та стогне…» Санько рвучко приклав його до вуха: - Так, слухаю! І впізнав голос Гаранта: - Ти, там, Санько, блін, вообче, як? Санько від почуттів, які переповнювали його міністерські груди, мовчав. - Санько, ти живий? – захвилювався Гарант. - Та живий… - скривився Санько. - Ну, вообче, пробивайся до мене на Банкову, проведемо терміново нараду. Це зірвалися артсклади під Бояркою. Це вообче, ні в які ворота, - обурився Гарант і припинив розмову. І Санькові прийшлося обережними перебіжками діставатися до Банкової. Захекався. Бо вже забув, коли ходив. А за ним хвостиками бігли перелякана Галюся та винуватий начальник охорони.
22.05.2004р.
4 Проголосовало
|
Автор имеет исключительное право на стихотворение. Перепечатка стихотворения без согласия автора запрещена и преследуется...
В можете поделиться ссылкой на материалы на сайтах и в социальных сетях!
|
|
|