Як у діжі

У Раді Верховній
Немов у діжі:
Хтось тісто вчиняє,
Хтось квасить, хтось місить
І гамір такий, що
Аж стеля дрижить,
Немов би на шабаш
Злетілися біси.

Хтось держить промову,
Хтось чубиться все,
А хтось, умостившись
У кріслі, куняє.
І хвиля солодка
Його вже несе
Кудись світ за очі,
Де сонечко сяє.

І раптом: «Увага! -
Лунають слова –
Заходьте до зали,
Йде голосування».
Нараз розболілась
У тих голова,
Хто мирно до того
Дрімав на зібранні.

А залою лине
Команда нова:
«Шановні, будь ласка,
На кнопки натисніть!»
Та спікер даремно
Марнує слова,
В надії зліпити
Щось путнє із тіста,
Яке вже, до речі,
Давно перекисло!