Перший марксист у Росії Георгій Плеханов

Георгий ПлехановГеоргій Валентинович Плеханов (1856-1918), перший марксист у Росії. Фігура Плеханова стоїть якось осторонь від інших революційних вождів. Саме він, Плеханов, дає відповіді на багато тих питань, що оточують нас сьогодні. Ідеї Георгія Валентиновича Плеханова перемогли в Європі, у Фінляндії, Швеції, Бельгії та інших країнах Європейського Союзу. Ось такий парадокс історії.

 

 

Не взолотиш руку історії.
Ліна Костенко

Коли спостерігаєш сучасне життя в країнах бувшого Радянського Союзу, то починаєш думати, а чи не було іншого шляху, крім того, що уготував народам бувшої Російської імперії Ленін. Сьогодні ми розуміємо, що саме він повернув «колесо історії». Але, вивчаючи той час, бачиш, що не всі політичні діячі початку ХХ століття потрапили під ленінський гіпноз. І серед таких був Георгій Валентинович Плеханов (1856-1918), перший марксист у Росії.
Фігура Плеханова стоїть якось осторонь від інших революційних вождів. При вивченні історії визвольного руху Плеханов згадується десь на початку 80-х років ХІХ століття, а це вже така далечінь, що ніхто не заглиблюється у його життя і твори. А даремно. Бо саме він, Плеханов, дає відповіді на багато тих питань, що оточують нас сьогодні. Давайте і ми з вами обережно і уважно пройдемося по життєвому шляху цієї непересічної особистості.
Він народився 11 грудня 1856 року в селі Гудаловка Липецького повіту Тамбовської губернії, в сім’ї відставного штабс-капітана, родового дворянина Валентина Петровича Плеханова (1810-1873). Від першого браку у Валентина Петровича було семеро дітей, і від другого браку, а він одружився на Марії Федорівні Бєлінській (1832-1881), внучатій племінниці знаменитого літературного критика, теж мав семеро дітей, найстарший з них був саме Георгій. Блискучі здібності публіциста він, мабуть, успадкував від Бєлінських. Батьку належало усього 100 десятин землі і старе родове гніздо у селі Гудаловці, оточене великим парком. Погодьтеся, що для чотирнадцяти спадкоємців це досить таки замало.
Мати, Марія Федорівна, була освіченою, як на той час, жінкою, вона закінчила з відзнакою інститут шляхетних дівчат у Тамбові і до заміжжя була гувернанткою. Тому вона із знанням справи навчала своїх дітей російської і французької мовам, математиці, музиці.
Георгій успадкував від матері її доброту і вразливість, а від батька працьовитість (недаремно, що і до сьогодні не вийшло ще його повного зібрання творів, так їх багато!), сміливість та дисциплінованість. Тому, коли прийшов час вступати у гімназію у Вороніжі, Георгій поступив зразу у другий клас. Це була Воронізька військова гімназія, де вчилися і його старші брати, бо саме в цій гімназії могли навчатися за державний кошт діти малозабезпеченого відставного військового. Тому після закінчення у 1873 році гімназії Георгія разом з іншими вихованцями відвезли у Петербург і віддали до Костянтинівського артилерійського училища. Але незважаючи на те, що в цьому ж році помер батько і матеріальне становище сім’ї погіршилося, Георгій відмовився вчитися безоплатно у артилерійському училищі і поступив наступного року до Петербурзького гірничого інституту.
Саме там він знайомиться із новими друзями – революціонерами-народниками. Він почав цікавитися ідеями Маркса і зрозумів для себе, що саме історична теорія Маркса «дає нам ключ к розумінню тих завдань, які ми повинні вирішити в своїй практичній діяльності…». Він навіть веде заняття у гуртку робітників, серед яких були відомі у майбутньому С. Халтурін (1857-1882) та П. Мойсеєнко (1852-1923). У грудні 1876 року Плеханов прийняв участь в першій революційній демонстрації в Росії, яка круто змінила усе його життя. Йому було доручено виступити на демонстрації біля Казанського собору у Петербурзі. І в грудні 1876 року він виступив на демонстрації, закликаючи присутніх до боротьби за «землю і волю». Було заарештовано 31 демонстранта, але Плеханову вдалося втекти, і він перейшов на нелегальний стан, ставши професійним революціонером. Йому в цей час, як ви підрахуєте, 20 років. З цього часу поліція починає полювати за Плехановим, тому керівництво «Землі і волі» відправляє його на рік за кордон, але вже в липні 1877 року Плеханов повертається і знову активно працює у підпіллі. Коли в кінці 1879 року стає зрозумілим, що не сьогодні-завтра Плеханова заарештують, то через деякий час, в січні наступного 1880 року, він остаточно виїздить за кордон в еміграцію.
Звернемо увагу читача, що на цей час йому усього 23 роки. А повернеться він на Батьківщину тільки у 1917 році на схилі свого життя.
Прийшлося все життя прожити в еміграції, далеко від Батьківщини.
Виїхала молода людина, яка не отримала вищу освіту, ні одного дня ніде не працювала. Плеханов жив і вчився на кошти батьків і пенсії від уряду, в еміграції старанною самоосвітою став одним із лідерів російської соціал-демократії. За свої твори і виступи сподобався Марксу і Енгельсу, які його виділяли серед інших лідерів російської соціал-демократії.
Енгельс (1820-1895), за споминами дружини Плеханова, Розалії Марківни, сказав В.І. Засулич: «Я знаю тільки двох людей, які зрозуміли та оволоділи марксизмом, ці двоє - Мерінг і Плеханов».
Через 15 років, у 1895 році, Плеханов знайомиться з Леніним, який приїхав тоді у Європу з Росії, щоб встановити контакт із лідерами закордонної російської соціал-демократії.
Відомий меншовик М. Валентинов (1879-1964) згадує у своїх спогадах, як Плеханов розповідав про своє перше знайомство з Леніним: «Ульянов – материал совсем сырой и топором марксизма отесан очень грубо». А далі він розповідає Валентинову ось таке: «Арестовать Ленина после июльских дней (1917), конечно, было необходимо... Очень жалею, что наше мягкотелое правительство не сумело арестовать Ленина. Все говорят, что он скрывается где-то вблизи Петербурга и из своего убежища продолжает и писать, и давать приказы своей армии, иными словами... играть на руку немцам. Контрразведка Временного правительства так бездарна, что найти Ленина не может. Савинков мне сказал, что ловить Ленина не его дело, но если бы он этим занялся, то уже на третий день Ленин был бы уже отыскан и арестован».
Але тут звернемо увагу на те, що з тих пір (травень 1895 року) між Плехановим і Леніним встановлюється листування, і дивне почуття викликає воно у читача, який вже знає, що буде у майбутньому: народ, про який вони пишуть, живе, працює, бореться за свій добробут, а десь обабіч нього є якісь люди, які взяли добровільно на себе обов’язки «боротися» за покращання життя народу, не питаючись у нього.
Одночасно з цього листування виникає образ інтелігентної, виваженої, спокійної людини, яка впевнена у своїх поглядах, вміє їх відстояти і пропагувати серед інших достойників. Мається на увазі Плеханов.
Щоб не переповідати історію усієї боротьби у російському революційному русі того часу, нагадаємо читачеві, що поступово кристалізувалися два центри, один – навколо (ми називаємо найбільш яскраві фігури) Плеханова та Мартова, інший – навколо Леніна.
Нагадаємо читачу, що Плеханов повернувся із еміграції 1 квітня 1917 року, майже одночасно з Леніним (той приїхав в Росію на два дні пізніше, - 3 квітня 1917 року) і помер 12 червня (30 травня нов. ст.) 1918 року. Тобто, він встиг ще побачити більшовицький переворот, який зробив Ленін, і відчути перші кроки радянської влади.
Плеханов розділяв ідеї Маркса про те, що соціалістична революція може відбутися тільки в капіталістичній країні, коли там виникнуть умови для такої революції. Ленін пропонував, спираючись на робітничий клас і трудове селянство, починати таку революцію у відсталій країні, якою була Росія. І встановити в країні диктатуру пролетаріату.
Як писав Плеханов в статті «Логика ошибки» (надрукована 20 червня 1917 року): «Наша трудящаяся масса еще не готова для такой диктатуры». В іншій статті «Как же быть?», надрукованій 5 липня 1917 року, він пише: «…требуемая Лениным диктатура пролетариата и крестьянства была бы большим несчастьем для нашей страны…» В статті «Основы политической тактики» (надрукована 13 серпня 1917 року) він застерігає: «… рабочий класс далеко еще не созрел в России до политического господства… К чему это может привести? Ни к чему иному, кроме гражданской войны. А к чему приведет гражданская война? В лучшем случае к победе пролетариата, т.е. к захвату им политической власти».
Такого Плеханова ми не знали. Як пише відомий філософ, естетик та літературознавець М.О. Ліфшиць (1905-1983), «он превратился в рьяного противника ленинской партии». До речі, саме Ліфшиць допоміг Твардовському видрукувати повість Солженицина «Один день Ивана Денисовича».
Філософ підсумовує, що катастрофи, якщо вступити на шлях соціалістичної революції, не могло не бути. Але ніхто його не хотів слухати. Потрібно сказати, що Плеханов був незмінний у своїх політичних поглядах. Він ще у 1885 році в праці «Наши разногласия» написав, що перемога капіталізму в Росії буде недовгою, бо революція невідворотна, але він попереджав не робити соціалістичних експериментів. Бо це призведе до передчасного захоплення влади купкою революціонерів, які будуть обов’язково декретувати соціалізм. А це призведе тільки до оновлення царського деспотизму на комуністичній підкладці. Він написав ще «Открытое письмо к петроградским рабочим» вже після жовтневих подій, де теж попереджав про громадянську війну. Плеханов передбачив і те, що відбудеться в країні у 30-50-х роках: «Если бы наша партия, в самом деле, наградила себя такой организацией (бюрократично-ієрархічною), то в ее рядах очень скоро не осталось бы места ни для умных людей, ни для закаленных борцов: в ней остались бы лишь лягушки, получившие, наконец, желанного царя, да Центральный журавель, беспрепятственно глотающий этих лягушек, одну за другой». І про це встиг попередити Георгій Валентинович Плеханов.
Він встиг ще побачити у зародку ту владу, яку почав вибудовувати його бувший однопартієць. Майже через тиждень після перевороту, 31 жовтня, в помешканні Плеханова двічі був проведений обшук червоногвардійцями та революційними матросами, які обшукували усі будинки підряд в пошуках зброї та контрреволюціонерів, що заховалися. Коли Ленін взнав про це, то він негайно (3 листопада 1917 року) підписав «Декрет о неприкосновенности гражданина Г.В. Плеханова и его имущества». Ленін добре знав свій контингент, якщо сьогодні все пройшло добре, то наступного разу не сподобаються вуса у людини або іноземний прононс, і «братішка» виконає свій інтернаціональний обов’язок.
Останні місяці Георгій Валентинович дуже хворів, і дружина його Розалія Марківна робила надзвичайні зусилля, щоб його якось підтримувати. З цією метою вона відвезла чоловіка в санаторій Піткі-Ярві під Петербургом, який вже був на території незалежної Фінляндії і який пізніше анексував Радянський Союз. І там він 30 травня 1918 року, майже через рік після повернення на Батьківщину, помер від сухот. Його тіло ще 5 діб пролежало у льоху із льодом, поки Радянський уряд не добився у Фінляндії дозволу поховати його в Петрограді. Поховали його біля могили Бєлінського.
Після смерті Плеханова в його паперах залишився Заповіт, в якому були слова: «Но моя главная, непростительная ошибка - это Ленин». Зразу же знайшлися дослідники, які почали писати, що це підробка. Але хто її міг зробити? Більшовики? В них і так все було під контролем, а заповіт був спрямований проти Леніна і його партії, і вони навряд чи могли підробляти проти себе документ. Георгій Попов дослідив текст Заповіту і прийшов до висновку, що він автентичний.
Георгій Валентинович відчув і побачив все, що відбудеться із майбутнім ладом, як і те, що він, рано чи пізно, зникне. Так і сталося.
А ідеї Георгія Валентиновича Плеханова перемогли в Європі, у Фінляндії, Швеції, Бельгії та інших країнах Європейського Союзу. Ось такий парадокс історії.

08.10.2013 – 19.10.2013 – 22.10.2013 р.

Використана література:

1. Философско-литературное наследие Г.В. Плеханова, том 1, Издательство «Наука». М.,1973, с.416.
2. Философско-литературное наследие Г.В. Плеханова, том 2, Издательство «Наука». М., 1973, с.464.
3. Философско-литературное наследие Г.В. Плеханова, том 3, Издательство «Наука». М., 1974, с.408.
4. Б.А. Чагин, И.Н. Курбатова. Плеханов. М., «Мысль», 1973, с.220.
5. М. Лифшиц. Г.В. Плеханов. Очерк общественной деятельности и эстетических взглядов. М., «Искусство», 1983, с.144.
6. Попов Г.Х. Ошибка в проекте (ленинский тупик). М., Издательский дом Международного университета в Москве, 2008, с.510.
7. Валентинов Н.В. Наследники Ленина, Ред.-сост. Ю.Г. Фельштинский. М., «Терра», 1991, с.240.
8. От первого лица. Сборник. Составитель И.А. Анфертьев. М., «Патриот», 1992, с.560.
9. Капустин М.П. Конец утопии? Прошлое и будущее социализма. М., «Новости», 1990, с.592.

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 19014 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Очерки
  • Читателей: 254
  • Комментариев: 0
  • 2021-06-23

Стихи.Про
Георгий ПлехановГеоргій Валентинович Плеханов (1856-1918), перший марксист у Росії. Фігура Плеханова стоїть якось осторонь від інших революційних вождів. Саме він, Плеханов, дає відповіді на багато тих питань, що оточують нас сьогодні. Ідеї Георгія Валентиновича Плеханова перемогли в Європі, у Фінляндії, Швеції, Бельгії та інших країнах Європейського Союзу. Ось такий парадокс історії.
Краткое описание и ключевые слова для: Перший марксист у Росії Георгій Плеханов

Проголосуйте за: Перший марксист у Росії Георгій Плеханов


    Произведения по теме:
  • Чому Леніна не заарештували у 1917 році
  • Нарис про долю тих, хоть рятував Леніна від арешта в жовтні 1917 року. Віталій Шевченко.
  • «Cas leti...»
  • Нарис про роман Мілана Матєйчика «Помирати треба натще» (журнал «Всесвіт» №3–4, 2011 р.) на тлі спогадів про післявоєнне буття чехів-переселенців в Західній Україні. Віталій Шевченко.
  • Забутий захисник Батьківщини
  • Про загинувших та пропавших без вісті, долею яких ніхто не опікується. Мене особисто завжди дивує такий факт, що перед боєм усі живі, здорові і кожний має прізвище, а після бою хтось пропав без