Минуле не щезає ніколи

Віталій Шевченко

Дійсно, минуле не щезає ніколи, воно завжди непомітно біля нас, навіть тоді, коли ми про це не здогадуємося.
Це я відчув, коли прочитав гарну статтю Віктора Дзюби «Шевченків острів – у моїй долі», надруковану в «Літературній Україні» 22 березня 2001 року, де він згадує свою військову службу у 60-х роках ХХ ст. на островах Аральського моря. Саме там відбував покарання у 1848-49 рр. Тарас Шевченко.
Перебування Дзюби на островах було поштовхом для нього до поглибленого вивчення життя і творчості Тараса Шевченка і особливо у період заслання.
Щось подібне відбулося і зі мною.
Готуючи до друку цікаві спогади Іполита Миколайовича Моторного, уродженця станції Снігурівки Миколаївської області, де він розповідає, як його доля занесла на початку 30-х років від рідної хати у далекий Ташкент, куди він втік від розкуркулення, я наштовхнувся на його розповідь про те, як він рибалив на островах Аральського моря (на острові Уяли поблизу східного узбережжя), саме там, де майже сто років до нього карався, мучався, але не каявся наш геніальний поет.
Захотілося більш докладніше прочитати про перебування поета на казахській землі. Тим більше, що писали і вивчали це найретельнішим чином цілі покоління шевченкознавців.
Дуже швидко виявилося, що навіть у вивченому уздовж і впоперек матеріалі про поета є лакуни, на які потрібно звернути увагу, щоб краще уявити собі життя Тараса Шевченка на Аралі.
Як відомо, Т.Г.Шевченко приймав участь у 1848-49рр в експедиції під керівництвом лейтенанта Олексія Бутакова, яка займалася описом берегів Аральського моря.
Незважаючи на те, що Шевченку було заборонено малювати, він якраз цим і займався на протязі двох років, малюючи береги Аральського моря.
Ми на ті події дивимось з уявлень нашого часу, сприймаючи Аральське море як внутрішнє море в державі, по якому можна було спокійно плавати і його досліджувати.
Але в ті часи це було не так. Південні береги Аральського моря належали Хівинському ханству, яке вороже ставилося до Росії, бо та поступово просувалася на південь, підкоряючи все нові і нові землі. Та і північні береги моря тільки нещодавно були приєднані до російської імперії, яка займалася їхнім облаштуванням. Про це свідчать і виникнення на самому півдні укріплень Раїм, Новопетровського та інших.
Мабуть, тому і заслали сюди опального поета, бо далі засилати вже не було куди.
Про це скупо згадує у своїх щоденних записах плавання Олексій Бутаков.
«Залишив (на острові Барса-Кельмес – В.Ш.) прапорщика Акішева з одним унтер-офіцером та шістьма матросами для зйомки острова, дав їм тент для палатки, потрібну кількість зброї та набоїв і харчів на тиждень»*.
«Я поїхав із озброєною партією на берег для астрономічних спостережень»*.
«Сам я залишився на судні, та привів його в повну готовність відбити любий напад: гармати були заряджені картеччю, заряджені штуцера, мушкетони, мисливські рушниці і офіцерські пістолети, списи та шаблі – усе було нагорі, команда спала не роздягаючись та вогні корабельні були замасковані. Ніч пройшла, одначе, спокійно»*.
До цього ще додавались постійні бурі та урагани на морі. Вони кілька разів могли потопити шхуну «Константин», на якій знаходився Тарас Шевченко.
Ось що пише з цього приводу у щоденнику Олексій Бутаков:
«18 травня 1849р…Через що кожний бурун з жахливою силою бив шхуну, яка взагалі легко спливає на хвилі, і я щохвилинно чекав загибелі»*.
«Щастя наше, що цей шторм… був не з відкритого моря, бо тоді і самій шхуні не було б спасіння»*.
«Тим часом вітер посилився, розвів велику хвилю, і шлюпці… зробилося неможливим повернутися, тому знімальна партія, витягнувши шлюпку на берег, розташувалася на піску чекати, доки ущухне, вживши всі заходи проти нападу»*.
«…20 травня 1849 року… і пішов удвох з топографом Рибіним, взявши по штуцеру на плечі, усередину берега, щоб роздивитися з якого-небудь високого пагорба»*.
Ось у таких умовах знаходився Тарас Шевченко.
Команда на «Константине» постійно страждала від поганої їжі та відсутності у потрібній кількості питної води.
Тому не дивно, що поет після заслання повернувся хворою людиною.
В 1848 році шхуна «Константин», на якій був і Шевченко, досліджувала західний і південний береги Аральського моря, а у 1849 році – східний берег. Якщо інформації про перший рік досліджень, завдяки штабс-капітану Олексію Макшеєву, який потім більш-менш детально написав про це в своїх спогадах, було багато, то на другий рік біля Шевченка не знайшлося людини, яка б докладно розповіла про плавання. Знаємо тільки, що шхуна «Константин» близько продефілювала біля острова Уяли, де через майже сто років з’явиться наш земляк Іполит Моторний, якого зла доля теж занесла у той глухий кут.
Десь перед жовтневими святами 1929 року Іполит, йому було тоді 19 років і його встигли виключити з Херсонського інституту народної освіти, як сина куркулихи, взнав від знайомої, що всіх, подібних до нього, будуть висилати на лісозаготівки до Сибіру і вже складають списки.
І він разом із братом і ще одним товаришем тікають із Снігурівки, щоб не потрапити до Сибіру. Спочатку приїхали на Донбас. Але коли побачили, що там багато знайомих, які можуть про них донести, то вирішили тікати далі на схід, у глухі місця. Поїхали в Казахстан на Аральське море, на його острови. Там їх не знайдуть. Так вони 5 квітня 1930 року опинилися на острові Уяли, що розташувався біля самого східного узбережжя. Крім них, тут було ще багато українців з самої України, з Кубані, Далекого Сходу.
Новоспечені рибалки зустрілися з тим же мінливим Аральським морем, що і Олексій Бутаков із своєю командою. З ранку штиль, не встигли вийти в море, як звідкись налетів вітер, погнав хвилю на берег і вже не можна на рибальському човні виходити в море. Або, навпаки, вийшли в море, розставили рибальські сіті, а тут знову вітер, розкидав сіті, а човен погнав до берега, добре, що не втопив. Але, незважаючи на сувору природу, хлопці швидко стали гарними рибалками, добре ловили рибу і восени, коли закінчувався сезон, їм запропонували залишитися на наступний рік.
Але Іполитові хотілося вчитися і він, як тільки звільнився від рибальства, 10 жовтня 1930 року виїхав до Ташкенту. Де зумів поступити і відмінно закінчити Інститут інженерів іригації та механізації сільського господарства і стати інженером-механіком. Спочатку працював у Ростовській області, а потім повернувся до Ташкенту. На Україну їхати побоявся.
Іполит Миколайович в своїх спогадах розповідає, що у вільний від рибальства час вони утрьох написали по пам’яті два водевіля – «Сватання на Гончарівці» та «День правди». Підібрали артистів, зробили сцену, репетирували, а потім і поставили обидва водевіля українською мовою.
Успіх був великий, глядачі просили Іполита з товаришами ще щось поставити. І вони почали готувати по гоголівській «Ночі перед Різдвом» одноактний водевіль «Солоха», але так і не встигли його зробити. Треба було вибиратися з островів.
Цей маловідомий факт показує, яке сильне було національно-культурне середовище в Східній Україні до більшовиків, і дивлячись на сьогодення, бачиш, яку руйнацію вони зробили в нашій культурі.
І коли хлопці ставили свої аматорські, але такі щирі, спектаклі, то не здогадувалися, що тими спектаклями вони продовжують в цих місцях естафету, розпочату ще нашим Кобзарем, який майже сто років тому назад тихо підійшов на шхуні «Константин» до острова і пильно вдивлявся в нього своїми карими очима…
Примітки.
1. Дневные записки плавания А.И.Бутакова на шхуне «Константин» для исследования Аральского моря в 1848-1849гг, Издательство Академии Наук УзССР, Ташкент, 1953г., стр.16
2. Там само, стор.48.
3. Там само, стор.25.
4. Там само, стор.34.
5. Там само, стор.46.
6. Там само, стор.47.
7. Там само, стор.34.



Выразить благодарность автору можно нажав на кнопочки ниже
http://stihi.pro/9746-minule-ne-schezaye-nkoli.html
Свидетельство о публикации № 9746 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Минуле не щезає ніколи.
Краткое описание и ключевые слова для Минуле не щезає ніколи:

  • 100

    Произведения по теме:
  • "Дар без брани побеждать..."
  • Несподівані факти з життя невідомого поета... Віталій Шевченко
  • Лист із туману часу
  • Хай цей лист збережеться в нашій історії. Віталій Шевченко
  • Чаша з рук самого Ісуса Христа
  • Два святі мученики, римські папи, заслані до Криму. Климент І і Мартин І. Віталій Шевченко.
  • Хай ця історія залишиться для людей
  • Історія про перші дні війни и пораненого хлопчика, який попав до німців. Віталій Шевченко.
  • Загублені рядки
  • Віталій Шевченко. Колись я вивів для себе такий собі закон Піросманішвілі, по прізвищу знаменитого грузинського художника початку ХХ століття: починаємо шукати людину тоді, коли її вже нема, вона

  • Геннадий Любашевский 6-10-2015
Дуже, дуже цікаво!
Дійсно, минуле не щезає ніколи!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Минуле не щезає ніколи