Украдена книга

Книга спогадів про захист міста Запоріжжя, яку у ветеранів вкрали чиновники міськради. Віталій Шевченко.

Ця історія залишає бездіяльним самого геніального майстра абсурду Кафку. Треба ж таке утнути, щоб перевершити автора всесвітньовідомих романів «Процесу», «Замку» та «Америки»!
Такої колізії не могли собі уявити і автори геніальних сатиричних творів, якими були Гоголь, Салтиков-Щедрін, нарешті, наші Зощенко або Булгаков.
І це зробили звичайні чиновники, що загубились у хащах міської влади, але які є на службі у запорізькій громаді, і покликані Законом служити людям Запоріжжя і які уклали з ними договір, за ним вони, чиновники, повинні служити людям чесно і сумлінно.
Мова йде про таких собі добродіїв, яких знають у Запоріжжі: Сін, Кузьменко і приставший до їхньої кампанії, третій мушкетер, Рощин.
Справа почалася ще у травні, коли місто відсвяткувало День Перемоги і почало наближатися 18 серпня. Саме в цей день 70 років тому, 18 серпня 1941 року, почалася героїчна оборона нашого міста, під час якої евакуювали всі промислові об`єкти Запоріжжя. А також вперше в ході невдало початої війни воїни Радянської Армії відбили у агресора на цілих 45 діб великий шматок рідної землі, яким був і є острів Хортиця.
Прості радянські люди, які опинилися на шляху ворога, ціною свого життя, своїх доль, зуміли утримувати позиції і евакуювати за цей час великий промисловий центр, яким було тоді Запоріжжя.
І вдячні нащадки, серед багатьох заходів, які були намічені до 18 серпня, вирішили видати книгу про їхню звитягу.
Але книга не робиться за один день, і вже після 9-го травня робоча група міської ради ветеранів і видавництва «Тандем» почали свою роботу по створенню такої книги, під робочою назвою «Противостояние», одночасно заручившись рішенням Міської Ради про виділення коштів на цю книгу у розмірі 260 000 гривень.
Не будемо переповідати усю акордну роботу творчого колективу по створенню цієї книги. Тільки відзначимо, що вперше в історії Запоріжжя була створена подібна книга. Якщо ви піднімете бібліографію питання, то побачите, що незважаючи на те, що тема Великої Вітчизняної війни в нашому місті ніколи не сходила зі сторінок газет і різних видань, бо вона свята і дорога кожному жителю Запоріжжя, але подібної книги, де б спокійно, виважено і науково подавалася історія оборони міста – немає.
Зрозуміло, що книга створювалася не в якомусь вакуумі. Макет книги дивилися і голова Запорізької міської ради ветеранів, генерал-майор Віктор Дмитрович Короленко, людина досвідчена і військова, яка фахово розуміється на військовій справі, і сам Сін, людина, яку люди вибрали виконувати обов`язки голови міста на благо громадян. І тому всі зауваження і пропозиції, які надходили до робочої групи, сумлінно опрацьовувалися і вносилися у макет. Так, наприклад, Сіну не сподобалася робоча назва книги «Противостояние».
- Шановні, - сказав він, - зараз вже немає протистояння, навпаки, ми шукаємо злагоди, тому краще цього не підкреслювати.
- Добре, - вирішили в робочій групі, - ми не наполягаємо! Буде так, як ви сказали. -
І придумали іншу назву. «Подвиг за порогами». Якби знати до чого це призведе!
Книга вийшла в строк, до 18 серпня. На мітингу, який проводився в цей день на Правому березі, біля ДК ЗТЗ і де прийняла свій смертний бій, зупинивши німецькі танки, що рвалися до греблі Дніпрогесу, 3 батарея 16 артилерійського полку, єдиному живому учаснику тих подій, спогади якого увійшли у книгу, подарували «Подвиг за порогами».
На мітингу були і сам Сін із отим Рощиним. Стояли, гортали книгу, вручали отому самому солдатові!
Потім пішла «Естафета пам`яті» по заводах, які були евакуйовані у 1941 році, на кожному з них проводився мітинг, після чого передавалася Книга Пам`яті наступному заводові. А це найбільші сучасні комбінати Запоріжжя: «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», «Мотор-Січ», «Комунар», «Укрграфіт», вогнетривкий завод та інші. І майже скрізь був сам Сін, бачив цю книгу, стояв біля неї, дивився, як люди гортали її і плакали над нею…
Та коли справа дійшла до оплати книги, вже був час розрахуватися з «Тандемом» і дніпропетровською типографією, де друкувався «Подвиг за порогами», тут і почалося!
Виповз звідкілясь чиновник Кузьменко, бо міськвно повинно було розрахуватись із видавництвом «Тандем», і заявив, що замість книги «Противостояние», як записано у Договорі, видана книга «Подвиг за порогами», а це інша книга і за неї платити він не буде. І невтямки цьому зашкарублому чиновнику Кузьменко, що створення книги, це творчий процес і тому назву книги можна змінювати стільки, скільки це потрібно творчій групі. А в цьому випадку зміна назви була зроблена за ініціативою його безпосереднього начальника, самого Сіна.
І він зупинив усю справу, заявивши:
- Ніззя! Грошей не дам!
Кафка десь сміявся, дивлячись на цей сон мертвих!
Грошей чиновник не дав, але весь тираж книги забрав і заховав десь у себе в своїх апартаментах.
Видавництво «Тандем», щоб якось зрушити справу з місця, зробило наддруківку на титульному листі книги: «Противостояние», але це справі не допомогло. Грошей не дали і після цього.
У листопаді відбулася звітно-вибірна конференція в ДК «Металургів» і де з`явилися Сін із своїм нерозлучним Санчою Пансою – Рощиним. Перед початком конференції мені вдалося порозмовляти із цим стовпом громадської думки.
- Книга надрукована, чого ви не оплачуєте її? – спитав я Рощина. Цей сучасний Демосфен несподівано відповів мені:
- Вона не коштує стільки.
- Вибачте, - я остовпів, - ви ж самі погодилися на таку вартість!
- Вона коштує менше! – Геракліт був незворушний.
- Хто ж так робить? – сказав я. – якби ви призначили якусь іншу ціну, то ми б під цю ціну зробили б книгу! Хоч за 15 гривень!
Та Тіт Лукрецій Кар глибокодумно прорік:
- Вона коштує менше!
- Хто ж так робить? – вперто наполягав я, але Санчо Панса в цей час побіг за своїм шефом до зали, щоб ловити на льоту його керівні думки, бо вже починалося зібрання.
На закінчення цієї невеселої історії можна додати, що ні Сін ні Кузьменко не похитнулися у своїй єресі, так і досі стоять на своєму догматі. А Кузьменко, до всього, ще й роздав увесь тираж по школам міста.
Парадокс! Не заплативши ні копійки за книгу, примудрилися увесь тираж чужої книги розподілити серед шкіл міста, залишивши ветеранів оборони без жодного екземпляра видання.
Дивна річ! Якби я не був свідком ось всіх цих поневірянь із книгою, ніколи б не повірив цьому.
Три чиновники, як ті три богатиря на знаменитій картині Васнєцова, байдуже розпорядилися долею книги і людей, причетних до її створення.
Кафка до них посміхається з неба.
Кого ж образили своєю хронічною неуважністю ці байдужі чиновники?
Григорія Петровича Задко, інваліда війни. Під час висадки десанту на Керченському півострові 10 січня 1944 року море бушувало, і молодому тоді хлопцю, Григорію Задко, прийшлося йти на берег під обстрілом по горло у воді. Залишився живим, потім приймав участь в операції «Багратіон» по звільненню Білорусі. А починався фронтовий шлях Григорія Петровича в 1941 році у Запоріжжі, де його в серпні, студента І-го курсу історико-географічного факультету Запорізького педагогічного інституту, призвали в армію. Його спогади про початок війни були уміщені в книзі.
Наталію Михайлівну Шолох, ветерана війни, учасницю Сталінградської битви, куди вона потрапила добровільно, була зенітницею і всю битву під Сталінградом відбивала нальоти німецьких літаків. А як це відбувалося, залишив спогади найкращий льотчик другої світової війни, ас Люфтваффе Ганс Ульріх Рудель. Він пише, що найкращі бійці, які обслуговували зенітки, це були жінки. «В цих словах немає іронії, - додає ас, - оскільки кожний, хто літав туди, знає, як точно вони стріляють». А Рудель знає, про що він пише. На його рахунку 2530 бойових вилетів, більше, ніж у когось з інших льотчиків. Для порівняння додамо, що у нашого земляка, Героя Радянського Союзу Василя Антоновича Бурмаки, тільки лише 130 бойових вилетів.
Наталія Михайлівна теж в нашій книзі. Бо 22 червня 1941 року вона була на Хортиці, і там зустріла війну, і написала про це свої спогади. До всього вона ще гарний поет, і ми помістили в книзі її вірш.
Обидва постійно дзвонили мені і питали, коли вони отримують книгу. Прийшлося розповісти їм правду. Коліровані чиновники зуміли розвалити богоугодну справу.
Виникає питання, а чи зможуть вони щось добре зробити у своїх ділянках роботи? Думаю, що ні. Ні в царині освіти, ні в, приміром, у ЖКХ, про що так багато розповідають засоби масової інформації. Якщо розвалили таку просту справу, то що вони можуть зробити у більш складних ситуаціях?
Ми, як маленький птах цзінвей, про якого писав корейський поет Со Ік, намагалися засипати море байдужості, але у нас нічого не вийшло, бо побороти сучасних героїв «меча і орала» дуже важко.
І на завершення наведемо рядок ще одного корейського поета Хон Со Бона, який жив у ХУІІ–ХУІІІ століттях: «Бачив все, але таке – вперше!»
Краще не скажеш!

30.12.2011 р.
Избранное: современная публицистика
Свидетельство о публикации № 9862 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Украдена книга. Книга спогадів про захист міста Запоріжжя, яку у ветеранів вкрали чиновники міськради. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Украдена книга:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Украдена книга