Барабани пам’яті

Як будували Дніпрогес та знищили всі археологічні пам’ятки. Віталій Шевченко.

Був я уторік на Україні - був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і
скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну…

Тарас Шевченко



Що тоді так вразило Шевченка, що він не зміг стримати своїх почуттів в листі до Якова Кухаренка в 1844 році?
Поет побачив, як розорюють Хортицю і це викликало його священний гнів до тих, хто не беріг національну святиню. Всього тільки розорювали, бо інших, міцніших, засобів у тих людей просто не було.
Тепер, коли вивчаєш часи будівництва Дніпрогесу, бачиш, що лихі часи у Хортиці ще попереду.
Майже через сто років прийшли сюди на острів, до вічних, здавалося б, порогів, що шуміли неподалік Хортиці, будівники нового світу, впевнені в собі, хазяйським оком озирнулися навкруги і хвальковито сказали:
- Тут виросте Дніпрогес! А води Дніпра ми заставимо працювати на соціалізм.
І почалося знамените будівництво, в результаті якого виникло наше місто Запоріжжя, його індустріальний комплекс. Але якою ціною? Про ту ціну не снилось навіть у дурному сні нашому генію.
Збереглася доповідна записка Народного комісаріату освіти УСРР до Раднаркому України ( грудень 1926 року), де наголошується про необхідність історико-археологічних досліджень на території будівництва Дніпрельстану. Ось що пишуть фахівці:

«За проектом Дніпробуду русло р. Дніпра буде перегороджено високою кам`яною водопереливною греблею на 1,75 кілометра нижче так званого Вовчого Горла і трохи вище о. Хортиці. В цій місцевості будуть проведені великі землечерпальні, землекопні, підривні і насипні роботи в зв`язку з спорудженням греблі, струмненаправної дамби, шлюзованого каналу і розчисткою течії Дніпра, спорудженням будинків електростанції і службових приміщень й інш. Таким чином значна площа грунту буде перекопана, чи так чи інакше порушена. Крім того, з закінченням робіт річна повідь покриє значну територію. Вода, що буде піднята греблею на 48 метрів заввишки, заллє всю історичну місцевість Запоріжжя (підкреслення моє - В.Ш.) вздовж Дніпра від Хортиці аж до Дніпропетровського (60-70 кілометрів навпростець)».

І це ще не все. Ось що спокійно планувалося зробити у високих кабінетах (без врахування думки громадськості):

«Будуть затоплені острова (рахуючи з півдня на північ): Каменоватий, Вербовий, Курисов, Малішевський, Ржаний, Лантухов, Павін, Клеповий, Кухарський, Кучугурний, Клубуковський, Сторожевий, Піскований, Таволжанський, Орлов, Осокорований, Дубовий, Піщаний, Ткачів, Козлов, Перекований, Шуланів, Сурський, Донський, Луев, Татарчук, Козацький та інш.
Будуть затоплені Дніпровські пороги: Вільний, Лишній, Будиловський, Вовниговський, Ненаситецький, Звонецький, Богатирський, Лоханський, Сурський, Яцевський, Старо-Козацький та інш.
Будуть затоплені байраки: Кичкас, Довгенький, Широкий, Волченка, Крутоярський, Лишній, Куценківський, Таволжанський, Малишовка, Ясиноватський, Канцлерський, Рудницький, Дубовий, Скатів, Кринічевський, Вовницький, Сухоосокорівський, Суворовський, Молчанівський, Пяревський, Військовий, Домашній, Жучанський, Тягинський, Звонецький, Моторовський, Сурський, Лоханський й ін. Будуть затоплені фортеці Байди Вишневецького 1559р., Гільйома Левасер де Боплана 1638р., Мініха 1739р. й багато інших.
Буде деформований о.Хортиця і обидва береги Дніпра нижче нього».

Коли читаєш цей сухий перелік того, що буде затоплено і деформовано, серце кров`ю обливається. Бачиш, що те, що загубили, незрівнянно з тим, що придбали.
В документі підкреслюється, чим цікаві ці місцевості в історично-археологічному відношенні:

«З найдавніших часів, з доби дикунського стану людства Запоріжжя біля порогів стає осередком, де проходить життя людей, що залишають після себе матеріальні рештки-пам`ятки їх існування і їх культури. Дуже
поширеною тут була вже неолітична культура (3000 - 10000 років до нас) як це виявили досліди Горбунова, Поля, проф. Яворницького й ін.
Особливо цікаві здобутки можуть дати стоянки кам`яного віку понад Дніпром і у печерах (напр. стоянка Кам`яного віку, «Стрільча скеля», «Пугачева печера», «Чортова хата», печера «Школа» біля Кічкасу, печера Зміїна на о. Хортиці й ін.).
Бронзова доба теж залишила тут свої ясні ознаки (напр. стоянка бронзового віку на о. Таволжанському ). З УII століття до нашої ери починається розселення по Чорноморських степах скіфів і сарматів, а також по узбережжю Чорного моря починають оселятися грецькі колонії, що мають величезний вплив на туземну культуру, впливаючи на неї через постійний експорт-імпорт по шляхах, зокрема по Дніпру.
Свідками цієї доби залишилися численні кургани, що розкинулися по степах по обидва боки Дніпра. В даному випадку особливо є цікаві кургани-могили біля Воронівської кріпості, коло р. Орелі (Гостра могила) й ін.
В перші сторіччя нашої ери зустрічаються тут із культурою Риму, що опанував на той час за греками узбережжя Чорного моря. З IУ століття нашої ери, коли починається велике переселення народів, Запоріжжя робиться місцем, через яке пересуваються по черзі - готи, гуни, болгари, авари. З УII століття починають потроху оселятися на українських землях слов`янські племена, що підпадають незабаром під владу хозар. Коли в ІХ - Х ст. склалися русько-українські феодальні князівські держави, зростає торговельний культурний обмін Візантії і сходу з північчю по великому греко-варязькому шляху - Дніпру і цим саме шляхом ходять київські князі воювати і торгувати у степ, до Херсонесу, до Царгороду (відомо, що розгром Святослава з дружиною печенігами стався якраз на Дніпрових порогах). Ці місцевості були також ареною життя й діяльності пізніших кочівників - угрів, торків.
В середині ХІІІ ст. князівська влада підупадає під натиском татар, в степах на Дніпрі і Дністрі залишаються жити вільні люди з слов`янського населення, які за допомогою татар боролися супротив своїх князів. До тих же часів, мабуть, відноситься й початок степового Дніпровського козацтва, що пишно розквітло тут у ХУ - ХУІІІ ст. На довгий час Дніпровські острови біля порогів, байраки й луки біля них стають місцем оселі вільних організацій мисливців - рибалок, лицарів - розбійників, що втікали від польського гніту з Польщі, Литви, Москви.
Одна за одною утворюються їх військові осередки-січі: Хортицька, Базавлуцька, Томаківська, Микитівська, Чортомлицька, Олешківська, Кам`янська… На Запоріжжі було 38 козацьких куренів, не рахуючи тих, що були поза Січчю (більш 20). Відомі всім їх первіснокомуністичний (демократичний - В.Ш.) устрій життя, що в пізніший час розклався під впливом торгівельного капіталізму (майнової нерівності - В.Ш.), їх торгівельні зносини, їх військові походи, особливо з часів Байди Вишневецького - до Конашевича - Сагайдачного.
Видатну роль відіграє Запоріжжя в ХУІІ столітті, коли воно робиться вогнищем революційних рухів, що охоплюють Україну, перекидаючись в Польщу, Молдову, Москву. В ХУІІІ ст. Запоріжжя, не зважаючи на приєднання лівобережної України до Росії, живе в межах козацьких Вільних земель автономно, підтримує гайдамаччину, аж до приборкання їх російською військовою експедицією (1775 рік) і заведення тут загальноросійської адміністрації з роздачею земель поміщикам і т. ін.»

І все це пустити під воду! Навіть ніхто не пожалкував. Оці зелені береги, які тисячі років посміхалися людям, шовкові трави і брунатні дерева, пороги, які були легенями для навколишньої місцевості, виробляючи озон. Майже всі Запорозькі Січі, колиска нашої волі, зникли під водою, цілий курорт - Олександробад, де лікувалися люди з усієї України і не тільки і він теж загинув у 1932 році…
Оцінити те, що загинуло з тим, що придбали, просто неможливо, воно не порівнюється.
В документі також зафіксовано, що треба ще встигнути виявити, вивчити та зберегти з історико-археологічних пам`яток, перед тим, як вони підуть назавжди під воду.

«1. Встановити з початку до кінця робіт по Дніпробуду постійний археологічний контроль…
2. Другим заходом повинно бути детальне історико-археологічне дослідження всієї місцевості, що буде затоплено. Це треба провести заздалегідь, оскільки це буде археологічна робота ще небувалого в СРСР масштабу по території… з тим щоб закінчити всю роботу до моменту підйому води від греблі Дніпробуду. Розуміється, таку велику роботу планового історико-археологічного дослідження всього Запоріжжя можна буде виконати при щорічному асигнуванні на це відповідних сум, притягнувши до цього всі найкращі археологічні сили УСРР».

В цьому ж документі окреслювалися в першому році (1927) проведення відповідних робіт.

«З п`ятирічного плану історико-археологічної експедиції по дослідженню Запоріжжя, за вказівками проф. Яворницького в план 1926-1927 рр. вносяться такі роботи:
1) дослідження руїн Новобогородицької кріпості, побудованої у 1687р.;
2) дослідження Старокодацької кріпості, що збудована француз. інженером Гільйомом Бопланом у 1635-1638 рр.;
3) дослідження стоянки кам`яного віку «стрілоча скеля»;
4) дослідження о. Матестрова, де знайдено горщик з золотими грішми;
5) дослідження о.Піскуватого, де знаходять силу янтаря;
6) обслідування Мініховських шанців коло Ненаситського порогу;
7) обслідування «Пугачової печери»;
8) дослідження о. Дубового;
9) дослідження бронзової стоянки на о. Таволжанському;
10) обслідування печери «Чортова хата»;
11) обслідування печери «Школа», де є стоянка кам`яного віку;
12) дослідження попелища «Сагайдак»;
13) дослідження «Зміїнової печери», Мініхівських шанців і о. Хортиця взагалі;
14) дослідження кріпості Байди Вишневецького 1559р. на о. Малій Хортиці;
15) дослідження Воронівської кріпості (провести розкопки курган-могил п`ятьох місцевостях на обох боках Дніпра).
Ці роботи за кошторисом складають суму 36110 крб., яку треба обов`язково відпустити з весни 1927 р. на зазначені археологічні роботи з сум, що призначені на Дніпробудівництво».

Забігаючи наперед, відзначимо, що ще на початку березня 1927 року цих сум в розпорядження археологів не поступило.
Дійсно, на дослідження території, яка підпадала під затоплення, були зібрані найкращі на той час археологічні сили України на чолі з Дмитром Яворницьким.
Вони провели велетенську роботу. Були відкриті і досліджені сотні археологічних пам`яток. Лише протягом 1927-1929 рр. було зареєстровано 36936 речей із розкопок, списано більше сотні польових щоденників, зроблено понад тисячу фотознімків.
В археологічній експедиції на Дніпробуді працювали талановиті археологи, такі, як Аркадій Добровольський (1885-1956), Петро Смолічев (1891 - після 1955 р.), Володимир Грінченко (1900-1948) та інші.
Наприклад, Володимир Грінченко керував 33 з 99 археологічними об`єктами, досліджених експедицією. Він же знайшов знаменитий Вознесенський скарб УІІІ - Х ст. Скарб був виявлений на території залишків військового табору, оточеного валом.
Є припущення, що це був військовий табір київського князя Святослава і що саме там він загинув. Тепер це територія Дніпровського електродного заводу.
Аркадій Добровольский виявив і дослідив відому середньостогівську культуру епохи міді, яка отримала назву від скелі Середній Стіг, що розташована нижче сучасної греблі Дніпрогесу.
Але доля людей, які зберегли для людства надзвичайної ваги внесок Запоріжжя у світову культуру, трагічна. Добровольский і Смолічев були вислані за межи України, а Грінченко потрапив у сумно відомий ГУЛАГ. Зберігся його лист дружині звідти.

«Дорога Марусічко! Писав тобі у Ромни і на всяк випадок пишу сюди. Взагалі, доки не отримаю від тебе листа і не довідаюся де ти будеш, буду писати на Ромни. Я живий і здоровий. Пишу з Новосибірська, прямую до Канська, виїду, очевидно, завтра. Я мучуся, що не довелось побачитися 23.ХІІ. Знаю, як ти чекала і як, очевидно, організувала виклик Світлусі і рідних. Жаль-жаль… Знаю, що турбуєшся, що ніколи не повіриш в те, що я винний. Звідси я повинен і буду звільнений. А поки що порубаємо ліс. Живи, і, головне, бережи себе та діток. Всіма вами я любуюсь. І радий, що ви у мене є. Вами я живу. Ви - мій маяк. Думаю, що винесу все заради вас. Не забувайте лише ви мене. В тебе я вірю і пишаюсь тобою. Міцно цілую всіх. Ваш чоловік і батько Володимир. 3.1.1940 р.»
(Архів КДБ України, cправа 36371ФП, арк..215.)

Доля знахідок теж виявилася сумною. Багато загинуло у Дніпропетровську і Києві під час війни, а частина наукових досліджень і досі не опублікована.
Природне середовище, яке існувало мільйони років, за волею неграмотної людини, було знищено. Був порушений баланс у довкіллі саме на запорізьких землях. 70 років величезні заводи Запоріжжя цілодобово викидають у атмосферу велику кількість шкідливих речовин.
Пам`ятаю, коли приходилось в 70-80-х рр. користуватися послугами Аерофлоту, то над Запоріжжям завжди висіла хмара смогу. І все це впливало і впливає на серце, мозок та взагалі на здоров`я людини.
Потерпає від цього і сама Хортиця, останні залишки Великого Козацького Лугу. Час і люди поступово знищують її. Важко зберегти в центрі сучасного індустріального міста такий історико-культурний заповідник, як Хортиця. Але це тема вже для іншої розповіді.

22.02.2003 р.
Избранное: статьи по истории история запорожского края
Свидетельство о публикации № 9878 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Як будували Дніпрогес та знищили всі археологічні пам’ятки. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для: Барабани пам’яті

Проголосуйте за: Барабани пам’яті

(голосов:4) рейтинг: 100 из 100


  • Раиса Пепескул Автор offline 3-11-2015
Віталію, Ви справжнісінький козак. Цікаві у Вас матеріали і тверда життєва позиція. Хай Бог дає Вам сили, а ми з задоволенням будемо читати Ваші доробки.
  • Виталий Шевченко Автор offline 3-11-2015
Спасибі велике, Раїсо! В мене були гарні батьки та чудові вчителі, все це від них!
  • Светлана Скорик Автор offline 4-11-2015
Давно пора было написать, какой ценой построили Днепрогэс. Замечательный пример того, как распоряжаются землёй и историческими памятниками, не считаясь с мнением специалистов и народа. Как было, так всё и до сих пор, ничего не изменилось! Такое впечатление, что во власти всегда сидели и сидят люди малокультурные и чёрствые, у которых сердце за свою землю не болит. А то, что "лихі часи у Хортиці ще попереду", боюсь, как бы не стало правдой... А ведь как мы относимся к наследию предков, так потом и к нам отнесутся потомки - как же не учитывать эту историческую аксиому! Плюнут и разотрут.
  • Виталий Шевченко Автор offline 5-11-2015
Я ще не написав, що коли доповідали Сталіну план будівництва Дніпрогесу та промислового комплексу, по якому заводи повинні були будуватися в районі Вільнянську, то Сталін заборонив це робити, мовляв, буде велика проблема із доставкою робітників на заводи. В 90-х роках, вже при незалежній Україні, знову підняли питання, що робити із заводами. Підрахували, що переносити заводи до Вільнянську треба великі гроші, а їх немає, тим більше, що виробництво дуже застаріле, якщо переносити, то потрібно усе виробництво переозброювати. І відмовилися від цього. Тим більше, що і в таких умовах платять робітникам копійки, навіть героїчним запоріжсталівцям. Тому заводи і досі отруюють місто. Я в свій час працював у вечірній школі на Абразивному комбінаті, це був повний жах. На територіїї комбінату і навколо нього стоїть постійний смог, на вулицях, біля будинків і т.д. Наша одна вчителька пішла агітувати записуватися у школу. Прийшла в одну сім`ю. Бачить, лежить молода, красива людина, без середньої освіти. Почала його агітувати. Він на неї подивився і каже: "Я вмираю. В мене легені закам`яніли. Мені вже не до навчання..." Вони прийшла в учительську, сиділа і плакала.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Барабани пам’яті