Спасибо! Вспоминаю нашу встречу-концерт в Запорожье, в церкви. Очень хорошо было!
Я тільки додам, що шукати винних у своїх негараздах, це дуже непродуктивна справа, бо якщо ти думаєш, що винен не ти, а хтось інший, то підсвідомо програєш. Ми вже двадцять шість років незалежні. За ці роки ми зуміли перетворити країну, яка входила в десятку найрозвиніших країн, в країну третього світу. Ах, я й забув, нам же перешкоджають. Так нам завжди будуть перешкоджати, значить, ми ніколи не будемо розвиненою країною, так? Назвати вам країни, котрим ще більше перешкоджають, а вони дадуть нам велику фору? Якщо постійно обертатись назад, то можна шию зламати собі. Але ж тема в нас - мова. Хіба зараз нам може хтось перешкодити розмовляти державною мовою? Так чого ж ми , я маю на увазі суспільство, не говоримо українською? Чи, може, краще згадувати, як нас гнобили, і продовжувати користуватися іноземною мовою? Так дійсно зручніше, це не потребує зусиль, зате можна згадувати, які ми нещасні. А Вам, Раїсо, скажу, що поодинокі приклади дурнів не є доказами, навпаки такі приклади повинні підштовхувати нас до спротиву. Хіба ми не пишаємось, що ми українці, га? До речі, міністр культури(!) України назвав російську собачою мовою.
Шановний пане Олександре! Ви пишете про мене, як про "представника ідеологічно чужої для мене концепції".Дозвольте з Вами не погодитися! Ви, що, проти, щоб Україна була незалежною державою і процвітаючою? Думаю, що ні! Ви за те, щоб на Україну нападали сусіди і вели на нашій території війни? Думаю, що ні! Ви, що за те, щоб в Україні продовжували керувати бездарні та злодіюкуваті керівники? Думаю, що ні! Ви за те, щоб історія була покрита білими плямами? Думаю, що ні! Пані Раїса дуже влучно привела приклад по стану ситуації в нашому суспільстві. Зі мною теж були подібні випадки. І що, ми не будемо уперто йти уперед? Ми з Вами стоїмо вище від наших російських друзів, тому що ми з Вами можемо вільно обмінюватися власними думками. В них, на жаль, поки що не виходить. Вам подобається деякі їхні думки, Ваше право. Але людина повинна опановувати ситуацію, яка складається навколо нього. Це його право і обов’язок.А обізвати думаючу націю якимось прізвищем, це не до чого не призведе. Крім плутанини. Я не бачу з Вами принципових розходжень, бо по деяким питанням потрібно мати більш докладну інформацію. А це важка праця - шукати і визбірювати скрізь клаптики інформації.Але це шлях дослідника, іншого не дано. Не можна зупинятися у дорозі. Людство це знає, зупинишся,і будеш вважати, що все опанував, а цього не буває за визначенням!
Цитата: shevchenko
Хлопці! Давайте не переводити мову на особистості! Справа навіть не в моїй ще не написаній статті. Просто треба неупереджено подивитися на стан речей. І все! А у вас це не виходить по одній причині - зрозуміло якій. Не буду уточняти, бо знову почнете... Я тільки написав, що цілеспрямовано нищилась мова і Євген Миколайович вірно написав, що треба робити. І всі ці заходи за три роки не дадуть результату, бо за спиною правильних заходів триста років нищення. Що тут незрозумілого? І я не збираюся з Вами лаятися, бо у Вас своя думка а в мене своя. І я вважаю, що у мене вона вірна. Оце і все. За часів радянської влади тільки робили вигляд, шо розвивається національна культура. Так, були тиражі, так, виходило багато чого. Але головне було одне - нищення нації. Де наших 50 мільйонів ненароджених і вбитих? А ви все звалюєте на сучасних керівників. Вони прийшли і підуть. А Україна залишиться. Оце не треба забувати, а Ви, дорогенькі, забуваєте. Оце і різниця між нами. Пам’ятаєте, як було сказано у свій час: "Гитлеры приходят и уходят а Германия остаётся!"

Шановний Віталіє Івановичу, я поважаю Ваше право на свою думку, так само, як і право панни Раїси, чи Євгена Миколайовича. Діліться думками, аргументуйте, викладайте свої думки вигідним для Вас боком. Але заради Бога, не робіть це так безапеляційно і впевнено, бо ніяка окрема думка не може бути остаточною і правильною. У нас з Вами завжди будуть опоненти. Я на особистості не переходжу. І хоча ставлюся до Вас як до представника ідеологічно чужої для мене концепції, все ж знаходжу в собі сили бачити в Ваших творах людяне, добре і вічне. І коли це трапляється, то пишу Вам – зауважте – відповідні захоплені коментарі. Але коли ми розходимося у принципових питаннях, з мого боку компромісів не чекайте – ніяких.
Один із багатьох прикладів про мову. Мій чоловік (як керівник районного рангу) проводив освітянську конференцію українською мовою - вона одна із пяти, якими він володів, і до того ж ДЕРЖАВНА. Присутній представник обласного рангу постукав по графину з водою і сказав: "А Вы не можете делать доклад на человеческом языке?" Додати нічого.
Спасибо, Радислав!
Звёзды - за комментарий Марины Шамсутдиновой.
ПЕТР И АЛЕКСЕЙ
Петр, Петр, свершились сроки.
Небо зимнее в полумгле.
Неподвижно бледнеют щеки,
и рука лежит на столе -

та, что миловала и карала,
управляла Россией всей,
плечи женские обнимала
и осаживала коней.

День - в чертогах, а год - в дорогах,
по-мужицкому широка,
в поцелуях, в слезах, в ожогах
императорская рука.

Слова вымолвить не умея,
ужасаясь судьбе своей,
скорбно вытянувшись, пред нею
замер слабостный Алексей.

Знает он, молодой наследник,
но не может поднять свой взгляд:
этот день для него последний -
не помилуют, не простят.

Он не слушает и не видит,
сжав безвольно свой узкий рот.
До отчаянья ненавидит
все, чем ныне страна живет.

Не зазубренными мечами,
не под ядрами батарей -
утоляет себя свечами,
любит благовест и елей.

Тайным мыслям подвержен слишком,
тих и косен до дурноты.
"На кого ты пошел, мальчишка,
с кем тягаться задумал ты?

Не начетчики и кликуши,
подвывающие в ночи,-
молодые нужны мне души,
бомбардиры и трубачи.

Это все-таки в нем до муки,
через чресла моей жены,
и усмешка моя, и руки
неумело повторены.

Но, до боли души тоскуя,
отправляя тебя в тюрьму,
по-отцовски не поцелую,
на прощанье не обниму.

Рот твой слабый и лоб твой белый
надо будет скорей забыть.
Ох, нелегкое это дело -
самодержцем российским быть!.."

Солнце утренним светит светом,
чистый снег серебрит окно.
Молча сделано дело это,
все заранее решено...

Зимним вечером возвращаясь
по дымящимся мостовым,
уважительно я склоняюсь
перед памятником твоим.

Молча скачет державный гений
по земле - из конца в конец.
Тусклый венчик его мучений,
императорский твой венец.
1945-1949

ЖИДОВКА
Прокламация и забастовка,
Пересылки огромной страны.
В девятнадцатом стала жидовка
Комиссаркой гражданской войны.

Ни стирать, ни рожать не умела,
Никакая не мать, не жена -
Лишь одной революции дело
Понимала и знала она.

Брызжет кляксы чекистская ручка,
Светит месяц в морозном окне,
И молчит огнестрельная штучка
На оттянутом сбоку ремне.

Неопрятна, как истинный гений,
И бледна, как пророк взаперти,-
Никому никаких снисхождений
Никогда у нее не найти.

Только мысли, подобные стали,
Пронизали ее житие.
Все враги перед ней трепетали,
И свои опасались ее.

Но по-своему движутся годы,
Возникают базар и уют,
И тебе настоящего хода
Ни вверху, ни внизу не дают.

Время все-таки вносит поправки,
И тебя еще в тот наркомат
Из негласной почетной отставки
С уважением вдруг пригласят.

В неподкупном своем кабинете,
В неприкаянной келье своей,
Простодушно, как малые дети,
Ты допрашивать станешь людей.

И начальники нового духа,
Веселясь и по-свойски грубя,
Безнадежно отсталой старухой
Сообща посчитают тебя.

Все мы стоим того, что мы стоим,
Будет сделан по-скорому суд -
И тебя самое под конвоем
По советской земле повезут.

Не увидишь и малой поблажки,
Одинаков тот самый режим:
Проститутки, торговки, монашки
Окружением будут твоим.

Никому не сдаваясь, однако
(Ни письма, ни посылочки нет!),
В полутемных дощатых бараках
Проживешь ты четырнадцать лет.

И старухе, совсем остролицей,
Сохранившей безжалостный взгляд,
В подобревшее лоно столицы
Напоследок вернуться велят.

В том районе, просторном и новом,
Получив как писатель жилье,
В отделении нашем почтовом
Я стою за спиною ее.

И слежу, удивляясь не слишком -
Впечатленьями жизнь не бедна,-
Как свою пенсионную книжку
Сквозь окошко толкает она.

Февраль 1963, Переделкино

Современный поэт Ярослав Смеляков и его гениальные стихи, свежи и актуальны )))
Хлопці! Давайте не переводити мову на особистості! Справа навіть не в моїй ще не написаній статті. Просто треба неупереджено подивитися на стан речей. І все! А у вас це не виходить по одній причині - зрозуміло якій. Не буду уточняти, бо знову почнете... Я тільки написав, що цілеспрямовано нищилась мова і Євген Миколайович вірно написав, що треба робити. І всі ці заходи за три роки не дадуть результату, бо за спиною правильних заходів триста років нищення. Що тут незрозумілого? І я не збираюся з Вами лаятися, бо у Вас своя думка а в мене своя. І я вважаю, що у мене вона вірна. Оце і все. За часів радянської влади тільки робили вигляд, шо розвивається національна культура. Так, були тиражі, так, виходило багато чого. Але головне було одне - нищення нації. Де наших 50 мільйонів ненароджених і вбитих? А ви все звалюєте на сучасних керівників. Вони прийшли і підуть. А Україна залишиться. Оце не треба забувати, а Ви, дорогенькі, забуваєте. Оце і різниця між нами. Пам’ятаєте, як було сказано у свій час: "Гитлеры приходят и уходят а Германия остаётся!"
Згоден з Вами, Олександр! Я не хотів втручатись у бійку, але якщо вона все одно почалася, то скажу. Зовсім не згоден з тим, що українська мова "знищувалась, або з неї знущалися. Хіба "українізації", які проводились, це знущання? Знущання, це те, що відбувається зараз. У мене є багато приклад1в підтримки укаїнської мови при царизмі, навіть у часи Потьомкіна, який дав вказівку видати твори Василя Григоровича-Барського у 1778 році. Згадайте хоча б Шевченка і Гоголя. Про радянські часи я й не кажу, тоді багато що намагалися зробити для підтримки мови. Бо причина того, що Україна не говорить українською в самих українцях. От не хочуть вони говорити українською, та й годі. Знову згадаймо Шевченко і Гоголя. Не треба шукати ворогів та винуватців, просто говоріть українською. А Віталій Іванович ніяк не переборе своє почуття меншовартості, яке штовхає його всюди шукати кривдників, тих, хто притискує бідних українців і не дає їм користуватись своєю мовою. Тим більше, що заборонити спілкуватись рідною мовою просто неможливо. Українці! Ваша мова у ваших руках!
Интересно и как всегда поэтически здорово
Я тоже очень люблю Крым.Но и Португалия хороша.)))Всё дело, наверное, в Таскаеве.
прекрасно!
Светлана, спасибо за такую лестную оценку, я очень ценю Ваше мнение...И Ваши бы слова, да до Бога. Нет ничего хуже для автора, чем писать в стол; а если стихи служат людям - нет ничего отрадней этого.
Спасибо, Светлана, за высокую оценку и правку, с которой полностью согласна.
Цитата: shevchenko
Шановний пане Олександре! В мене все не доходять руки написати статтю про знущання над українською мовою в Україні. Тепер, мабуть, з Вашою допомогою, це зроблю.

Ось бачите, тепер Ви, Віталіє Івановичу, пишете "знущання", а в першому коментарі писали — "знищення". А це ж не одне й те саме. Та вже нехай буде знущання. Тільки Ви про нього чесно напишіть. Розкажіть читачеві, як ми спромоглися за 25 років самостійності вщент засмітити правильну – загалом – літературну мову галіціянським суржиком і американізмами. І тоді я потисну Вам руку. З повагою – О. Т.
Шановний пане Олександре! В мене все не доходять руки написати статтю про знущання над українською мовою в Україні. Тепер, мабуть, з Вашою допомогою, це зроблю.
Цитата: shevchenko
Шановний Євгене Миколайовичу! Ви дуже добре написали. Але треба ща до цього додати, що знищували мову українську триста років і відновити її за три роки неможливо! Треба час.

Навіщо Ви говорите неправду, Віталіє Івановичу? На кого розрахована Ваша інформація?
Я не можу говорити за триста років, говоритиму тільки за той період, свідком і учасником якого був.
Сходіть сюди і подивіться, скільки книжок українською мовою (тільки для дітей!) було видано за радянської влади:
http://chytanka.com.ua/ebooks
Тільки на цьому сайті їх більше двох тисяч. Обкладинки багатьох з них пам’ятаю, бо їх читав і я, і мої діти, і навіть мої онуки.
Я не розумію, невже Ви, інтелігента, буцімто, людина, не розумієте, що Ваша неправда не робить Вам честі?
Дуже влучно!
Дякую, пане Віталію. Але я й не писав про три роки, я писав про поступовий рух у цьому напрямку.
Шановний Євгене Миколайовичу! Ви дуже добре написали. Але треба ща до цього додати, що знищували мову українську триста років і відновити її за три роки неможливо! Треба час.
В чём отличие профессионального поэта: он хорошо знает, что должен и может сказать...
Cпасибо огромное вам всем за добрые слова. Очень приятно.
  • Радислав Власенко-Гуслин к произведению Свобода! 18-06-2017
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!))))))))))))))))))
Наверное, хорошо быть режиссёром своего кино?
Ой, спасибо большое!
  • Ирина Черепенина к произведению Свобода! 18-06-2017
Спасибо, мои дорогие!
  • Ельвіра Писанець к произведению Ругалка 18-06-2017
Кастусь, ругалка - это еще мягко сказано. Вы, как всегда, на высоте: вроде бы название детское, а сколько всего вложено!
  • Ельвіра Писанець к произведению Свобода! 18-06-2017
Ну, прямо скажу: жизнеутверждающе!!!
  • Раиса Пепескул к произведению Свобода! 18-06-2017
Хорошо!
Понравилось - и очень.
  • Леонид Жмурко к произведению Тамбур 18-06-2017
Цитата: Виктор Мостовой
До чего же сильна развязка стихотворения! Прошибает до слёз и от грусти, что сквозит в строчках, и от безысходных мыслей героя с "бутылочкой -ногой" и "двумя орденами Красной звезды на груди". Они-то , наши герои, заслуживают лучшей доли!
И повисает в "дыму или боли" риторический вопрос:«О, Боже,да когда-то ж подняться Отчизна должна...»
Спасибо Вам, Леонид!

Благодарю.
Вот с этого и начинается Родина! В том числе и с таких стихов! Поздравляю с очередной удачей!
  • Евгений Алексеевич Тимофеев к произведению Росинка 18-06-2017
Поздравляю с новой "изюминкой"!
Цитата: Светлана Скорик
!!! Нет слов. Полный восторг. Рада, что правильно почувствовала по Вашим стихам, что Вы, прежде всего, оригинальнейший мыслитель. А мыслителям можно и нужно "похулиганить", как выразился Виктор: так их афоризмы лучше доходят.
Ни с чем не спорила, когда читала: что-то воспринимала как шутку и хохотала, чем-то искренне восхищалась, насколько смело, в точку и блестяще. О Вас тоже можно сказать: "Мир ловил его, но не поймал".

Светлана Ивановна, честное слово, я смущён. Ей-Богу, не заслуживаю таких похвал. Но всё равно приятно. Спасибо.
Цитата: Виктор Мостовой
Спасибо, Александр! Я и задумывался, читая Ваши фразы, и смеялся, мысленно спорил с Вами. С чем-то не соглашался. Ничто живое Вам не чуждо. Оказывается, вы можете и "похулиганить"! :)

Спасибо, Виктор. В отношении "похулиганить": бываю грешен. В сущности, это не сложно, если отбросить желание казаться лучше, чем ты есть на самом деле.
Спасибо за отклик – с уважением.
Каждая строчка пронизана такой искренностью и чистотой! "Пригородом простеньким каждый город рос", и мы росли. Всё, что связано с "детством убежавшим" очень дорого!
Спасибо,Светлана Ивановна!
Без одноэтажных домиков и город - не город, и детство - не детство. Обогащают они пейзаж, домики эти. Душу согревают.
Да так и было, но мне захотелось точнее... Вы правы.
Удачно, Евгений Валентинович.
А может быть, лучше "того не увижу"? Так ведь естественнее звучит по-русски.
Да,жуткое,стыдное, позорное происходящее...
!!! Нет слов. Полный восторг. Рада, что правильно почувствовала по Вашим стихам, что Вы, прежде всего, оригинальнейший мыслитель. А мыслителям можно и нужно "похулиганить", как выразился Виктор: так их афоризмы лучше доходят.
Ни с чем не спорила, когда читала: что-то воспринимала как шутку и хохотала, чем-то искренне восхищалась, насколько смело, в точку и блестяще. О Вас тоже можно сказать: "Мир ловил его, но не поймал".
  • Леонид Жмурко к произведению Тамбур 17-06-2017
Цитата: Svet
Сильное стихотворение. Надо поправить "Его" - ударение метрическое не совпадает с принятым.

Вы правы, в чистовике по другому, сейчас внесу правку.

Цитата: Светлана Скорик
Очень сильно, правдиво и жёстко, и звучит как народная баллада. Я бы ничего не меняла, этому жанру свойственны небольшие, ничему не мешающие сдвиги ударений на второстепенных словах.
Сердечная благодарность за публикацию, Леонид.

Благодарю.
Есть версия с правками, и в этом месте то же.
  • Светлана Скорик к произведению Тамбур 17-06-2017
Очень сильно, правдиво и жёстко, и звучит как народная баллада. Я бы ничего не меняла, этому жанру свойственны небольшие, ничему не мешающие сдвиги ударений на второстепенных словах.
Сердечная благодарность за публикацию, Леонид.
Прекрасно. Написано так свежо, оригинально, с таким искренним восхищением перед тайной красок и мастерством великих художников... Видно, как Вам это близко и сколько места занимает в душе. Полостью разделяю. Сама всегда восхищалась и до сих пор люблю живопись, только таланта Бог не дал.
А какие незатасканные, интересные образы: "Я помню: влюбилась моя акварель / В осеннее золото клёнов", "Художники смело выходят на плац / Под флагами радужных взлётов", какая удивительная ритмика и рифмы... Мастерски!
Звучит отрывисто, упруго, весело, как детская считалка! И, как любая считалка, содержит немножко "сюра", что ей и положено. Очень понравилось.
Дякую, дорога Раїса! Дійсно, хто не хоче, той не знає!
  • Ирина Черепенина к произведению Ландыши 17-06-2017
Спасибо, Светлана Ивановна, я это вижу и исправлю. Мне тоже жалко спинку, а злому альтернатива найдётся. ))))
Низенький уклін тим, хто це не забуває.
  • Евгений Алексеевич Тимофеев к произведению Белая сирень 17-06-2017
Спасибо большое, Светлана, за Ваши добрые слова! Услышать их от такого мастера слова, как Вы, особенно приятно потому, что я отправил эти стихи через пять минут после завершения работы. Позволил себе обратиться к Вам по имени только потому, моя дочь (тоже поэтесса) намного старше Вас. Больших Вам успехов!

Спасибо, Виктор, за оценку, Ревновать не буду!
Комментарии Страница 2